Гошка Макуга народилася 1967 року у Варшаві, Польща, і є однією з найвідоміших сучасних візуальних художниць. Її творчість характеризується роздумами про історію, політику, мистецтво та роль художника/художниці в суспільстві. Дитинство і юність Макуги припали на комуністичну епоху, що, мабуть, справило значний вплив на її соціальну чутливість та інтерес до тем політичного гноблення, цензури і ролі ідеології у формуванні культури. Як вона сама зізналася в інтерв'ю, її виховання в комуністичній Польщі сформувало її погляд на мистецтво як на інструмент соціальних змін, а на митця - як на "інженера душі", що було частиною комуністичного наративу.

У 1989 році, незадовго до падіння комуністичного режиму в Польщі, Гошка Макуга переїхала до Лондона, де розпочала навчання у престижних мистецьких коледжах - спочатку в Центральній школі мистецтв Сент-Мартінса, а потім у Голдсмітському коледжі, які на той час були осередками прогресивної мистецької діяльності. Голдсміт, відомий підготовкою художників, пов'язаних з концептуальними рухами та соціально ангажованим мистецтвом, відіграв ключову роль у формуванні її мистецького підходу. Саме там Макуга зацікавилася роботою з архівами та документацією, що стало основою для її подальших мистецьких проектів.

1990-ті роки були для Макуги часом інтенсивних художніх пошуків. У своїх ранніх роботах вона часто поєднувала різні медіа, такі як скульптура, фотографія та інсталяція. Її роботи часто стосуються тем політичної та соціальної історії і досліджують межі між мистецтвом і реальністю. Наприкінці 1990-х у її творчості з'являється ще один важливий елемент - роботи інших художників. Саме з ними вона розпочинає багатопотокові ігри. Однак вона не стільки шукала для них нових значень чи інтерпретацій, скільки, вириваючи їх із загальноприйнятих конвенцій, наприклад, способу показу, розпочинала своєрідну гру, в якій вони ставали своєрідним реквізитом, спонукаючи нас, глядачів, замислитися над механізмами наших візуальних звичок - чи то вбудовуючи їх у шпалери, чи то поміщаючи в інсценізацію заміського будинку. Це ніби деконструює механізми влади зображень, яку ми самі конструюємо, і яка також підкріплюється інституціями, що самі спираються на цю владу. Певний порядок мистецтва, який стає неочевидним у просторах, які він формує, виявляючи своєрідну ілюзію на місці надзвичайного, до якого прагнуть образи та їхні творці. У наступних проектах, крім того, саме простір набуває особливого значення, а її дії стають дедалі більш продуманими.

У 2007 році з'являється нова нитка в одній з її найцікавіших робіт "Що в імені", в якій Макуга занурюється у світ езотерики і таємниць, досліджуючи історії Олени Блаватської, співзасновниці Теософського товариства, та композитора 18 століття Джузеппе Тартіні, який стверджував, що його переслідує сатана. Ця інсталяція поєднує архівні фотографії, скульптури та об'єкти, досліджуючи феномен сну як метафору творчого процесу та натхнення. У цій роботі Макуга демонструє свій інтерес як до містики, так і до дослідницьких пошуків, які стають основою її творчості.

Одним з ключових моментів у кар'єрі Гошки Макуги стала її номінація на престижну Премію Тернера у 2008 році, що зробило її першою польською жінкою в історії цієї нагороди. Премія Тернера - одна з найважливіших нагород Великобританії в галузі візуального мистецтва, що присуджується художникам віком до 50 років, які вирізняються своїм інноваційним підходом до сучасного мистецтва. Макуга була номінована за виставку в британській галереї Тейт, де вона представила інсталяцію, що використовує архіви Тейт та роботи інших художників для створення нового наративу про взаємозв'язок між природою та культурою.

У 2009 році була створена робота "Природа звіра", одна з найбільш впізнаваних інсталяцій, в якій художниця досліджує зв'язок між мистецтвом і політикою. Центральним елементом цієї роботи є гобелен із зображенням знаменитої "Герніки" Пабло Пікассо, репродукція якої висіла в Організації Об'єднаних Націй у Нью-Йорку. У 2003 році гобелен був накритий під час промови Коліна Пауелла, в якій він аргументував вторгнення до Іраку. У цій роботі Макуга поєднує політичні події з естетичною формою, привертаючи увагу до сили мистецтва в контексті глобальних політичних рішень.

Інсталяція "Я стаю смертю" 2019 року, представлена в Кунстхалле Базель, досліджує вплив війни та неоколоніалізму на сучасну політику. Макуга зіставляє фотографії індіанців хопі, зроблені Ебі Варбург, зі світлинами американського ветерана війни у В'єтнамі. Робота також містить скульптуру, натхненну творчістю Роберта Морріса. Хоча її творчість закорінена в минулому, в реконструкції, вона, тим не менш, більше стосується сьогодення і має відношення до роботи соціальних механізмів. У багатьох своїх роботах вона також торкається політичного впливу мистецтва, розмірковуючи про насильство, владу та колоніальні відносини, які впливають на сучасні конфлікти.

