Культурне життя Львова на початку 1840-х років було не надто насиченим і різноманітним, особливо з огляду на інтенсивний розвиток міста як столиці Королівства Галичини і Лодомерії. Хоча кілька років тому, у 1837 році, у місті було організовано велику мистецьку виставку, ця діяльність не знайшла швидкого продовження. За відсутності постійної виставкової інституції відбувалися лише невеликі індивідуальні виставки, зазвичай у книгарнях та майстернях художників. Це була єдина можливість контакту між художниками та місцевими шанувальниками мистецтва. У 1842 році молодий художник Ян Тисевич, якому не виповнилося й тридцяти років, організував невелику виставку в крамниці Францішека Ґалінського у Львові, яка складалася лише з однієї картини. 19 листопада додаток до львівської "Газети" під назвою "Різноманітність" оголосив, що картина Тисевича, яка була копією "незрівнянно поетичної Святої Магдалини" Яна Батіста Лодевейка Маеса, незабаром буде виставлена на виставці. Оригінал, написаний бельгійським художником, який працював переважно в Римі, отримав золоту медаль на виставці в Гаазі роком раніше і згодом виставлявся в кількох європейських столицях. Хоча подібна виставкова практика не була новинкою у Львові, з цією роботою сталося щось незвичне - вона викликала сенсацію. На неї швидко з'явилися не лише розгорнуті рецензії, але й повідомлення про те, що "глядачі йшли потоком", якого не зупинила навіть плата за вхід у розмірі 10 карбованців (які мали бути використані на благодійні цілі).

Автором твору, що експонувався на виставці, був поляк, який народився в Литві під ім'ям Владислав Нєвярович. У 1830 році, будучи 16-річним підлітком, він почав вивчати живопис у Вільнюському університеті під керівництвом Яна Рустема, але не встиг багато чому навчитися через початок Листопадового повстання, в якому він брав участь. В результаті йому довелося покинути російський кордон. Потім він перейшов до Галичини, взявши прізвище Ян Тисевич, яке носив до кінця свого життя. Кілька років він провів у Львові, продовжуючи навчання живопису, а в 1839 році виїхав до Відня, де навчався в Академії мистецтв у Фрідріха фон Амерлінга, видатного портретиста бідермаєра. Ймовірно, саме в імперській столиці Тисевич побачив картину Маеса і зробив копію, яку надіслав до Львова, щоб продемонструвати розвиток свого таланту ширшій аудиторії.

Картина була не лише охоче сприйнята, але й майже одразу знайшла покупця в особі заможного землевласника Чарнецького, який придбав її за 500 рейнських золотих. Художник створив другу копію, яку одразу ж придбав Фелікс Бознанський, а третю замовив Серафим Тлуховський. Таких копій могло бути набагато більше; відомо також, що автор сам робив зменшені акварельні варіанти, а також було видано літографію.

Ходили також чутки, що Бознаньський замовив копію у Тисевича, вбачаючи в лику святої найвірніший образ своєї померлої доньки. Знаючи подальшу долю твору, який йому належав, можна, однак, засумніватися, чи ця зворушлива історія не була випадково формою того, що ми сьогодні назвали б маркетингом. Адже одразу після того, як йому передали полотно, Божанський вирішив виставити свою версію в Дрездені, Берліні, Лейпцигу, Парижі, Санкт-Петербурзі, Познані та Варшаві. Він також, як повідомляється, планував візити до Києва та Лондона, хоча невідомо, чи ці плани здійснилися. З варшавських звітів ми дізнаємося, що картина Тисевича була представлена у своєрідний спосіб. У майже повністю затемненій залі, при штучному освітленні, з рамами, обтягнутими чорним оксамитом. Картина була відокремлена від глядачів столом, що унеможливлювало близьке наближення. І перш за все, було використано дзеркало, у відображенні якого форми здавалися ще м'якшими, а композиція - більш нереальною. Таким чином, механізми популярних у 19 столітті діорам були використані для досягнення додаткових ілюзіоністичних ефектів, що сильно впливали на глядачів, особливо, як зазначалося, на менш досвідчену частину аудиторії, яка шукала несподіванки та емоцій.

Одна лише "Львівська газета" писала про цей твір десятки разів, що не мало прецеденту за всю першу половину 19 століття, і зробило експозицію найбільш коментованою подією мистецького життя Львова тієї епохи. А ще львівська преса полюбляла передруковувати відгуки (здебільшого позитивні, хоча вже не такі панегіричні) з преси інших поділів та з-за кордону, що засвідчували успіх "земляка" на міжнародній арені. Особливо відзначалися використані художником ефекти світлотіні, основна ідея яких полягала у використанні контрасту між природним (місячним) і штучним світлом, джерелом якого була оливкова лампа, що стояла за черепом. Також високо оцінювалося скульптурне моделювання фігури святого - тіло, яке здавалося сучасникам досконалим компромісом між правдою природи та ідеалом. Наголошувалося також на глибоких і насичених кольорах і, зокрема, на способі передачі кольору шкіри, що вважалося характерною рисою творчості Амерлінга та його учнів. Було зазначено, що спосіб зображення Марії Магдалини є узагальненою презентацією її життя: краса її тіла натякає на етап, коли вона вела життя занепалої жінки, але сповнений болю вираз її обличчя і зламані очі, підняті до неба, свідчать про її пізнішу трансформацію. У такому ракурсі картина була інтерпретована як голос дихотомії гріха і покаяння, падіння і подальшого духовного тріумфу.

Наслідуючи зразки тогочасного загальноєвропейського академічного релігійного мистецтва, картина Тисевича вписується в тип чуттєво-містичного образу святого, ідеально відповідаючи очікуванням тогочасної публіки. У Львові його виставка стала не лише подією сезону, але й цілого десятиліття. Роки потому її все ще згадували як об'єкт найбільшого комерційного виставкового успіху центру. Європейське турне копії, придбаної Бознаньським, забезпечило Марії Магдалині Тисевич визнання, якого раніше не досягала жодна картина жодного польського художника. Хоча сьогодні про цей твір згадують досить рідко, варто пам'ятати, що до надзвичайно популярних виставок великих історичних творів Яна Матейка чи Генрика Семирадського саме ця відносно невелика сакральна композиція, яка, до того ж, була лише копією твору іншого художника, високо шанованого на континенті, репрезентувала польське мистецтво на міжнародній арені.

Місцезнаходження: Литовський національний художній музей, Вільнюс