У тексті також подано історію львівського архікатедрального костелу, будівництво якого розпочалося за Казимира Великого близько 1344 року, але тривало до 1480 року, також завдяки зусиллям Владислава Ягайла. Решта статті детально описує фасад та інтер'єр костелу, в тому числі чудотворну картину роботи Юзефа Вольфовича, яку у 18 столітті архієпископ Сєраковський переніс всередину костелу. Описано також надгробки в костелі, зокрема Міхала Бучацького та Станіслава Жулкевського (Джерело: Tygodnik Illustrowany, Warszawa 1867, T:16, с. 64,66, за: Цифрова бібліотека Лодзинського університету).

Осучаснене прочитання тексту

Львівська архикатедральна церква.

Львів, хоч і вдвічі більший за Краків, має вдвічі менше церков, а між ними лише кілька більших. Сьогодні їх вісімнадцять, а колись було сорок, але більшість з них були або переобладнані під інші потреби, або взагалі знесені.

Перше місце серед костелів латинського обряду посідає Архікатедра, що стоїть у самому центрі міста на вулиці Галицькій, на невеликій площі, названій на честь собору. Цю величну і дорогу споруду Казимир Великий почав будувати в 1344 році (*), виконуючи дану ним обітницю, але через брак коштів і ретельне будівництво, характерне для всіх готичних костелів, будівництво тривало дуже довго, так що він був закінчений лише в 1480 році.

Владислав Ягайло зробив великий внесок у його будівництво, а львів'яни долучалися до спорудження собору не лише грошима, але й власною працею. Архітекторами були Пьотр Штехер і Шеллер, будівництво завершив Гром, будівельник з Бреслау, а каменяр Ганн добудував кляштор і каплиці, які були замуровані в 1493 році. Храм виконаний в оригінальному готичному стилі, він не прикрашений мереживним кам'яним орнаментом, не має таких високих стін, як готичні костели Кракова чи Вроцлава, але вражає своєю строгістю і чистотою стилю.

Його прикрашають дві вежі, але одна з них лише виступає вгору, а інша на чверть нижча, ніби недобудована. Шість каплиць торкаються нави, а крім них, одна, що називається Садова, стоїть окремо; була ще одна, але її знесли без сліду. Ця церква, як і майже всі наші церкви, постраждала від пожежі. Це сталося в 1527 році, тоді полум'я поглинуло дах, склепіння і вежу, але стіни залишилися неушкодженими.

Тодішній архієпископ Вільчек відбудував вежу, встановив на ній дзвони, а костел накрив дахом і склепінням. Крім каплиць, у костелі є шість бічних вівтарів. Внутрішнє оздоблення костелу значно менше вражає, ніж його зовнішній вигляд. Безліч орнаментів, карнизів, позолочена ліпнина, вази з яскравими квітами і фрески в склепінні - хоча і красиві самі по собі - відволікають від строгості чистих готичних ліній, які важко розпізнати в цьому хаосі і які дещо зменшують об'єм інтер'єру.

Феліціан Лобеський, який не так давно помер, багато писав про розписи львівських храмів і детально перерахував фрески та олійні картини собору. Ми не можемо взяти на себе зобов'язання перерахувати їх детально, але варто згадати хоча б основні. Над вівтарем у вівтарі - фрески із зображенням Діви Марії зі скіпетром у руці; ліворуч - сад, повний дерев і водойм; праворуч - вежа зі щитів і обладунків, біля підніжжя якої стоїть псалмоспівець. Далі можна побачити ковчег, що стоїть на вершині Арарату, і чотири частини світу у вигляді символічних фігур.

На склепінні в різних відділах зображені Благовіщення, Відвідини Н. П. Марії, Різдво Христове, Різдво Пресвятої Богородиці, Різдво Христове. П. Марії, Різдво Христове та Поклоніння трьох царів. На бічних стінах по обидва боки пресбітерію розписи зображують чудеса, які переживали побожні люди від образу, що знаходиться у великому вівтарі. Не бракує фресок і в каплицях. Це було б навіть красиво, якби не так суперечило суворому стилю храму. Образ, про який щойно йшлося, як і всі чудотворні образи, має свою історію.

