"Географічний словник Королівства Польщі та інших слов'янських країн" пише про Святоброшенай як про церковне село під назвою Святоброше, яке розташоване на річці Невежіс у Каунаському повіті. Своєю назвою село завдячує річці Браста, що в перекладі з литовської означає брід, який колись протікав біля язичницького священного гаю, що, за переказами, існував у цій місцевості.

Дерев'яна церква Преображення Господнього (філія Опітолокайської парафії), побудована в 1744 році, височіє над глибокою долиною річки Невежіс. Місцева легенда свідчить, що на місці храму до Хрещення Литви горів священний вогонь, і що в язичницькому святилищі поклонялися язичницьким богам. Достеменно відомо, що костел заснував Ігнацій Завіша, власник сусіднього маєтку Завішин. У 1880 році чоловік на прізвище Яновський добудував до костелу цегляний бічний флігель. Старіша частина є дерев'яною. Над входом височіє вежа, а бляшаний дах увінчаний чотирма хрестами: два височіють над двома мурованими прибудовами, а два гарно оздоблені підносяться над старою, дерев'яною частиною костелу. Костел освітлюється високими арочними вікнами. До церкви ведуть високі сходи.

Поруч збереглася дерев'яна чотирикутна двоповерхова дзвіниця 1873 р. Два старі дзвони були вивезені у невідомому напрямку росіянами у 1915 р.

Усередині збереглася картина 19-го століття із зображенням Святої Варвари та копія образу Богоматері Надбрамної, а також цинкова посудина для святої води 18-го століття. У бічній каплиці є вхід до крипти, перекритий дерев'яними гратами. У викладених цеглою склепіннях видно вмуровані в стіну таблички, що свідчать про поховання місцевих поміщиків.

У цьому костелі 18 жовтня 1911р. (за юліанським календарем) священик Юліус Наркевич охрестив майбутнього поета. Хоча у вірші "Де сонце сходить і де заходить" він раніше писав, що був хрещений у парафії в Опітолєках, виявилося, що його хрестили у філіальному костелі, а в парафіяльному костелі видали лише свідоцтво про хрещення. У дитинстві Чеслав Мілош відвідував богослужіння у Свєнтоброщі, розташованому неподалік від його родинного маєтку в Сєтєйніцах.

Біля річки Браста знаходиться старий пресвітеріальний будинок, який вже багато років не використовується, а також невелика будівля нового пресвітерію, яка зараз також пустує. Біля старої будівлі стоїть затоплений антураж, стара криниця і лавка. У новій за радянських часів розміщувалася сільська школа. Пізніше її повернули до колишньої функції.

Останній парафіяльний священик жив тут до 2006 року. Поруч з храмом знаходиться старий цвинтар. На високому уступі, оточеному залізною огорожею, в тіні дуба похований дід поета Зигмунт Кунат, а також є надгробок у вигляді обеліска Шимона Сируча (1809-1870), сина Міхала і Юзефи з князів Друцьких-Соколинських, власника Сєтейня і сусіднього Сирутиська, який був прадідом Чеслава Мілоша. Там же похована його перша дружина Євфросинія, уроджена гр. Коссаковська (1815-1845), яка померла у молодому віці.

На її надгробку викарбувано

"Чоловік найкращій дружині Євфросинії з грабів Коссаковських Шимонових Скіруцьких". Мілош пригадував, як у дитинстві на свята він ходив, зазвичай пішки, близько трьох кілометрів від Шетейна до костелу у Свободі. Стара дорога вздовж Невежі за часів Великого князівства Литовського була торговим шляхом, що вів з Риги до Каунаса і далі до Кенігсберга, забудована придорожніми заїжджими дворами і тавернами.

Під цвинтарем знаходиться могила повстанців 1863 р. Тут спочивають солдати об'єднаних сил Павла Станевича, Медарда Кончі та о. Антонія Мацкевича, які загинули в битві під Данилишкесом біля Сватобостіса в жовтні 1863 р. Тут загинув командир Павло Станієвич. Одинадцять вояків були поранені, вісім потрапили в полон, а двадцять п'ять були вбиті. Сімдесят повстанців поховані на березі річки Браста, на церковному цвинтарі.

На могилі повстанців стоїть бетонний пам'ятник (замість раніше існуючого дерев'яного) з 1938 року, встановлений завдяки зусиллям отця Вінцентаса Швамбаріса, на якому литовською мовою викарбувані такі слова: .

"Вбитим повстанцям 1863 року - слава переможеним". На пам'ятнику встановлено хрест, а поруч ростуть чотири меморіальні дуби. Швидше за все, царська влада не дозволила поховати загиблих на кладовищі, що існувало поруч. Однак через роки, коли цвинтар зайняв більшу площу, меморіал розмістили в його межах.

Важливим елементом ландшафту Сватоброця є старі дуби, що ростуть на схилі, які, ймовірно, є залишком священного гаю. Ці дерева були у великій пошані в Литві, і сам Чеслав Мілош згадував, що ці старовинні дуби були його улюбленими деревами.

У своєму романі "Долина Ісси" Нобелівський лауреат назвав Святобросте Гіна, що асоціюється з селом Гінейти біля Штяоне, а біля Каунаса через село Пагіне протікає річка Гіна. Зрештою, Святобросте та його околиці - це "земля дитинства" поета.