Архітектурною візитівкою творчості Михаловського є римо-католицький костел Успіння Пресвятої Діви Марії (1891 р.). Водночас спроєктовані ним в еклектичному стилі будівлі різного призначення становили унікальне й новаторське явище в архітектурі Харкова другої половини XIX – початку XX століття.

Біографія та професійна діяльність

Болеслав Михаловський народився 1830 року у Вільнюсі в родині польських дворян Єжи Михаловського та Євфросинії з роду Тимінських. На жаль інформації про його предків чи дитинство майбутнього архітектора є доволі мало. Відомо лише, що у нього була тітка Антоніна, весілля якої відбулося того самого року, коли й народився майбутній архітектор, а також дідусь Антонін і бабуся Юзефа з роду Мечиґер. Він також мав старшого на рік брата – Владислава Костянтина (1829–1881 рр.). У Вільнюсі Болеслав закінчив п'ять класів місцевої гімназії, після чого поїхав навчатися до Будівельного училища в Санкт-Петербурзі.

Через відсутність вірогідних джерел важко з’ясувати, чому майбутній архітектор обрав саме цю професію, як проходили роки його навчання, з ким він товаришував і чи зазнавав матеріальних труднощів. Водночас очевидно, що архітектурні твори, створені ним у різних містах Російської імперії, свідчать про те, що архітектура стала справою його життя.

Період навчання Болеслава разом зі старшим братом Владиславом у Петербурзькому будівельному училищі припадає на 1844–1849 роки. Вибір місця навчання в цей період був цілком зрозумілий, адже після поразки Листопадового повстання (1830–1831 рр.) російська влада піддала польську освіту репресіям. Брати Михаловські були серед 14 випускників цього навчального закладу 1849 року. Болеслав закінчив навчання з відзнакою та здобув кваліфікацію «помічника архітектора XII розряду». Його прізвище як одного з найздібніших випускників було викарбувано на пам’ятній мармуровій таблиці.

Після завершення навчання Михаловського призначили на посаду архітектора до губернської будівельної та дорожньої комісії у Тверській губернії. Протягом наступних років він постійно мешкав на провінції у Твері, час від часу навідуючись у справах до різних населених пунктів губернії. Губернське місто і центр Тверської губернії в цей період був переважно забудований одноповерховими будинками.

З обмежених джерел відомо, що Болеслав Михаловський займався будівництвом мостів, доріг, численних об’єктів різного призначення, а також приватних будинків як у губернському центрі, так й інших містах губернії.

Михаловський активно працював також у Ржеві, яке називали «містом купців і торгівлі», що знаходилося на відстані 120 км від Твері. У цей період він спробував свої сили як проєктувальник православних церков, деякі з яких пережили сталінську епоху та війну й збереглися до наших днів. Наприкінці 1850-х – на початку 1860-х років архітектор розпочав досить успішну приватну будівельну практику. Михаловський брав активну участь у проєктуванні та будівництві прибуткових і міських кам’яниць для відомих купецьких родин Ржева. Паралельно займався будівництвом мостів. З цих фрагментів його біографії постає життя молодого поляка, який у провінції Російської імперії здобував неоціненний професійний досвід, утверджуючи репутацію талановитого архітектора.

Наступні десять років життя Болеслава Михаловського пов’язані із Полтавою – головним містом Полтавської губернії на Лівобережній Україні. Він прибув до міста, де існувала невелика (близько 800 осіб), але досить активна польська громада, про що, зокрема, свідчила ініціатива будівництва у 1859 році Хрестоздвиженського костелу. Він працював, зокрема, губернським архітектором у губернській Будівельній та дорожній комісії, у Будівельному відділі Полтавського губернського правління, а в 1867–1872 роках виконував обов’язки губернського інженера. Завдяки своїй роботі здобув високе визнання.

Полтавський період у житті Болеслава Михаловського був плідним і різноплановим щодо напрямів його діяльності. Він виконав низку проєктів, пов’язаних із впорядкуванням центру губернського міста, зведеного на початку XIX століття як цілісний ансамбль «круглої площі». Займався переплануванням будівлі, пристосувавши її приміщення для громадських потреб окружного суду, губернського правління та казначейства. Також наглядав за проведенням капітального ремонту іншої споруди на цій площі - Будинку Полтавського дворянського зібрання.