Незважаючи на те, що Макуга багато років живе і працює в Лондоні, вона ніколи не втрачала зв'язку з Польщею. Вона часто повертається туди як особисто, так і з мистецькими проектами, пов'язаними з польською історією та спадщиною. Її творчість глибоко вкорінена в польському політичному досвіді, в тому числі сучасному - як, наприклад, робота 2018 року "Жіночий страйк", де вона відтворює відомий логотип у традиції силуетного портрета 18 століття, накладаючи його на графічне зображення погрудного медальйона-пам'ятника, вписуючи його в традицію боротьби за свободу. Раніше, у 2011 році, під час персональної виставки в Захті, вона використовувала архівні матеріали, щоб показати механізми цензури, які продовжували впливати на мистецьку свободу в Польщі, незважаючи на падіння комуністичного режиму.

Ґошка Макуґа займається архівними та соціальними дослідженнями, що знаходить відображення в її міждисциплінарних проектах. Її роботи часто балансують на межі мистецтва, історії та соціології, а сама вона виступає в різних ролях - від художниці до кураторки та дослідниці історії. Макуга також відома своєю відкритістю до співпраці з іншими художниками, архітекторами та науковцями.

Після 2011 року кар'єра Гошки Макуги стрімко розвивалася, а її творчість здобувала все більше визнання, водночас стаючи все більш політизованою і все більш відверто відсилаючи до сьогодення. Завдяки поєднанню історичних досліджень, політичних коментарів та міждисциплінарних художніх прийомів. Макуга продовжує архівні дослідження, створюючи наративи, які кидають виклик традиційним історичним інтерпретаціям.

Сьогодні Гошка Макуга визнана однією з найважливіших сучасних художниць, чиї роботи виставляються в найбільших галереях і музеях світу, таких як Тейт Британія в Лондоні, Центр мистецтв Вокера в Міннеаполісі та Музей мистецтв Смарта в Чикаго, серед інших. Її творчий шлях є прикладом послідовної та вдумливої кар'єри, яка спирається як на особистий досвід, так і на глобальні історичні та політичні наративи.

У 2012 році Макуга була запрошена до участі в проекті dOCUMENTA (13), де її інсталяції були представлені в Касселі (Німеччина) та Кабулі (Афганістан). Її робота "Про те, що є, щоб воно було; про те, чого немає, щоб воно не було" - це монументальний гобелен, що поєднує політичні та історичні теми, відображаючи її постійний інтерес до впливу політичних ідеологій на культурну пам'ять, тема, яка повторюється в її пізніших роботах. Інша важлива виставка відбулася у 2014 році на Берлінській бієнале, де Макуга представила "Підготовчі нотатки", продовжуючи своє дослідження ролі перформансу та демонстрації в суспільстві. У цій роботі художниця також досліджує роль демонстрацій у формуванні національної та політичної ідентичності. Цей процес продовжився її персональною виставкою "Час як тканина" в Новому музеї в Нью-Йорку в 2016 році. Виставка продемонструвала її здатність сплітати різні історичні моменти та постаті в єдине оповідне ціле, спираючись на архіви, історію та особисті спогади. Також у 2016 році в міланському Фонді Прада Макуга представила роботу "Сину людському, що з'їв сувій". У цій роботі Макуга досліджує взаємозв'язок між людиною, історією та технологіями. У центрі - андроїд, який виголошує промови про кінець людства, взяті з релігійних, філософських та літературних текстів. Виставка досліджує розвиток технологій та їхній вплив на майбутнє людства, відсилаючи до минулих наративів і пророцтв. Використання андроїда як медіума змушує глядача замислитися над сучасними загрозами, пов'язаними з розвитком штучного інтелекту та автоматизації.

В останні роки Гошка Макуга продовжує активно працювати як художниця, створюючи роботи, які відсилають до актуальних соціальних, політичних та екологічних проблем, але водночас глибоко вкорінені в історії. Серед іншого, вона виставляла свої роботи в Музеї сучасного мистецтва в Нью-Йорку (2019) та створила проєкт GONOGO (2021), в якому досліджувала пост-COVID страхи та постійне питання майбутнього людства у віртуальному просторі. Того ж року вона була обрана членом Королівської академії мистецтв у Лондоні, що стало визнанням її значного впливу на сучасне мистецтво.

"Від Гондвани до вимирання: хто такий диявол?" (2020) - монументальний гобелен, присвячений катастрофічним лісовим пожежам в Австралії та Каліфорнії. Робота, виконана з вовни, бавовни та синтетичних волокон, зображує охоплений полум'ям ліс, оточений протестувальниками, переодягненими у тварин. Використовуючи символіку тварин, Макуга вказує на складність людської природи, водночас звертаючись до екологічних рухів та проблем зміни клімату. Майстерність Макуги у поєднанні традиційних ткацьких технік із сучасною тематикою також очевидна в цій роботі. Макуга звертає увагу на використання тварин як символів людських рис характеру, водночас натякаючи на сучасні екологічні проблеми. Цей гобелен був витканий у Фландрії, регіоні з багатими традиціями ткацтва, що ще більше підкреслює зв'язок між історією та сучасністю в мистецтві.

