Митрополича базиліка – катедральний собор латинського обряду у Львові

Із захопленням влади у Червоній Русі королем Казимиром Великим, Львів зростав все швидше і швидше. Приплив людей із заходу вимагав будівництва нових католицьких храмів. Галицькі архиєпископи доклали зусиль, щоб перенести свою столицю з Галича до Львова, і на початку 1460-х років король Казимир попросив у Папи Урбана V дозволу на будівництво катедри. На той час вже розпочалися перші будівельні роботи, які тривали протягом усього 15 століття. Було споруджено найважливіший католицький храм у місті, який у 1405 році остаточно отримав назву Успіння Пресвятої Діви Марії і називається латинською катедрою, на відміну від соборів східного та вірменського обрядів. Видана 1414 року булла антипапи Івана XXIII "In eminenti" надала катедрі повні митрополичі церковні привілеї, підтвердивши перенесення столиці галицьких архиєпископів до Львова. Титул  першого архиєпископа Львівського отримав Ян Жешовський.

Освячена у 1481 році, Латинська катедра є єдиною добре збереженою готичною святинею у Львові. Розташована біля ринкової площі, вона стала частиною міського ландшафту. В плані це тринефний зал з корпусом з трьох прясел і видовженим пресвітерієм. Із запланованих двох масивних веж на фасаді, була добудована одна – північна. З часом собор збагатився численними каплицями, змінилося оздоблення, з'явилися нові вівтарі, надгробки, епітафії та вітражі.

Собор також прославився чудотворним образом Діви Марії, що знаходився на зовнішній стіні собору, як епітафія Катерині Домагаліч, яка померла в дитинстві. Образ намалював у 1598 році Йозеф Шольц-Вольфович, дідусь дівчинки, львівський художник і мірничий. Цей образ Діви Марії Милосердної – Прекрасної Зірки Львова, також відомої як Муркова або Домагалічівська, був урочисто перенесений у 1645 році до спеціально збудованої каплиці, яка прилягала до пресвітерію собору. З цією картиною пов'язані важливі події в історії Польського королівства. 1 квітня 1656 року, після повернення з Сілезії, король Ян Казимир, перед початком нової битви зі шведськими загарбниками, склав урочисту обітницю перед цією самою картиною, яку з цієї нагоди було перенесено до собору. Король довірив Річ Посполиту під захист Марії, обравши її Королевою Польської Корони – Regina Regni Poloniae – і водночас пообіцяв покращити долю народу: "щоб народ мого королівства був звільнений від несправедливих тягарів та утисків".

Остаточне перенесення картини до собору відбулося після його генеральної реставрації, яку провів львівський архієпископ Вацлав Єронім Сєраковський у 1760 році. Тоді було споруджено нові каплиці, перебудовано старі, а також оновлено інтер'єр костелу, а багато елементів колишнього оздоблення собору було ліквідовано. Архиєпископ Сєраковський потрапив під критику міської влади, а суперечка вирішувалася із залученням багатьох важливих осіб, пов'язаних з королівським двором, примаса, двох львівських єпископів – руського і вірменського, а також багатьох інших державних і церковних сановників. Остаточну крапку у справі поставив Папа Климент XII, який став на сторону львівського митрополита.

Серед львівських митців, які брали участь в оновленні інтер'єру собору, були архітектор Петро Полейовський, скульптори Мацей  (Матвій) Полейовський, Ян Оброцький, Францішек Олендзький, автор поліхромії Станіслав Строїнський. Багатоярусний головний вівтар, зведений у 1766 році, став домінантою в оздобленні костелу. Його прикрашають монументальні колони і скульптури в стилі рококо роботи Мацея Полейовського. Архітектурна структура багато декорована позолоченим орнаментом. Вівтар є тлом для невеликої картини Матері Божої Милосердя. Чудотворний образ був увінчаний папськими коронами архієпископом Сєраковським у 1776 році. Це була одна з останніх великих урочистостей у соборі.

Часи поділів Польщі були важкими. Собор постраждав від австрійських реквізицій, здійснених у зв'язку з війнами проти Наполеона Бонапарта. Наприкінці 19 століття розпочалися масштабні реставраційні роботи, які мали на меті відновити зв'язок з готичним минулим собору.  Виконання ескізів нових поліхромних і вітражних вікон тоді було доручено учням Яна Матейка. На початку 20 століття ремонтно-реставраційні роботи тривали, але їм завадив початок Першої світової війни, подальші австрійські реквізиції та польсько-українські бойові дії 1919 року. Від 1923 року розпочались систематичні роботи, і львівська катедра знову стала свідком важливих подій, наприклад, 31 жовтня 1925 року у Львівській катедрі відбулася урочиста меса перед тим, як прах загиблого у Львові солдата, ексгумований з Цвинтаря захисників Львова, було покладено до Могили Невідомого солдата у Варшаві.

