Історія про гендер, натовп і міську повсякденність

Картина «Swiss Cottage» (у перекладі «Швейцарський котедж», бл. 1914 р.) на перший погляд, видається доволі невинною вуличною сценою. На ній зображено частину червоного автобуса, фруктовий кіоск, групу перехожих у капелюхах, спокійним денним світлом. Проте під цією поверхнею прихована насичена оповідь про гендер, суспільство й міську повсякденність, яку польська емігрантка представляє у тогочасному модерністському ключі. Вона показує не панораму міста, а обирає ракурс із тротуару. Складається враження, ніби художниця сама стоїть у натовпі. Тут немає великої наративної лінії - її замінює повсякденність, поєднання звичайних, але промовистих жестів.

Ліворуч на картині жінка штовхає величезний чорний візок – майже монолітну, важку брилу, що повільно рухається на тонких колесах. З іншого боку, на передньому плані, у контрасті з’являється дівчинка в жовтому пальті. Вона тримає обруч – символ дитячої гри й свободи, але водночас тренування та дисципліни. Ці дві постаті утворюють два полюси й водночас відвертають увагу від чоловічих силуетів у центрі картини, які хоч і присутні, але залишаються позбавленими руху. Обличчя безпристрасні, погляди розминаються. Натовп нагадує рій паралельних траєкторій.

«Swiss Cottage» і жіночі траєкторії

Попри цілісність композиції, зображене місто не об'єднує, а розпорошує. Саме тут розкривається перспектива flâneuse (жінки-мандрівниці). Замість того щоб повторювати модерністську схему чоловіка-спостерігача, Карловська змінює вектор погляду і надає голос жінкам. Візок і обруч стають інструментами присутності. Один символізує тягар турботи, інший – рух і посвяту в міський ритм. 

Жінки на картині не виконують роль декорацій, а радше є навігаторками простору. Саме на них зосереджується погляд глядача, який споглядає на картину. Дівчина зупиняє крок і дивиться прямо перед собою, ніби встановлюючи зоровий контакт із тим, хто дивиться на картину. Це тонкий жест емансипації та водночас фіксація досвіду повсякденності, де причинно-наслідкові зв'язки виявляються в логістиці дня, а не у грандіозних жестах. Героїні Карловської, що простежується не лише в цій картині, є майстрами переходів, для яких місто є простором безперервних мініритуалів: купівлі, опіки, гри.

Колір у «Swiss Cottage»

Кольорова палітра на картині «Swiss Cottage» базується на контрастах, які врівноважують зображення, наче шахову дошку з плям. Зліва домінує широка жовта площина стіни, що перегукується з сукнею дівчинки, яка знаходиться праворуч. Жовтий колір переломлюється, переходить в орху. Ця симетрія об'єднує композицію. Фіолетова вулиця слугує нейтральним фоном, на якому дитячий візок у формі темного овалу та блок зелено-синіх силуетів у центрі створюють контраст з «вибухом» кольорів, які присутні на зображені кіоску. Колір тут не стільки реалістично описує світ, скільки організовує сцену в ритмі рівноваги і напруги.

У картині відчувається французький вплив, що не дивно, адже Карловська вивчала мистецтво в Академії Жуліана в Парижі (фр. Académie Julian). З цих уроків вона винесла плоскі плями, впевненість малюнка та усвідомлення площини. Можливо, саме з традиції набідів (група французьких художників 1890-х років) вона перейняла примат кольору над світлом, а також спорідненість із П’єром Боннаром (1867–1947 рр.) і Едуаром Вюйяром (1868–1940 рр.) у трактуванні повсякденності як простору живописної гри. Із кола Поля Гогена (1848–1903 рр.), принаймні опосередковано, можливо також через свого чоловіка Роберта Бевана (1865–1925 рр.), вона могла запозичити переконання, що колір виражає емоцію, тоді як контур організовує простір. Від Поля Сезанна (1839–1906 рр.) вона перейняла побудову тіл та архітектурні ритми. 

Полька у лондонському мистецькому світі 

Ким була художниця, чиє ім'я досі функціонує переважно в середовищі мистецтвознавців та колекціонерів творів мистецтва? Станіслава де Карловська (1876–1952 рр.) – художниця польського походження, яка народилася в Селівах поблизу Ловича. Навчалася у Варшаві, Кракові та в Академії Жуліана в Парижі – одній з перших і найважливіших художніх шкіл, що відчинили свої двері для жінок. У 1897 році вийшла заміж за англійського художника Роберта Бевана та оселилася в Лондоні. 