Спочатку він знаходився за межами храму. Юзеф Вольфович, львівський геометр і маляр, намалював його на невеликій дошці і розмістив на зовнішній стіні на надгробку своєї доньки. Коли картина почала набувати чудесної популярності в народі, львів'янин Юзеф Домаґаліч розмістив її в каплиці для зручності побожних людей, які молилися на вулиці. У другій половині 18 століття слава образу настільки зросла, що архієпископ Сєраковський у 1765 році переніс його до центру костелу і помістив у великому вівтарі.

На картині зображено Діву Марію в сидячій позі, яка тримає на руках немовля Ісуса, що торкається її обличчя правою рукою. У бічних вівтарях і каплицях більшість розписів виконані Юзефом Хойницьким близько 1770-80 рр.; малюнок і колорит у них добрі, бракує лише сили пензля та оригінальності творіння. Крім того, у ризниці є велика і, з точки зору меморіальної цінності, дуже поважна колекція портретів. Серед них - майже всі архієпископи, кілька високопоставлених осіб, фундатори церкви, міські чиновники та львів'яни.

Як пише Старовольський у своїй "Monumenta Sarmatorum", львівська катедра колись мала понад сорок чудових гробниць, сьогодні збереглася лише невелика кількість. Найкрасивішими є гробниці Міхала Бучацького, який загинув у битві з татарами у 1483 році, та Станіслава Жолкевського; обидві знаходяться у каплиці, що прилягає до великого вівтаря, ліворуч від входу.

Саркофаг Бучацького зроблений з каменю, на ньому лежить бронзовий лицар, вкритий важкими обладунками і підтримуваний на лікті; на грудях у нього шолом. Жулкевський також відлитий з бронзи, стоїть, ліва рука на руків'ї меча, права на стегні, шолом лежить біля його ніг. На першому немає жодного напису, але каплиця досі носить ім'я Бучацького і традиція підтверджує, що це могила згаданого воїна. Серед інших гробниць - пам'ятник Кросновським у каплиці Найсвятіших Тайн і гробниця Кампіанів у каплиці їхнього імені, що вирізняється багатим мармуровим оздобленням. Детальний опис усіх пам'ятників у соборі та написів на них можна знайти у додатку до "Gazeta Lwowska" за 1856 рік.

Це головні пам'ятки собору, в цьому відношенні він не витримує порівняння з Краківським собором, поступається йому величчю, але тим не менше він прекрасний і величний. У соборі є дві кафедри: одна для польських, інша для німецьких проповідників. В інших костелах проповіді виголошуються виключно польською мовою, домініканці лише зобов'язані мати німецького проповідника, а львівські єзуїти, серед яких є кілька членів німецької національності, проповідують цією мовою.

Колись до юрисдикції Львівської архидієцезії належали Перемишльське, Луцьке, Хелмське, Кам'янецьке та Цецорське єпископства; сьогодні їй підпорядковані лише Перемишльське і Тарнівське, вже створені австрійським урядом. У 1817 році львівські архиєпископи отримали титул примаса Галичини. Тут існували братства, зокрема літературні, засновані ще в 14 столітті; зараз залишилося лише одне. Завершуючи цей короткий опис собору, не можна не згадати про залізну кулю, прикуту до зовнішньої сторони споруди і збережену на згадку про турецьку облогу 1672 року. На цій кулі викарбувано такий напис:

"Pro gloria obsidionis Leopolini Turcis A.D. 1672 die 29 Septembris, globus hic 30 libris, uriculi fratrum a largo Maris magno in incilio ecclesiae cloramento missus, sub Cruris SS. Regni nullum damnum causato fertur in festo D. Michaelis Archangeli, gravissimis procellae, fulguribus et fulminibus luna a mane.".