Після закінчення Другої світової війни почалися найважчі роки для Львова і Латинської катедри. Катедра опинилася під загрозою закриття, а духовенство зазнало переслідувань і терору з боку нової радянської влади. Серед душпастирів, які боролися за постійне функціонування катедри, особливе місце займав о. Рафал (Владислав) Керницький (1912-1995), парох катедри. 4 травня 2012 року в Латинській катедрі Львова розпочався беатифікаційний процес о. Рафала.

У 1946 році Митрополит Архиєпископ Євгеній Базяк був змушений покинути Львів. Образ Матері Божої Милосердя був перевезений до Польщі. У 1974 році його розмістили у головному вівтарі прокатедрального собору в Любачеві. У 1980 році картина пройшла ретельну консервацію у Кракові і була передана до скарбниці Вавельського собору.

Копія образу, призначена для любачівської катедри, була коронована Папою Іваном Павлом ІІ на Ясній Горі 19 червня 1983 року, а інша копія, з львівської катедри, була коронована Папою Іваном Павлом ІІ у Львові в 2001 році.

Реставраційні роботи

Перші роки незалежності України були часом перетворень, які поступово змінювали становище Римо-Католицької Церкви. 18 травня 1991 року відбувся вступ до катедри архієпископа Мар'яна Яворського. Завдяки відданості нового митрополита собор почав відновлювати свою колишню велич. У 1999 році він доручив команді польських та українських фахівців провести перші за багато років комплексні реставраційні роботи.

Значною мірою фінансування відбувалось коштом Міністерства культури і національної спадщини та польського Сенату. Під патронатом архієпископа Яворського та під наглядом польсько-української комісії з реставрації, а також товариства "Польська громада", яке в той час координувало роботи, фахівці Львівського інституту реставрацій, а також польські реставратори та мистецтвознавці розпочали роботу в пресвітерії собору.

Команду українських та польських фахівців очолив реставратор Юзеф Стецінський. Роботи, які проводилися поетапно, складалися з очищення та захисту елементів головного вівтаря, вітражів, розписів і позолоти на стінах і склепінні, заповнення порожнин і видалення бруду з кам'яних частин хорів і порталів. У 2000-2001 роках за кошти Сенату Республіки Польща, Товариство "Польська громада" провело консерваційні ремонтні роботи дахової конструкції та покрівлі собору. У соборі було частково замінено підлогу. Ці початкові консерваційні та реставраційні роботи були завершені у 2001 році перед паломництвом Святішого Отця Івана Павла ІІ в Україну.

Окрема програма консервації включала реставрацію розписів на зовнішніх стінах собору, що нагадують про каплицю Домагалічів, яку було знесено під час реконструкції собору за наказом архиєпископа Сєраковського. На них зображено образ Матері Божої Милосердної та тондо з портретом засновника каплиці. Завдяки фінансуванню Міністерства культури і національної спадщини та Об'єднання польської громади, розписи були відреставровані Наталією Сліпченко зі Львова та Ельжбетою Нємиською з Варшави. У 2003 році під керівництвом Юзефа Стецінського було відреставровано і частково реконструйовано розпис на південному підвищенні каплиці Розп'яття Христа.

Завдяки фінансуванню Міністерства культури і національної спадщини у 1997-1999 роках було відреставровано настінний пам'ятник генералу Юзефу Дверницькому, який помер у 1857 році. Цей пам'ятник, створений у 1864 році львівським скульптором Парисом Філіппі, спочатку знаходився у бічній наві костелу відкинутих кармелітів св. Архистратига Михаїла у Львові (тепер церква отців студитів). Скульптура генерала після реставраційних робіт, проведених під керівництвом д-ра Януша Смази, була встановлена у 2000 році в латинській каплиці св. Йосифа, що прилягає до пресвітерію собору.

На прохання Товариства «Польська спільнота», реставрація кам'яної каплиці Гробу Господнього на північному фасаді собору була профінансована Міністерством культури Польщі у 2005-2009 роках під керівництвом д-ра Януша Смази. Разом з каплицею Боїмів вона нагадує про колишній цвинтар, що оточував костел. У свою чергу, у 2013 році всередині храму, на прохання Товариства охорони пам'яток, Марта Шимков'як та Анна Кудзя провели консерваційні роботи надгробку 1574 року Балтазара Бзовського з гербу Остоя. Крім того, Марта Шимков'як відреставрувала надгробок Станіслава Ганля (пом. 1570 р.). Обидва надгробки знаходяться під хором собору.