Він також займався вдосконаленням міської архітектури: наглядав за ремонтом бруківки та водогону на Базарній площі та прилеглих до неї вулицях. Крім того, виконував низку інших будівельних замовлень – звів багато будівель та споруд на замовлення земських управ у містах і селах Полтавської губернії, спроєктував численні приватні будівлі, зокрема віллу для землевласника колезького асесора Іллі Стефановича, засновника і першого голови Полтавського земельного банку. Будував мости, проєктував залізничні шляхи, а також спроєктував кілька православних церков. На замовлення місцевої німецької громади розробив проєкт і кошторис кам’яної кірхи Святих Петра і Павла. На жаль, оригінальний проєкт споруди в неоготичному стилі не був ним реалізований через подорожчання будівельних матеріалів та високі витрати на оплату праці.

У 1872–1873 роках працював губернським інженером у місті Владимир, що розташоване на річці Клязьмі за 1600 км на північ від Полтави.

З 1874 року життя Болеслава Михаловського пов'язане з Харковом, тоді Харківська міська дума запропонувала йому посаду міського інженера. Цю функцію він сумлінно виконував до останніх днів свого життя. Його професійна діяльність у цей період була надзвичайно різноманітною: він працював міським чиновником, викладачем, але перш за все архітектором. Належав також до групи фахівців, які працювали над генеральним планом міста (1895–1897 рр.). Крім того, він наглядав за будівництвом міського водогону та кінної залізниці, укладанням бруківки та тротуарів на вулицях міста, прокладанням водостічних труб та проведенням меліоративних робіт, а також облаштуванням скверів. Усе це він поєднував з дуже активною громадською діяльністю, спрямованою на розвиток міста та польської громади Харкова.

Він також поєднував професійну діяльність з викладацькою роботою у Харківському шестикласному реальному училищі з додатковим вищим механіко-технічним класом. До 1893 року в його стінах викладав будівельне мистецтво, геодезію та механічну технологію, а від 1880 року – «спеціальні науки».

Болеслав Михаловський передусім брав участь у розбудові міста. За його проєктами було споруджено вісім мостів через річки Харків і Лопань. Саме завдяки його зусиллям і досвіду будівельника в Харкові з’явилися сучасні на той час інженерні споруди, що забезпечували сполучення між різними районами міста: Дмитрівський міст через річку Лопань, п'ять дерев'яних мостів через річки Харків і Лопань, Конторський міст через річку Лопань та Подільський міст через річку Харків. Він також займався реконструкцією наявних транспортних шляхів, наприклад, у 1903 році склав кошторис для міської думи та керував роботами з розширення Кузинського мосту.

Він також брав активну участь у роботі різних спеціальних міських комісій. У 1881 році входив до складу спеціальної комісії, створеної Міністерством народної освіти для розгляду «питання підготовки курсу та програм навчання для Харківського вищого технічного навчального закладу». У 1884 році працював у комісії, яка займалася розробленням технічних умов улаштування бруківки в Харкові. Пізніше, влітку 1907 року, за дорученням міської управи інспектував процес укладання бруківки на Театральній площі та вулицях Старомосковській і Садовій. Він також був членом комісії, яка перевіряла готовність харківських електричних трамваїв до роботи в якості громадського транспорту на вулицях Харкова.

У лютому 1908 р. увійшов до складу тимчасової протипаводкової комісії, якій доручили обстежити мости та набережні, а також вжити заходів щодо забезпечення населення човнами та рятувальними засобами. Разом зі своїм помічником чергував у районах «від Рижовської набережної до берега річки Харків, Вознесенського мосту, Дворянської набережної». Того ж року разом з іншим польським архітектором Мар'яном Харманським його було обрано членом будівельної комісії з питань будівництва Харківського міського купецького банку. Комісія розглядала проєкт, одним з авторів якого був ще один архітектор польського походження – Олександр Ржепішевський.

Болеслав Михаловський був одним із засновників Харківського відділення Імператорського російського технічного товариства (1880 р.). Він також належав до архітектурної секції, а з 1900 року обіймав посаду її голови. Брав участь у роботі Першого з'їзду російських зодчих у Санкт-Петербурзі (1892 р.). У 1899 році разом з міським архітектором Михайлом Дашкевичем був делегований Харківською міською думою на черговий з'їзд до Санкт-Петербурга.

