31 липня 1847 року за рішенням австрійської влади було страчено галицьких повстанців Теофіла Вишньовського та Юзефа Капусцінського. Їх привезли на Гору Страт, яка знаходиться на розі вулиць Клепарівської та Золотої у Львові. Після зняття з шибениці, тіла засуджених кинули в розташовану неподалік яму з негашеним вапном. Їх так і не знайшли. Для львів'ян Гора Страт стала місцем, освяченим смертю героїв та місцем патріотичного паломництва, яке влада не змогла зупинити.

Після запровадження автономії в Галичині та розширення національних прав поляків, львів'яни вже змогли вшановувати пам'ять повстанців без особливих перешкод. Коли 16 травня 1869 року Корнелія Вишньовська, вдова Теофіла, померла у своєму маєтку на Майдані Ґурному, було вирішено вшанувати пам'ять героя. Нарешті цією справою зайнявся Міхал Міхальський, тодішній віце-бургомістр Львова. Він викупив Клепарівську гору і почав збирати кошти на вшанування пам'яті.

Обеліск з орлом

На Пагорбі страти стояв обеліск, увінчаний орлом з пам'ятним написом: "Теофілу Вишньовському, страченому на цьому місці 31 липня 1847 року за свободу вітчизни, львівське міщанство 1895 року". Обеліск встановлено на кургані, укріпленому камінням. Автором пам'ятника був відомий львівський скульптор і власник майстерні з обробки каменю Юліан Марковський.

У п'ятдесяту річницю страти Теофіла Вишньовського та Юзефа Капусцінського на лицевій частині кургану було встановлено ще одну меморіальну таблицю. Саме тоді, на схилах Пагорба страти було закладено парк, який згодом перейменували на парк імені Вишньовського. Урочистості з цієї нагоди детально описала львівська газета "Słowo Polskie" (1 серпня 1897 р., № 177, післяобідній випуск). Цей звіт чудово передає атмосферу патріотичної маніфестації, в якій брали участь львів'яни та численні делегації.

Розповідь львівського журналіста

"Сьогодні, у п'ятдесяту річницю розстрілу світлої пам'яті Теофіла Вишньовського та Юзефа Капусцінського відбулася урочиста панахида в костелі отців домініканців. Тиск присутніх був величезний, костел не зміг вмістити всіх бажаючих віддати шану мученикам за свободу в цей день, тому натовпи людей виходили на вулицю і заповнили всю площу перед костелом та вулицю Домініканську. У костелі перед великим вівтарем встановили катафалк. Навколо нього палахкотіли вогні, нагромаджувалися купи квітів і вінків. Гільдії та корпорації вийшли зі своїми прапорами, їх майоріло з десяток, представництво міста стояло групою на чолі з віце-президентом, паном Шаєром і паном Міхальським, за ними йшли делегації "Сокола" і "Добровільної пожежної дружини" в одностроях, делегації "Буксира", "Буксира Стшелецького", "Скала", "Гвязди" та інших товариств. Під час богослужіння співав хор об'єднаних товариств. Після богослужіння пролунав урочистий спів "Boże coś Polskę" (Боже, бережи Польщу). Голоси всіх злилися в одну велику, величезну гармонію, яка линула до неба в благанні:
"Батьківщині свободу, зволь повернути нам, Господи!" Після співу другої пісні-молитви "Отче наш"  – натовп висипав на вулицю і вирушив на Клепарівську гору, де мало відбутися урочисте покладання вінків та відкриття меморіальної таблиці, встановленої на пам'ятнику Вишньовському. Процесію покладання вінків відкрила делегація міської ради, яка везла залізний вінок, подарований міською радою на місце страти. За цією каретою слідували інші. На вершині місця страти біля пам'ятника зібрався величезний натовп. Пам'ятник був прикрашений вінками, найпомітнішим з яких був залізний вінок від міської ради, зроблений з терну, з якого звисали кайдани в натуральну величину. На чорних стрічках був напис: "Героям і мученикам – Рада Королівського Столу. Львівська міська рада". Цей вінок буде переданий на зберігання до музею і використовуватиметься під час щорічних церемоній. Другим, вражаючим за розмірами, був вінок від корпорацій та об'єднань, скомпонований з квитків (білетів). На ньому був напис: "Теофілу Вишньовському і Юзефу Капусцінському 31 липня 1897 року, в 50-ту річницю їхньої мученицької смерті – Гільдія шевців, Академічна читальня, Жіноча читальня, Залізнична читальня, Львівські друкарі, Ремісничі корпорації, Ремісниче товариство "Gwiazda", Товариство ім. Кілінського, Товариство взаємної допомоги Львівських міщан, Товариство "Ogniwo", Товариство молоді "Скала", Гвардія добровольців "Sokol", "Grono obywateli i dziatwa polska".

Стрілецька спілка поклала вінок з присвятою: "Мученику за свободу", за ним – вінки з присвятами: "Полякам трьох поділів", "Мученикам за свободу" – останні слова вишиті на стрічках національного кольору, "Об'єднанню християнських ремісників "Поступ", "Захисникам прав народу", "Польським васалам". Вінок з квитків відвезуть до Раперсвіля і покладуть на вічну пам'ять у 50-ті роковини розстрілу героїв. З коротким словом до присутніх звернувся представник ремісничої молоді пан Юзеф Бачинський. На меморіальній дошці, вмонтованій у пам'ятник, викарбувано напис: "Теофілу Вишньовському та Юзефу Капусцінському, в 50-ту річницю їхньої страти, цю дошку встановили співвітчизники". (...) після чого заспівали "В темній могилі" та кілька патріотичних пісень. Фотограф Вибрановський сфотографував пам'ятник, оточений вінками".

Гора Страт

Ще один важливий епізод в історії Львова пов'язаний з Горою Страт. З 1 листопада 1918 року, під час польсько-української війни, вона була стратегічним пунктом у центрі міста. Командиром цього сектора був Роман Абрагам, який сформував власний підрозділ, пізніше названий, від назви сектора, а також через мужність солдатів, Страченцями. Вони успішно воювали на різних ділянках оборони Львова. За кілька днів до взяття міста Ставка Верховного Головнокомандування нагородила вояків відзнаками. Відтепер страченцям дозволили носити на лівій руці нарукавні пов'язки із зображенням черепа та літерами G. S. (Гора Страт).


Руйнування та реконструкція меморіалу

Після Другої світової війни пам'ятник та його околиці були зруйновані. Було змінено форму кургану, знищено медальйон і пам'ятні таблиці, а з верхівки пам'ятника зник орел.

У другій половині 2015 року Фондом культурної спадщини було проведено консерваційні роботи, які включали реконструкцію пам'ятного знаку та пам'ятних табличок, медальйона та орла, який увінчує обеліск. Кошти на реалізацію проекту були надані Фондом Ради охорони пам'яті боротьби і мучеництва, а реставраційні роботи виконувала польсько-українська команда, до складу якої входили Анна Штимельська-Карчевська - менеджер, Орест Дзиндра та Пьотр Маслянка.