Буркут - невелике, нині безлюдне лісове селище, розташоване у Східних Карпатах. Роки його слави як оздоровчого курорту минули в 19 столітті. Після руйнувань Першої світової війни Буркут отримав шанс на відбудову і розвиток, але початок іншої війни і подальше перебування в радянській прикордонній зоні сприяли остаточному занепаду цього населеного пункту. Після повені 2008 року останні мешканці виїхали, залишилися лише руїни їхніх будинків.


Курорт Буркут Лісове селище Буркут розташоване на висоті близько 900 метрів над рівнем моря, біля підніжжя Червчинських гір, на річці Чорний Черемош. Його оточують незаймані смерекові ліси, які на вершинах гір змінюються луками. Завдяки розташуванню у вузькій долині, місце захищене від вітрів і водночас має південно-західну експозицію, що формує сприятливий мікроклімат. Назва місця означає мінеральне джерело і має румунське походження, як і багато назв гірських вершин або потоків у Чарногорі.

Буркут був відомий своїми щавлевими джерелами ще за часів до поділів. Головне джерело знаходиться за кілька сотень метрів від поселення в напрямку Гала-Лукавиці (тобто на північний схід). Крім того, за 2 км вниз по Чорному Черемошу є другий водозабір, так званий Малий Буркут.

Найбільшого розвитку курорт набув у першій половині 19 століття, коли сюди масово приїжджали на відпочинок заможні землевласники з Покуття та Поділля. Серед гостей Буркуту в той час був Юзеф Корженьовський, автор відомої драми "Карпатські горяни". На піку свого розквіту тут стояло з десяток будинків, зруйнованих у 1848 році австрійською армією, щоб вони не слугували притулком для утікачів-угорських повстанців.


Спроби відбудувати Буркут У 1880-х роках австрійська лісова адміністрація побудувала в селищі дерев'яний літній павільйон, який був переданий в оренду приватним підприємцям разом з правом експлуатації джерел. Незважаючи на заохочення австрійської адміністрації, на початку 20 століття жоден інвестор не наважився побудувати тут більший курорт за зразком Криниці або Щавниці. Основною причиною був складний доступ, оскільки до Буркута вели лише дві незручні ґрунтові дороги (вздовж Чорного Черемошу і так званий Буркутський шлях, що веде з Кута і Гриняви). У цьому відношенні курорт програвав дуже модним на той час літнім курортам у долині Пруту, таким як Микуличин і Ворохта, до яких можна було зручно дістатися залізницею.

Під час Першої світової війни Буркут перебував у тилу Карпатського фронту, слідом якого стало невелике кладовище німецьких солдатів, знищене за радянських часів. Дерев'яний павільйон, який у 1920-х роках слугував прикордонною заставою, на щастя, вцілів під час буремних подій. Після ліквідації застави у 1928 році будівлю використовували лише як туристичний хостел місткістю до 60 осіб. Поруч знаходилися державне лісництво та будиночок лісника Фонду Скарбека. Незадовго до початку Другої світової війни тут було розпочато будівництво нового туристичного хостелу, але він так і не був введений в експлуатацію (сьогодні від нього не залишилося жодних слідів).

Варто пам'ятати, що Буркут, розташований на рівні Братислави чи Відня, був одним з найпівденніших населених пунктів Другої Речі Посполитої. Він також був названий на честь одного з двох крайніх південних аркушів топографічної карти Військово-географічного інституту. Ця чудова карта, перше видання якої вийшло у 1932 році, досі є безцінним джерелом з історії заселення цієї частини Східних Карпат.


Занепад поселення Після Другої світової війни Буркут опинився на радянсько-румунському кордоні. Через повну ізольованість прикордонної території, розвиток туристичної станції чи курорту був виключений тут протягом кількох десятиліть. Єдиними будівлями в селищі були будиночок лісника та гуртожитки працівників лісу, які за часів незалежної України були занедбані. Їхню руйнацію прискорила повінь 2008 року, яка зруйнувала під'їзну дорогу в долині Чорного Черемошу, в результаті чого Буркут виявився відрізаним від найближчих сіл і відданим на поталу природі. На щастя, одне не змінилося - мінеральна вода б'є з джерела, як і раніше.