Під час будівництва головного корпусу Львівської політехніки було збудовано також корпус машинної лабораторії. Він і сьогодні виконує науково-дослідницьку функцію.

Львівська політехніка – ідея та реалізація

У 1870-х роках в районі вулиці Сапєги (нинішня вулиця Бандери) були побудовані перші корпуси Львівської політехніки: монументальний головний корпус і менший корпус хімічного факультету, що виходить на площу Святого Юра. Проектант цих будівель, професор Юліан Захаревич (1837-1898), розраховував їх на 300 студентів на рік. До початку 20 століття це був достатній розмір, але згодом кількість студентів почала стрімко зростати і університет потерпав від незручностей та тисняви. Були спроби вирішити цю проблему шляхом оренди додаткових приміщень, але таким чином було важко відповідати стандартам сучасного технічного навчального закладу.


Розширення головного корпусу Львівської політехніки

У 1904-1905 роках головний корпус було розширено, добудовано два крила, в яких розташували шість великих аудиторій, зали-амфітеатри для кафедр математики та електротехніки, а також чотири великі конструкторські кабінети. У 1911 році надбудували третій поверх хімічного корпусу. Таким чином, проблему на певний час вирішили, але вона повернулася після відновлення незалежності.

Придбання нових будівель стало нелегким завданням, незважаючи на значні зусилля. Спершу було прийнято рішення забрати сусідню будівлю гімназії № 4 ім. Яна Длугоша, для якої мали збудувати новий корпус на вул. Потоцького (тепер вул. Генерала Чупринки). Однак ця ідея не була втілена в життя, тому що будинок на вул. Потоцького був переданий жіночій гімназії ім. королеви Ядвіги, приміщення якої було в незадовільному стані.  

У 1923 році університету було передано будівлю колишньої жіночої в'язниці на вул. Уєйського (тепер вул. Устияновича), так звану "Магдалину". Будівля потребувала ремонту і лише у 1928 році була передана на потреби певних кафедр. Навесні 1914 року розпочалося будівництво першої спеціально спроектованої споруди для наукових і навчальних цілей – машинного лабораторного корпусу.


Лабораторія машин Львівської політехніки

У будівлі передбачалось обладнати приміщення для механічного факультету з лабораторними кімнатами та аудиторією на 100 осіб, встановити котельню для обігріву всіх приміщень навчального закладу. Через воєнні дії, а потім нестабільну ситуацію в перші повоєнні роки, будівництво тривало від 1924 року, а завершилося через три роки.

Архітектура будівлі виконана в стилі неокласицизму: вісь фасаду виділена напівкруглим ризалітом, розчленований пілястрами іонійського ордеру. Головний вхід розташований у бічній частині будівлі, в окремій прибудові та виокремлений високою вежею як композиційною домінантою будівлі (вежа слугувала резервуаром води для гідротехнічних досліджень).

Головним, центральним приміщенням будівлі був машинний зал площею 740 квадратних метрів. До інтер'єру, що займав усю ширину плану, вели портики з колонами. До залу з одного боку примикала котельня, а з іншого - комплекс навчальних приміщень, який займав чотири поверхи. На першому поверсі була механічна та експериментальна станція, а на другому – лекційна аудиторія. Крім того, тут знаходилось п'ять кафедр: теорії теплових машин, конструкції поршневих двигунів, вимірювання машин, технології металів і металообробки. У будівлі також розташовувались майстерні та експериментальні приміщення для лабораторних випробувань машин і механізмів.


Проектант лабораторного корпусу Львівської політехніки

Архітектурний проект створив професор Вітольд Мінкевич (1880-1961), видатний проектант і викладач Львівської політехніки, один з найвидатніших представників польської міжвоєнної архітектури. Його творчість еволюціонувала від класицизму до модерністських форм. Але, як представник старшого покоління архітекторів міжвоєнного періоду, він залишався прихильником монументальних ефектів у громадській архітектурі.

У Львівській політехніці очолював кафедру монументальної архітектури, а свою любов до історичної архітектури виражав, зокрема, у реставраційній практиці. У 1930-х роках працював над проектом реставрації Олеського замку. Після Другої світової війни працював на почесній посаді – керівником реставрації Вавельського замку.


Подальші плани

Територія, що належала Львівській політехніці, з часом перетворилася на невеличке наукове містечко. У 1928 році було завершено пристосування приміщень "Магдаленки", тут розташувались кілька кафедр. А будівництво корпусу механіко-машинобудівного факультету та електротехнічного інституту та розбудова головного корпусу з двома фронтальними крилами не були завершені. Вони мали симетрично охопити фасад і архітектурно пов'язати головний корпус із запроектованим механічним факультетом. Величний неокласичний фасад машинобудівного факультету, звернений до головної вулиці, мав заповнити простір між головним корпусом і розташованим поруч костелом св. Марії Магдалини. Зрештою, на місці запланованої інвестиції було споруджено монументальну будівлю головної бібліотеки за проектом Тадеуша Обмінського, яка частково розвантажила головну будівлю, а приміщення, звільнені бібліотекою, були передані Архітектурному факультету.

Лабораторний корпус, який зберігся у доброму стані до нашого часу, досі слугує науково-дослідною та навчальною базою Національного університету "Львівська політехніка".