Хоча вона мала тісні стосунки з групою британських художників-постімпресіоністів Кемден Таун (англ. Camden Town Group), вона формально не могла стати її членом. Група, по замовчуванню, складалася з шістнадцяти чоловіків і не приймала до свого складу жінок. Тим не менше, кілька художниць, у тому числі й Карловська, підтримували тісні соціальні та мистецькі контакти з групою Кемден Таун. Лише у 1914 році художниця стала повноправним членом Лондонської групи (англ. The London Group), створеної як продовження та розвиток ідеї групи Кемден Тау. Хоча її творчість зазвичай отримувала високі оцінки, Карловська залишалася в тіні свого чоловіка.

Станіслава де Карловська не втрачала зв'язку з Польщею, хоча більшу частину свого життя провела в Англії . Разом з чоловіком Робертом Беваном вона кілька разів відвідувала родинний маєток художниці в Шелівах (Вшеліви) на Мазовії, де Беван малював пейзажі, натхненні польськими краєвидами. Вони також відвідали Мидлове, що поблизу Сандомира, звідки походять деякі роботи художника із зображенням сільських сцен та фольклорних мотивів.

Як зазначає мистецтвознавець Владислава Яворська в каталозі посмертної виставки подружжя Беван, обоє вони були залучені в польські справи під час Першої світової війни, підтримуючи контакти з емігрантським середовищем і підтримуючи ідею незалежності. Їхній лондонський будинок називали «The Polish House» (Польський дім).

Станіслава де Карловська - між польською традицією та європейською сучасністю

Хоча важко визначити прямий вплив польського живопису на творчість художниці, неможливо ігнорувати контекст, в якому формувалося її візуальне сприйняття. Малоймовірно, що на неї не вплинуло польське мистецтво на зламі XIX і ХХ століть, особливо народна традиція та колористична експресія, характерна для художників краківського модерністського середовища. Саме з цього джерела, можливо, походить схильність художниці до насиченої гами кольорів та емоційного тону картини. Звичайно, це був не єдиний імпульс. Втім, шукати однозначних джерел натхнення у творчості Карловської доволі ризиковано. Художниця адаптовувала впливи багатьох середовищ французького постімпресіонізму, англійського реалізму та родинної пам'яті, створюючи тим самим свою власну мову.

Вона малювала пейзажі, міські сцени та натюрморти. Творчість Карловської налічує понад двісті робіт. Сьогодні її картини можна знайти в Тейт Британія (англ. Tate Britain), Національному музеї Уельсу (англ. National Museum of Wales), Манчестерській художній галереї (англ. Manchester Art Gallery), Національній портретній галереї (англ. National Portrait Gallery), Музеї Фіцвільяма в Кембриджі (англ. Fitzwilliam Museum w Cambridge), Саутгемптонській міській художній галереї (англ. Southampton City Art Gallery), а також у численних приватних колекціях. Станіслава де Карловська померла в Лондоні в 1952 році й похована в родинній усипальниці Беванів у Кукфілді, графство Сассекс.

«Swiss Cottage» – гендер і місто

Чому творчість Карловської актуальна сьогодні? Передусім воно є прикладом жіночого досвіду в модерністському мистецтві, а її картини є чудово скомпонованими. Сплощена перспектива, видовжені силуети та контрастні, барвисті плями створюють напругу між реалізмом і знаком. Вони відкривають британське мистецтво того часу для нового погляду, для авангарду. У картинах, таких як «Swiss Cottage», вона показує місто очима жінки, яка не тільки «знаходиться в кадрі», але й сама дивиться, вибирає та організовує простір картини. Вона викриває модерністський міф про рівну вулицю. Художниця Зображує місто, яке надає жінкам видимості. Водночас нав'язує конвенції, які впорядковують їхні рухи, емоції та соціальну роль. Карловська показує це без моралізування. Вона спостерігає, синтезує, конденсує жести.

Творчість Карловської – це ранній і послідовний жіночий голос у британському мистецтві, голос польки, яка привезла з собою досвід декоративності та французької освіти, а в Лондоні перетворила їх на соціологію кольору та хореографію натовпу. Завдяки цьому її творчість стає чимось більшим, ніж художній документ. Вона є своєрідним візуальним есе про сучасність.

«Swiss Cottage» не стільки фіксує реальність, скільки вчить нас дивитися не на персонажів, а на траєкторії, не на фон, а на контрапункти й противаги. Він показує присутність жінок, які направляють погляд глядача і задають ритм всій композиції. У цьому сенсі картина Карловської актуальна і сьогодні, коли ми запитуємо про гендерні карти міста і про те, як мистецтво може розповісти про повсякденне життя з перспективи, яка довгий час залишалася невидимою.