Парафіяльний костел св. Лаврентія у Жовкві, який до Йосифінських реформ був колегіальним костелом, вважався одним з найважливіших свідчень історичної ідентичності поляків у 19 столітті. Заснований гетьманом Станіславом Жолкевським, а згодом пов'язаний з королем Яном ІІІ Собеським, у період поділів він нагадував про колишню велич Речі Посполитої, тим більше, що обидва видатні полководці послідовно створювали змістовну програму його оздоблення, засновану на апології військової могутності країни. Жулкевський мав намір звести не лише родинний мавзолей, але й своєрідний пантеон лицарської слави, про що свідчить скульптурний фриз, який прикрашає підвищення будівлі з мотивами панопліїв, букраніонів та фігур лицарів. На честь одного з найбільших своїх успіхів гетьман також замовив величезну композицію, що зображала перемогу в битві з російсько-шведською армією під Клушино. Картину олійними фарбами, найімовірніше, виконав львівський художник Симон Богушович. Кілька десятиліть потому військово-пропагандистську програму розвинув інший власник маєтку, правнук гетьмана, король Ян ІІІ Собеський, який розмістив на стінах костелу ще три сцени: спочатку битву під Хотимом роботи Андреаса Стеха, а через кілька років - битву під Віднем і битву під Парканами, які він замовив своєму придворному художнику Мартіну Альтомонте. Таким чином, в інтер'єрах жовківського костелу було створено унікальний, не лише для Польщі, комплекс батальних розписів зі складним ідеологічним змістом, що оспівує могутність польського війська та його героїчних полководців. Після падіння Речі Посполитої він залишався дорогоцінним нагадуванням про її минулу славу, але економічна криза, яка вразила місто наприкінці 18 століття, і продаж з аукціону маєтку Собеських призвели до того, що, позбавлений захисту заможної родини, Жовківський костел разом з творами мистецтва, які в ньому зберігалися, почав занепадати.

На початку 19 століття стан батальних полотен з костелу у Жовкві був жахливим - згідно з описами, рами частково відвалилися, полотна були пошкоджені комахами і розірвані, що призвело до облуплення фарбового шару. Картина, що зображує битву при Чокімі, була в найгіршому стані - "наполовину розірвана і пошматована". У 1825 році було вирішено, що картини потребують реставрації, кошти на яку виділила держава Галичина. Для виконання цього завдання було обрано Йозефа Енгерта, художника німецького походження, який оселився у Львові двома роками раніше. На той час він був не лише досвідченим художником, якому, ймовірно, було близько п'ятдесяти років, але й оточеним авторитетом завдяки своїй попередній посаді придворного художника герцога Фердинанда фон Ангальт-Кетена в Пщині. Як художник, він спеціалізувався на портретах, але також виконував сакральні картини та невеликі жанрові сцени. Про його попередню діяльність у сфері консервації давнього мистецтва не збереглося жодних свідчень, але цілком імовірно, що на той час у Львові не було професіоналів, які б займалися такою роботою. Можливо, саме через брак досвіду виникли проблеми у виконанні дорученого йому завдання, результати якого в наступні десятиліття оцінювалися дуже критично. Писали, що за це замовлення Енгерту заплатили кілька тисяч рейнських золотих, що на ті часи було дуже значною сумою, але він виконав його некомпетентно. Вже у 1850 році Едвард Раставецький у своєму "Словнику малярів" (Słownik malarzów) зазначав, що "через невідповідне наклеювання ці картини мають ознаки гниття, які, поширюючись з часом, загрожують знищити ці пам'ятки, такі поважні для мистецтва та національної історії" (E. Rastawiecki, Słownik malarzów polskich tudzież obcych w Polsce osiadłych lub temporowo przebywających, т. 1, Варшава, 1850, с. 160). Чесно кажучи, хоча Енґерт згодом виконав ще кілька престижних замовлень у Львові (наприклад, створив портрет Франциска І, який використовувався у 1827 році під час організованих у місті святкувань дня народження імператора, а також на замовлення львівського греко-католицького митрополита намалював картину "Христос передає ключі святому Петру" у церкві святого Юра), але, на жаль, найбільше в пам'яті нащадків запам'яталася невдала консервація композицій з битви під Жовтими ножами. Як і те, що, прагнучи заробити в непростих реаліях галицького культурного життя, він брався за розпис кімнат і навіть, нібито, вивісок крамниць. Він залишився у Львові до кінця свого життя. Помер 1831 року під час епідемії холери.

Однак Йозеф Енгерт був пов'язаний з парафіяльним костелом у Жовкві та батальними розписами в ньому ще в один спосіб. Адже він створив картину із зображенням інтер'єру цього костелу в стилі голландських керкінтер'єрів. Широка перспектива, взята з оглядового майданчика в нефі, дозволяла глядачеві охопити простір між вівтарем і трансептом, де були виставлені знамениті історичні картини. На стінах трансепту добре видно дві композиції Альтомонте (хоча і не повністю): з північного боку - "Битва при Парканах", з південного - "Битва під Віднем". Вони зображені досить детально і легко впізнавані, хоча в деталях композицій можна помітити деякі спотворення. Інші два батальні полотна, що висять у вівтарі, набагато менш розбірливі через необхідне ракурсне зміщення перспективи, але залишаються впізнаваними: на північній стіні - битва під Клушино, а навпроти - битва під Чочімом. На задньому плані видно головний вівтар у стилі пізнього бароко та надгробки родини Жолкевських по боках від нього. Ретельно відтворений інтер'єр костелу свідчить про безпрецедентне історичне значення, яке вже за часів Енгерта приписували жовківському парафіяльному костелу. Монументальні батальні композиції набувають у сакральному просторі ще сильнішого панегіричного виміру. Ефект, який вони справляли на глядачів, також був увічнений художником: перед картиною, що зображає сутичку під Парканами, чітко видно групу спостерігачів, які вдивляються в неї. Двоє чоловіків в елегантному одязі у супроводі ченця розглядають роботу, навіть вказуючи рукою на деякі деталі. У такий спосіб Енгерт спрямовує увагу глядача на роботу Альтомонте, підкреслюючи її знаковість, а також опосередковано вихваляючи наслідки власних дій, що призвели до її реставрації. Для пожвавлення композиції художник додатково ввів типовий для жанру церковного інтер'єру стафаж з умовними фігурами людей, що моляться або жебраків, які чекають на милостиню. У цьому він пішов за традиційною формулою, що склалася в європейському живописі, починаючи з XVII століття.

Сьогодні інтер'єр костелу у Жовкві має ще більшу цінність, оскільки є іконографічним матеріалом, що документує внутрішнє оздоблення храму за первісним задумом короля Яна ІІІ Собеського, яке, на жаль, вже не відтворюється в такому вигляді. Чотири величезні батальні композиції ще висіли в парафіяльному костелі до 1972 року, але в костелі, який після війни перетворили на склад, вони поступово псувалися. Тому тодішній директор Львівської картинної галереї Борис Возницький вирішив убезпечити їх і перевезти до Олеської філії музею, хоча через монументальні розміри вони не могли бути виставлені в повному обсязі. У 2011 році польсько-українська команда реставраторів під керівництвом Павла Садлея провела реставрацію двох полотен Альтомонте. Однак поки що не вдалося реалізувати початковий проект їхнього розміщення у відреставрованому костелі.

Місцезнаходження: Львівська національна галерея мистецтв, Львів