1. Ренесансний надгробний пам’ятник 1583 року, який, згідно з однією з гіпотез, увічнює пам’ять про Зофію Поточку, було знайдено в селі Четатеа-де-Балта (округ Альба). Цей об’єкт, що є зразком похоронного мистецтва, пов’язаного з магнатною елітою Речі Посполитої Обох Народів, наразі зберігається у колекції Національного музею історії Румунії (Muzeul Național de Istorie a României) у Бухаресті.

2. Зігфрід Кофшинський (1858–1932) — польський архітектор, випускник Львівського політехнічного університету (1872–1876), якого до Румунії запросив Йоганнес Шульц (1844–1926), головний архітектор замку Пелеш у Сінаї. З 1888 р. постійно мешкав у Бухаресті, де спроектував низку важливих об’єктів громадської та приватної архітектури.

Вибрані проекти:
• Власний будинок на вул. Попа-Чіту, 3 (1892) — спільно з Алоїсом Пешем, натхненний віденським академізмом (інформація про реалізацію відсутня).
• Будинок Александру Барбу на вул. Попа Соаре, 38 (1892) — проект спільно з Алоїсом Пешем.
• Будинок І. Алексі на вул. Полона (бл. 1900) — підписаний виключно Кофшинським.
• Будинки-близнюки на вул. Жана Луї Кальдерона, 48 та 50 — неоготична резиденційна архітектура. У будинку № 48 нині розташована штаб-квартира Спілки архітекторів Румунії.
• Будинок Ніку Н. Негрі на вул. Слатінеану, 16 (1912) — у співпраці з Константіном Кретзою, еклектичний стиль.
• Будинок д-ра Георге Нану на вул. Ікоанеану, 50 (1911–1914) — класичний «hôtel particulier».
• Будинок Григора Попеску на вул. Юліу Валаорі, 13 (1927) — у неорумунському стилі.
Об’єкти громадського призначення:
• Ресторан «Caru’ cu Bere» (1897–1899) — спроектований спільно з Алоїсом Пешем для Ніколае Мірчі, з повною участю Кофшинського у розробці концепції інтер’єру (меблі, boazerie, настінні розписи). Головний зал та прибудова вели до підвалів із бочками вина, а на верхніх поверхах розташовувалися апартаменти власника та працівників. Фасад поєднував неоготичний та неокласичний стилі з елементами німецького романтизму. У 1909–1922 роках Кофшинський розробив проект розширення комплексу шляхом добудови крила на вулиці Ліпскані (№ 4–6), що передбачав нові ресторанні зали, сходові клітки та комерційні приміщення. Проект нової будівлі 1924 року не був реалізований повністю, але було проведено низку перебудов, що об’єднали обидва крила. Об’єкт функціонував безперервно, у 1948 році був націоналізований, а після реституції — відреставрований і знову відкритий у 2006 році. Весь комплекс внесено до реєстру пам’яток (B-II-m-B-19728 та B-II-a-B-19017).
• Фабрика карет Рібер на вул. Ромулус, 15 (бл. 1900 р.) — комплекс у неоготичному стилі.
• Палац Головної пошти в Бухаресті (1894–1900) — співпраця з Александру Савулеску над інтер’єрами та деталями.
• Ратуша в Бузау (1899–1903) — продовження проекту після смерті Савулеску.
• Церква Амзей (1898–1901) — участь у проектуванні та архітектурному оздобленні.
• Палац правосуддя та адміністрації в Яссах (1906–1925) — член колективу Іона Д. Беріндея.
• Казино в Констанці (1909–1910) — співпраця з Даніелем Ренардом.
• Освітньо-соціальний комплекс у Марашті (1919–1927) — зокрема, Школа королеви Марії, дитячі будинки, церква, парки та мавзолей.

Стиль та особливості творчості:
Зігфрід Кофшинський поєднував у своїх проєктах елементи неоготики, віденського еклектизму та неорумунського стилю. Його архітектура характеризується монументальністю, вежами, зубчастими орнаментами, асиметрією фасадів, лоджіями, парадними сходами та багатим рослинним орнаментом. У останній період творчості він явно прагнув адаптувати румунський національний стиль.

Помер у Бухаресті в 1932 р.

3. Юзеф Скупєвський у Бухаресті (з 1885 р.)
Юзеф Скупєвський (1846–1910), випускник Головної школи у Варшаві (1868), оселився в Бухаресті в 1885 р. як журналіст франкомовної преси. Він був членом Національно-ліберальної партії, відомий своїми суперечливими публікаціями та дуелями. У той самий час у Бухаресті працював художник Вітольд Пекарський, карикатурист, який творив аж до Першої світової війни.

4. Влодзімєж Гегель (помер як Володимир С. Гегель) — скульптор Пам’ятника Захисникам та видатний митець Румунії, народився 13 квітня 1838 р., помер у 1918 р. у Бухаресті. Він був онуком Йозефа Гегеля та сином Константина Гегеля. За освітою скульптор і гравер, він спочатку навчався в Німеччині, а потім у Парижі, у престижній École des Beaux-Arts.

У 1885 р. оселився в Бухаресті, а з 1890 р. розпочав педагогічну діяльність, викладаючи безкоштовно у Школі мистецтв і ремесел. Також отримав румунське громадянство. Після смерті Іона Георгеску в 1898 році він став професором скульптури в Школі образотворчих мистецтв у Бухаресті, а також викладав у Педагогічному семінарі та Школі живопису «Атенеум». Одним із його учнів був Константін Бранкузі.

