Початки живопису Артура Гроттгера

Артур Гроттгер створив виразні серії малюнків, які увійшли до канону національного мистецтва, були розмножені тисячами примірників ще за його життя і донині ілюструють шкільні підручники з історії. Для сучасників він був символом патріотизму, який «воював білою зброєю малюнка (…). І як повстанець загинув у поразці долі, але в тріумфі бездоганної жертви заради чистого, великого мистецтва», — писав у біографії художника Антоній Потоцький (1907).

Художник народився 1837 року в Оттиньовицях у Галичині, в родині з мистецькими та патріотичними традиціями. Перші уроки він брав у свого батька — художника та учасника Листопадового повстання. Уже в чотирнадцятирічному віці він здобув впливового мецената — графа Паппенгайма. Незабаром ним зацікавився й сам імператор Австрії Франц Йозеф I, який заснував для молодого художника стипендію, завдяки чому Гроттгер розпочав навчання у Краківській школі образотворчих мистецтв, а потім, з 1855 року, в Академії образотворчих мистецтв у Відні, де його вважали «природженим малювальником». Там він співпрацював як затребуваний ілюстратор з віденськими журналами.

Гроттгер у боротьбі за незалежність Польщі

У 1863 році 22-річний Гроттгер із багатообіцяючого молодого академічного художника, який мріяв про кар’єру й був занурений у життя віденської художньої богеми, перетворився на борця за незалежність батьківщини. У березні він приїхав до Львова, щоб взяти участь у боротьбі проти Росії. Повстання було в розпалі, у ньому воював брат художника, Ярослав. Під впливом друзів та через слабке здоров’я Гроттгер відмовився від активної участі в повстанні, шкодуючи, «що йому судилося боротися за Польщу лише олівцем». Але зате як ефективно!

Гроттгер уже тоді мав за плечима вражаючий успіх, у тому числі фінансовий, славу та статус видатного художника. На всю країну прославився його цикл «Варшава I», що ілюстрував драматичні події в Королівстві Польському перед початком повстання; його було виставлено у віденському Kunstverein у 1861 році, а згодом тиражовано у вигляді фоторепродукцій. До фотографічної версії ескізів автор додав титульну сторінку з мотивом тернового вінця та написом:

ПАМ’ЯТІ ПОЛЕГЛИХ І ПОРАНЕНИХ НА ВУЛИЦЯХ ВАРШАВИ, НАШИХ БРАТІВ, І НА ВІЧНУ ГАНЬБУ ВБИВЦЯМ. 27 ЛЮТОГО, 8 КВІТНЯ 1861 РОКУ.

Цикл малюнків «Полонія» — романтичний етос повстанської боротьби

Ще під час перебування у Львові Артур Гроттгер розпочав роботу над циклом «Полонія». Він намалював три перші ескізи: «Бранка», «Кування серпа» та «Битва». Наступні сцени були створені у віденській майстерні, а саме: «Притулок», «Оборона маєтку», «Після відходу ворога», «Скорботні звістки», «На полі бою». Наприкінці — титульна сторінка з алегорією «Полонії», додана до портфоліо з репродукціями.

На восьми світло-сірих картонах розміром 43,5 см × 57 см вугіллям та білим олівцем художник створив канон іконографії повстання. Донині він існує у колективній уяві поляків як романтичний етос боротьби та як символ, присутній у популярній культурі.

Окремі сцени зображують долі повстанців: від примусового набору до війська, що прискорив спалах повстання, через підготовку — кування косиць, потім боротьбу, аж до поразки й, зрештою, загальної жалоби після неї. Можливо, у них немає історії Польщі, — писав публіцист і критик Станіслав Тарновський, — але є історія всіх польських родин, усіх сердець, зафіксована в найболючіші моменти.

Цикл розпочинається динамічною картиною «Бранка», де ми майже чуємо відчайдушний крик жінки в білому, а завершується «На полі бою» — сповненою болю сценою, що нагадує класичну тему «П’єти» — матері, яка оплакує тіло сина.

Продумана композиція ескізів містить елементи академічного пафосу та ідеалізму, але майстерне поводження зі світлом і тінню створює ілюзію простору та реалістичності живих сцен. Артур Гроттгер надзвичайно виразно передавав міміку героїв. Він проявив свій талант портретиста, адже, вражаючи емоціями, залучав глядача до їхнього інтенсивного переживання. У багатьох обличчях персонажів із циклу «Полонія» можна впізнати близьких йому людей, а навіть автопортрет художника.

Виставка повстанських картин Гроттгера — міжнародний розголос

У жовтні 1863 року художник виставив «Полонію» у віденському «Кунстверіні», вже як власність Яноша графа Палффі, відомого угорського колекціонера мистецтва, нового мецената та друга, який придбав цикл ще до його завершення. Відразу після виставки аристократ додав його до своїх багатих колекцій в одній із резиденцій.

Величезний інтерес публіки та захоплені відгуки критиків і цього разу спонукали Гроттгера випустити серію у вигляді фотографічних репродукцій фірми «Мітке унд Вавра». Знову, незважаючи на недоступність оригіналу, драматичні картини Січневого повстання, представлені тисячами копій на видавничому ринку, здобули міжнародну популярність. Спеціальні покази фотографічних репродукцій у Лондоні, Ньюкаслі та Парижі збирали натовпи перед виставкою. Їх розглядали нарівні з оригіналами.

Творчість Артура Гроттгера після січневого повстання

У 1864 році молодший брат художника, Ярослав, був засланий до Сибіру. Гроттгер же постав перед судом за допомогу повстанцям і втратив імператорську стипендію. В результаті він опинився в скруті й покинув Відень. При цьому він розпочав нову серію — «Литва» (1864‒1866), що відображала трагічну долю повстанської боротьби на Литві.

У наступні роки художник відвідав Мюнхен, Венецію, Угорщину та Львів. Він часто повертався до Кракова. З 1866 року він творив у Парижі, аж доки запущена стадія туберкульозу не унеможливила його подальшу роботу. Перебування та лікування у французькому курорті Амелі-ле-Бен-Палальда в Піренеях виявилися неефективними.

Артур Гроттгер помер там 13 грудня 1867 року у віці лише 30 років. Завдяки зусиллям нареченої, з якою він познайомився лише рік тому, Ванди Монне, 4 липня 1868 року художник — згідно зі своїм бажанням — був похований на Личаківському кладовищі у Львові, поруч із Хрестом полеглих 1863 року.

Пам’ять про творчість Гроттгера — відсилання до польської діаспори в мистецтві

Смерть художника не поклала край життю його творів, а навпаки — зміцнила міф про Гроттгера як творця повстанського топосу. Окрім виставок та репродукцій, що перевидавалися у наступні роки видавництвами, межі поділів перетинали так звані «живі картини». У 1882 році в краківському Літньому театрі були показані живі картини під назвою «Полонія», засновані на серії Гроттгера, а наступного року у Варшаві було представлено «Літуанію». З’явилися вірші, натхненні цією серією. Казімєж Барановський опублікував «Полонію» та «Куті коса» (1906).

А що сталося з малюнками? Картони «Полонії» Янош Палфі передав до Музею образотворчих мистецтв (Szépművészeti Múzeum) у Будапешті. Польська публіка вперше змогла побачити оригінали «Полонії» на виставці у Варшаві в 1938 році. Зараз вони знову експонуються в столиці. З нагоди 160-ї річниці початку Січневого повстання їх можна побачити в Королівському замку.