Архітектор активно долучався до життя польської громади Харкова. У 1882 році він став членом Церковної ради при Харківському римо-католицькому костелі. Також виконував обов’язки опікуна цієї Ради при збудованому за його проєктом храмі. З 1903 до 1906 року разом із Костянтином Горським, видатним композитором, скрипалем-віртуозом, диригентом і викладачем, був церковним старостою. Про його велике польське серце та патріотизм свідчить той факт, що він безоплатно розробив проєкт і здійснював нагляд за будівництвом костелу. У відповідь на пропозицію римо-католицької парафіяльної ради Харкова отримати винагороду за проєкт і нагляд за будівництвом нового храму у своєму листі від 12 січня 1887 року він писав:

«Поки питання щодо конструкції склепіння не буде так чи інакше вирішене, будь-які домовленості будуть передчасними, але я вважаю за доцільне заявити, що, як раніше, так і тепер, я відмовляюся від винагороди за свою працю. Багато парафіян жертвують гроші на будівництво храму – зі свого боку я бажаю пожертвувати свою працю»

(Державний архів Харківської області, фонд 965, опис 1, справа 6, арк. 23.). Згодом вдячні парафіяни все ж виплатили йому винагороду в розмірі 500 рублів. 

Варто також згадати про особисті якості Болеслава Михаловського, який був винятково чесною, сумлінною, працьовитою і відповідальною людиною, користувався повагою і симпатією своїх колег. У спогадах Михаловський постає як людина, надзвичайно віддана своїй справі. За 35 років своєї професійної діяльності в Харкові він жодного разу не скористався належною працівникам міської управи щорічною місячною відпусткою. Відпочивав лише десять днів у період Великодніх свят. Як повідомляють, він казав, що це єдиний час, коли будівельні роботи й так призупиняються, тож його відсутність нічого не змінить.

Про його скромність свідчить і той факт, що наприкінці життя, за кілька місяців до смерті, у грудні 1908 року, він подав заяву на ім'я бургомістра Олександра Погорєлка, в якій повідомляв про погіршення власного стану здоров'я, подав у відставку та попросив призначити йому пенсію з огляду на багаторічну працю на посаді міського інженера. Болеслав Михаловський заздалегідь подбав про те, щоб міська дума мала достатньо часу для призначення нового інженера на його місце:

«Беручи до уваги, що в березні наступного року виповнюється 35 років моєї служби в Харківській міській управі на посаді міського інженера, а також те, що останнім часом у мене різко погіршився стан здоров'я, про що я вважаю за доцільне заздалегідь попередити міську управу, щоб протягом чотирьох місяців, що залишилися до цієї дати, можна було знайти інженера на вакантну посаду, звертаюся до Вас, Олександре Костянтиновичу, з покірним проханням подати мою заяву на розгляд Міської думи щодо звільнення мене зі служби та призначення пенсії за 35 років безперервної служби».

14 січня 1909 року міська дума задовольнила це прохання і призначила йому пенсію в розмірі 2 тисяч рублів на рік.

Цікаво, що 3 жовтня 1899 року під керівництвом міського голови Івана Голеніщева-Кутузова було організовано урочистості з нагоди 25-річчя професійної діяльності Болеслава Михаловського на благо розвитку Харкова, а в березні 1909 року – урочистості з нагоди 35-річчя його «бездоганної» служби та наближення вісімдесятиріччя.

Про особисте життя архітектора, на жаль, відомо небагато. Він був одружений, мав сина та доньку. Син Йосип пішов стопами батька і став архітектором, істориком і теоретиком архітектури. Викладав історію архітектури в Ленінградському інституті комунального будівництва (колишньому Інституті цивільних інженерів), був автором книг, які неодноразово перевидавалися.

Помер архітектор раптово, 22 березня 1909 року, у віці 79 років. На сторінках «Відомостей Харківської міської думи» (рос. «Известиях Харьковской городской думы») було опубліковано некролог, у залі засідань міської управи встановлено його портрет, а також прийнято рішення про заснування стипендії імені Болеслава Михаловського для учнів Реального училища. Його поховали на місцевому католицькому кладовищі, знищеному в радянські часи, наприкінці тодішньої Пушкінської вулиці.

Проєкти та будівлі архітектора 

Найважливішим напрямом діяльності Болеслава Михаловського було будівництво муніципальних, приватних і промислових об’єктів різного призначення за державними та приватними замовленнями, а також реконструкція вже наявних споруд. У тверсько-полтавський період він займався будівельно-реставраційними роботами, проєктував православні храми та приватні будівлі в містах і селах цих адміністративно-територіальних одиниць Російської імперії. На жаль, встановити точну кількість споруд, зведених за його проєктами, неможливо.  Відомо лише, що у своїй творчості він використовував стилістичні форми неоренесансу, необароко, неороманського та неоготичного стилів, а також неороманські та мавританські форми. За час свого перебування в Харкові він побудував понад двадцять будівель різного призначення: ошатні вілли для купців, житлові будинки, різні адміністративні та навчальні будівлі, споруди міської думи та купецької біржі. Низка споруд постала на центральній вулиці міста – Сумській. Деякі з них збереглися до наших днів як пам'ятки архітектури, інші – були зруйновані під час Другої світової війни або внаслідок пізніших перебудов.

