Табір "Усть" (німецька назва "Шахтлагер" - шахтарський табір) був одним із шести підтаборів у складі Боровицького комплексу колективних таборів № 270, створеного НКВС у 1941 році. Він був розташований за кілька кілометрів на південь від Боровичів, на території п'яти вугільних шахт. Табір був також відомий як табір пересильних робітників. Перші перевезення поляків до цього табору розпочалися з середини лютого 1945 року з таборів у Йоґле та Шиботові. У другій половині того ж року з цих таборів сюди перевозили наступні групи поляків (остання група з Йоґле прибула у жовтні 1945 року). Загалом через табір Устя пройшло щонайменше 2 000 інтернованих поляків.

Цвинтар цього підтабору був закладений у жовтні 1944 р. Померлих в'язнів ховали у братських могилах. На початку 1946 року цвинтар розбили на ділянки по 25 могил, укріпили огорожу та позначили могили. Відомостей про дату закриття кладовища або про те, кому воно було передано для подальшого нагляду, немає.

Загалом у 117 могилах поховано 410 осіб, серед яких 182 німці, 23 австрійці, 183 поляки, 16 угорців, 1 фін, 2 естонці та 3 особи невизначеної національності.

Кладовище розташоване в районі села Устьє (Усть-Бринькіно) на пагорбі, на відстані близько 80 м від залізничної колії, що з'єднує шахтоуправління "Ленугілля" з шахтою № 102. Воно займає площу близько 1 га і розділене на 5 ділянок, на кожній з яких знаходиться по 25 індивідуальних і масових поховань.

У вересні 1994 року в рамках церемонії в Боровичах місце поховання поляків було назавжди позначене хрестом і валуном з польським написом. Потім, у серпні 2002 року, з ініціативи Ради охорони пам'яті боротьби і мучеництва, на кам'яному фундаменті було встановлено металевий хрест, біля підніжжя якого лежить гранітна табличка. Напис (польською та російською мовами) свідчить "Пам'яті поляків / воїнів Армії Крайової / ув'язнених у 1944-1947 роках / загиблих у таборах НКВС-МВС № 270 / похованих на цьому цвинтарі / Співвітчизники 2002".

Поруч з польським пам'ятником встановлено угорський пам'ятний знак.