У 2006 році Ян Вілкойць реставрував картину "Свята Трійця" з вівтарної частини за тим же замовленням, а картину "Гостинність Авраама" (завіса цього вівтаря) реставрували Ева Вілкойць та Юлія Островська. У 2009 році Ян Вілкойць та його команда провели консервацію вівтарів з каплиць Матері Божої та Матері Божої Ченстоховської. Раніше, у 2006-2008 роках, були проведені роботи з консервації вівтарних картин, над якими працювали консерватори Марія та Інгеборга Банаш, Христина Кокоцінська, Ізабела Мальчевська та Юзеф Стецінський. У 2006 році Маріанна Квятковська під керівництвом Яна Вілкойця законсервувала вишиту бісером антепедію з головного вівтаря.

Важливим етапом комплексних консерваційних робіт у соборі стала реставрація головного вівтаря, проведена у 2006-2008 роках групою реставраторів під керівництвом Яна Вілкойця. Вона охопила всю структуру вівтаря, включаючи скульптурне оздоблення, срібні елементи та картину на завісі Антоніо Тавелліо, датовану 1778 роком, із зображенням "Успіння Богородиці". Ця картина, а також "Коронація Діви Марії зі святими Казимиром і Станіславом Щепановськими", датована 1902 роком і написана Станіславом Качор-Батовським (зараз на бічній стіні пресвітерію), відреставровані командами під керівництвом д-ра Еви Вілкойць. Реставраційні роботи були завершені до 22 листопада 2008 року та урочистого вступу до собору нового митрополита Львівського, архиєпископа Мечислава Мокшицького.

Шість років тривала комплексна консервація каплиці Найсвятіших Тайн (Вишневецьких, Золота), яка вважається однією з найцінніших у катедральному соборі. Своїм теперішнім виглядом вона завдячує капітальній реконструкції, яку профінансували в першій половині 18 століття, князь Януш Вишневецький та Теофіла Вишневецька, уроджена Лещинська.  Саме тоді в каплиці встановили бароковий вівтар, прикрашений скульптурами Томаса Гуттера. У тому ж столітті в інтер'єрі з'явилося нове оздоблення: барокові фрески, які сьогодні приписують Станіславу Строїнському, та ліпнина в стилі рококо з майстерні Яна Оброцького. Тема композиції була пов'язана з назвою каплиці, оскільки склепіння увінчує сцена Поклоніння Пресвятим Дарам. Команда реставраторів під керівництвом Яна Вілкойця провела консерваційні роботи над усім внутрішнім оздобленням каплиці. Фінансування робіт забезпечило Міністерство культури Польщі, а координацію здійснювала краківська філія Товариства «Польська спільнота». Роботи завершено у 2015 році.

Ця ж команда реставраторів у 2015 році розпочала реставрацію каплиці Яблоновських (каплиці Розп'ятого Христа), яку фінансували Міністерство культури і національної спадщини та Сенат Польщі на прохання Товариства освіти і польської культури.

Реставраційним роботам в Латинській катедрі також підлягав багатий комплекс вітражів, які були створені на зламі 19 і 20 століть. Ця робота була частиною великого проекту, спрямованого на відновлення готичного характеру пресвітерію костелу. Підбір тематики для нових вітражів також був важливим для авторів програми, оскільки всі композиції повинні були поєднувати релігійну, історичну та патріотичну тематику. Реставраційні роботи на вітражах проводяться за фінансової підтримки Міністерства культури і національної спадщини та Сенату Республіки Польща. Реалізацію робіт було доручено Евеліні та Роберту Кендзелевським. Роботи координувало Товариство "Польська спільнота", а в даний час – Товариство польської освіти і культури.

У 2013 році в рамках монументальної серії "Матеріали до історії сакрального мистецтва на східних землях колишньої Республіки Польща" побачив світ багато ілюстрований 21-й том видання "Костели і римо-католицькі монастирі колишнього Руського воєводства, частина І". Праця присвячена виключно Латинській катедрі у Львові. Вона містить дослідження історії собору від середньовіччя до наших днів, історію трансформації інтер'єру храму та реставраційних робіт від кінця ХІХ ст., через міжвоєнний період, до новітніх часів.

Львівський кафедральний собор – Санктуарій Матері Божої Ласкавої – місце, багате мистецькими творами, знайомить нас з історією тих поколінь, які протягом століть намагалися зробити свій храм якомога величнішим, захищали його і дбали про нього. Найважливіший храм Львівської архиєпархії і сьогодні потребує цієї турботи. Варто згадати і пригадати слова, якими один з перших дослідників історії цього храму граф Маврицій Дзєдушицький розпочав свою розповідь про Львівську катедру латинського обряду, опубліковану у 1872 році: "Кожна нація, якя має велике минуле і відчуває в собі моральну силу і життєздатність, бажаючи, щоб її поважали інші, повинна насамперед поважати себе, плекати свій рідний дух; розвиватися на тому стовбурі, з якого він відгалузилась, а тому досконало знати своє минуле. Вона буде цінувати і дбайливо оберігати свої пам'ятки, з якими пов'язані великі спогади і блаженні почуття" (М. Дзєдушицький, Катедральний костел львівського латинського обряду, Львів 1872 р.).