У своїй творчості Михаловський опирався на поширені в другій половині ХІХ століття форми історизму, який його прихильники називали «стилем раціонального вибору». Для більшості зведених ним будівель характерним є членування фасадів відповідно до поверхової структури із використанням різноманітних варіантів ярусно розташованих архітектурних ордерів та багатого декоративного оздоблення: рустів, обрамлень, фронтонів, люкарн, еркерів, невеликих куполів, а також алегоричних скульптур.

Серед найвідоміших реалізованих харківських проєктів архітектора належать будівля клубу з оперним залом у стилі класицизму, спроєктована у 1884 році на замовлення керівництва місцевого Комерційного клубу, та будинок Ради з'їзду гірничопромисловців півдня Росії в стилі історизму з елементами класицизму та ампіру (вул. Сумська, 18/20). У 1893 році під його керівництвом було відбудовано міський театр з елементами французького ренесансу.

Болеслав Михаловський був автором кількох адміністративних будівель і промислових споруд (фабрик і заводів): у 1875 році він спроєктував будівлю кондитерської фабрики на вулиці Конторській, 29 для купця 1-ї гільдії Дмитра Кромського, одного з найвідоміших виробників цукерок, шоколаду, варення та пряників у Російській імперії. Вдруге Кромський звернувся до архітектора у 1891 році з проханням спроєктувати прибудову до будинку на тій самій вулиці.

У 1895 році на замовлення Російського товариства локомотивних заводів архітектор був залучений до надзвичайно амбітного проєкту – будівництва Харківського локомотивного заводу. 21 серпня 1895 року як уповноважений представник Товариства він представив план 11 будівель, які мали бути збудовані першочергово: локомотивного депо, котельні, кузні, фарбувального цеху, інженерного корпусу, ливарного цеху, модельного складу, складу сировини та головного цеху, електростанції та парової котельні. 31 серпня 1895 року харківський губернатор призначив його керівником будівництва заводу. 

У 1877–1878 роках, зокрема, було зведено двоповерховий будинок ученого-математика та громадського діяча Сергія Раєвського і його дружини Марії Раєвської-Іванової, художниці та педагогині (першої жінки в Російській імперії, якій Петербурзька академія мистецтв присвоїла звання художниці). Будівля розташовувалася на вулиці Чернишевській, 6 і служила осередком заснованої Марією 1869 року першої в Харкові приватної «школи малювання», яку закінчили чимало видатних художників та архітекторів, зокрема Сергій Васильківський, Олексій Бекетов, Генрик Семирадський.

У 1898 році для ведення приватної практики Михаловський заснував акціонерне товариство - «Харківське будівельне товариство».

Візитівкою архітектора є одна з найбільших окрас Харкова, яка збереглася донині – Кафедральний собор Успіння Пресвятої Богородиці, збудований у 1887-1891 роках (вул. Гоголя, 4). Храм збудований у неоготичному стилі, на плані латинського хреста з коротким пресвітерієм. Всередині нового костелу було три вівтарі: головний – Успіння Пресвятої Діви Марії та два бічні – Святого Антонія Падуанського і Розп'ятого Христа з розписами Генрика Семирадського, який востаннє приїхав до міста на ювілей Марії Раєвської-Іванової, власниці Школи витончених мистецтв, де свого часу навчався і він як молодий художник.

1 березня 2022 року в Харкові російська ракета влучила в будівлю курії Харківсько-Запорізької дієцезії Римо-Католицької Церкви в Україні; 2 березня 2022 року внаслідок обстрілу було знищено вікна та вітражі в катедральному костелі Успіння Пресвятої Діви Марії в Харкові, а також пошкоджено церковний інвентар.

                                                                                             ***

Болеслав Михаловський залишив по собі низку спроєктованих і відреставрованих будівель, зведених на головних вулицях Харкова. Понад десять з них мають статус пам'яток архітектури, а справжньою перлиною творчості архітектора є неоготичний кафедральний костел Успіння Пресвятої Богородиці. Його споруди належать до найбільш унікальних явищ у в архітектурі Харкова другої половини XIX – початку XX століття.

Значну частину свого життя архітектор присвятив Харкову, залишивши по собі низку спроєктованих та відновлених тут споруд. Завдяки своїй невтомній праці й таланту будівничого йому вдалося здобути визнання та авторитет.