На противагу цьому, 2024 створив "Born From Stone" (Bloomberg SPACE, Лондон), де Макуга створив імерсивний простір доісторичної печери, заповнивши галерею сталагмітами та сталактитами. Проект був натхненний відкриттям римського храму Мітри в Лондоні, що спонукало художника дослідити печеру як місце притулку та безпеки. Виставка доповнена трьома картинами з Імперського військового музею, що зображують руйнування Лондона під час Другої світової війни, створюючи контраст між безпекою печери і руйнуванням війни, між руйнуванням і творенням.

Обидва проекти підкреслюють здатність Макуги поєднувати сучасні теми з історичними посиланнями, часто використовуючи традиційні техніки, такі як ткацтво, для створення нових наративів і змушення глядачів замислитися над актуальними світовими проблемами.

Багато її робіт знаходяться в міжнародних колекціях, як, наприклад, "Смерть марксизму, жінки всіх країн єднаються" 2013 року з Музею Брод в Лос-Анджелесі. У ній Гошка Макуга поєднує як естетичні, так і політичні елементи. Вона використовує традиційний засіб тканини, щоб розповісти сучасну історію, сповнену символізму, пов'язаного з марксизмом, фемінізмом та переосмисленням історії. На цьому гобелені зображено могилу Карла Маркса в Лондоні, оточену жінками, що одразу відсилає до відомого гасла "Пролетарі всіх країн, єднайтеся", яке в цій роботі Макуга змінює на "Жінки всіх країн, єднайтеся", зміщуючи фокус з класової боротьби на боротьбу феміністичну.

Центральним елементом роботи є надгробок Карла Маркса, ікона марксистської думки та символ боротьби за права робітників. Жінки, що зібралися навколо могили, зображені в різних позах, від одягнених до частково роздягнених, що вказує на розмаїття жіночого досвіду та ролей у суспільстві. Кожна фігура може символізувати різну форму жіночої емансипації - від фізичної свободи до ідеологічної та соціальної. Зміна гасла на "Жінки всіх країн єднайтеся" є важливою частиною критики марксизму, який, попри свою емансипаційну риторику, фактично не змінив становище жінок у суспільстві. Макуга використовує цей недолік, щоб вказати на необхідність ширшої революції, яка, замість класової, стане гендерною революцією.

Гобелен - це форма, яку Макуга залюбки використовує у своїх роботах через її коріння в європейській традиції та історії мистецтва. Історично гобелени використовувалися для розповіді про тріумфи королівських родин або історичні події, і, використовуючи цей медіум, Макуга не тільки натякає на традицію, а й деконструює її. Її роботи, такі як "Смерть марксизму", "Жінки всіх країн об'єднуються", кидають виклик цим традиційним наративам і ставлять питання про те, хто і як розповідає історію.

Варто також зазначити, що гобелени були видом мистецтва, який часто асоціювався з аристократією та елітою, що вносить певний іронічний контраст із зображенням на гобелені могили Маркса - засновника антикапіталістичної теорії. Використовуючи такий матеріал, Макуга підкреслює певне протиріччя між пишною, розкішною формою та змістом, який критикує системи експлуатації та маргіналізації.

Робота, безсумнівно, неоднозначна та іронічна. З одного боку, її можна зрозуміти як критику марксизму за те, що він не включив боротьбу за права жінок до своїх вимог. З іншого боку, вона являє собою своєрідний перегляд і розширення марксистських ідей, вказуючи на те, що класову боротьбу не можна відокремлювати від боротьби за гендерну рівність. І, в більш широкому сенсі, Макуга ставить питання: чи соціальна революція в її традиційній формі мертва, чи може вона бути корисною і взагалі можливою сьогодні, чи нам потрібен новий тип революції, який також включає боротьбу за права жінок та інших маргіналізованих груп? Таким чином, "Смерть марксизму, жінки всіх країн єднайтеся" стає водночас і критичним коментарем, і запрошенням до роздумів про сучасні форми спротиву та боротьби.

Іншим аспектом є сама позиція жінок, зображених на гобелені, що також запозичені з культових фотографій Мирослава Тихого. Деякі з них роблять жести, які можна інтерпретувати як прояви ніжності до надгробка - одна з жінок, наприклад, чистить пам'ятник. Ці жести можуть свідчити про жалобу, але вони також певним чином "очищають" історію Маркса, обробляючи його ідеї в новому, більш інклюзивному контексті.

Макуга часто вплітає гумор та іронію у свої роботи, і "Смерть марксизму, жінки всіх країн єднайтеся" не є винятком. Сам факт того, що жінки зображені від одягнених до оголених, а також місце дії - пікнік біля могили Маркса - створює певний сюрреалістичний і гумористичний ефект. Але це гумор зі змістом - критичний до жорстких ідеологій і готових рішень, які часто залишають поза увагою більш складні питання, такі як гендер та ідентичність.

Гошка Макуга, "Смерть марксизму, жінки всіх країн єднаються", 2013, інв. номер F-MACU-2014.016, гобелен, 558,8 x 288,6 см, Музей Брод, Лос-Анджелес