Ян Марія Бернардоні, італ. Giovanni Maria Bernardoni (бл. 1541-1605), народився в Каньо, польський архітектор італійського походження. До 23 років працював муляром, після чого поїхав до Риму, щоб вступити до ордену єзуїтів і стати архітектором. Орден залучив його до будівництва головного єзуїтського храму в Римі, де він пропрацював шість років. Починаючи з 1573 року, Бернардоні працював над будівництвом церков у Мілані, Флоренції, Неаполі та Абруццо. У 1583 році за наказом настоятеля ордену єзуїтів Іоанна Марія Бернардоні був відправлений до Великого князівства Литовського. Його першою зупинкою став Люблін, де він протягом трьох років працював над проектами для Люблінського університету та костелів у Познані і Каліші. Крім того, він керував відбудовою монастиря Бригідок у Гданську після пожежі. У 1586 році прибув до Несвіжа, де реалізовував свої проекти протягом 13 років. У 1599 році поїхав до Кракова, щоб керувати будівництвом костелу святих апостолів Петра і Павла, а також завершити роботи над монастирем бернардинів у Кальварії Зебжидовській та костелом святого Казимира у Вільнюсі.