Він був автором багатьох пам’ятників та скульптур у громадських місцях, як у Бухаресті, так і в інших містах Румунії. Одним із його найважливіших творів є Пам’ятник захисникам у Бухаресті — одне з найвидатніших увічнення подій революції 1848 року.

Пам’ятник Захисникам у Бухаресті (1899–1901)
Пам’ятник було створено у 1899–1901 роках, і з самого початку він виконував як художню, так і патріотичну функцію. Він увічнює боротьбу захисників Бухареста проти османських військ 13 вересня 1848 року, зокрема бій із дивізією під командуванням Черіма-паші.

До 50-ї річниці цих подій було створено ініціативний комітет, який започаткував будівництво пам’ятника. 16 червня 1898 року було закладено наріжний камінь, а роботи доручили Володимиру Геглю, професору Школи образотворчих мистецтв та Школи мистецтв і ремесел. Публічна презентація проєкту дала змогу зібрати кошти.

Гіпсова модель зберігалася в ротонді Румунського Атенеуму. У 1902 році Гегель представив мармурову мініатюру пам’ятника на Офіційному салоні, де вона була занесена до каталогу під номером 180.

Пам’ятник було споруджено на перехресті вулиць Уранус і Фонтерії, на місці колишніх казарм і поля бою 1848 року. Це був один із перших художніх виливків, виготовлених у Бухаресті, у місцевій Школі мистецтв і ремесел. Бронзова фігура стоїть на постаменті з червоного граніту, привезеного зі Швеції.

Висота пам’ятника становить близько 2,5 м; він зображує крилату алегорію Перемоги, яка підтримує пораненого солдата. На лицьовій стороні постаменту розміщено бронзову табличку з написом: «Захисникам 13 вересня 1848 року — вдячний румунський народ, MDCCCC».

Пам’ятну дошку оточують символи: шолом, геральдична композиція та орел із розпростертими крилами. На задній стороні п’єдесталу розміщено напис румунською мовою: «На згадку про бій, що відбувся на цьому місці між захисниками Бухареста під командуванням капітана Заганеску, та II батальйону 2-го лінійного полку під командуванням полковника Раду Голеску проти дивізії турецької армії під командуванням Черіма-паші».

Пам’ятник оточений низькою металевою огорожею, що має захищати його від пошкоджень. У 80-х роках XX століття у зв’язку з будівництвом Будинку Республіки (нині — будівлі парламенту Румунії) пам’ятник було перенесено з його первісного місця. Лише 13 вересня 1990 року він повернувся у публічний простір — його встановлено перед сучасним готелем JW Marriott. Через неможливість відновлення оригінального постаменту було використано облицювання з травертину, що викликало критику з боку реставраторів та містобудівників.

Інші твори Володимира Гегля
Другим важливим монументальним твором Гегля є пам’ятник Константину Александру Росетті, відкритий у 1903 році в Бухаресті. Наступним проектом став пам’ятник Дініку Голеску, створений у співпраці з Каролем Сторком та Дімітріє Мірею (бюсти синів: Штефана, Ніколае, Раду та Александру). Це бронзова фігура на п’єдесталі з пісковику.

До його творчого доробку належать також інші роботи, розміщені в публічному просторі Бухареста:

- бюст поета Міхая Емінеску, встановлений на головній алеї перед Румунським Атенеумом;
- статуя «Справедливість», створена для Палацу Справедливості в Бухаресті;
- дві алегоричні скульптури, що зображують «Право» та «Літературу», створені для Академії Міхаїлеани;
- портрет В.А. Урекі, переданий у 1901 р. Румунському Атенеуму;
- бюст колишнього директора Румунських залізниць (CFR), встановлений у внутрішньому дворику Школи мостів і доріг.

5. Тадеуш Айдукевич — діяльність у Румунії (1902–1904, 1904)
Тадеуш Айдукевич (1852–1916), польський академічний художник, тимчасово оселився в Бухаресті в 1904 р. на запрошення короля Кароля I, для якого виконав офіційні портрети. У 1902–1904 рр. він створив алегоричний фриз «Чотири пори року» у спальні принцеси Марії (майбутньої королеви) у замку Пелішор. Його твори цього періоду зберігаються в Національному музеї мистецтв, Музеї Котроцені та в замку Пелеш.

6. Картина Йозефа Брандта в Музеї колекцій мистецтва (до 1915 р.)
У колекції Музею колекцій мистецтва в Бухаресті зберігається картина Йозефа Брандта «Татари, переслідувані польською кавалерією». Ця робота відображає типову для художника баталійну тематику за участю кінноти та татарських військ.

7. Вілла Люціана Скупівського та родинний надгробний пам’ятник
Люціан Скупівський (1876–1949), син Йозефа, був випускником ліцею імені Георге Лазара в Бухаресті, а в 1902 р. отримав ступінь доктора медицини в Бухарестському університеті. Спеціалізувався на гінекології та хірургії. З 1914 р. займався політичною діяльністю в лавах Національно-ліберальної партії, обіймав посаду заступника мера Бухареста та був депутатом румунського парламенту, переважно в сенаті (30-ті роки). Займався, зокрема, боротьбою з інфекційними захворюваннями та алкоголізмом. Підтримував контакти з владою Другої Польської Республіки — зокрема, з Йозефом Пілсудським та Ігнацієм Мостіцьким. З Пілсудським він зустрічався тричі під час його візитів до Румунії (1922, 1928, 1931) та, ймовірно, у 1934 році в Мощаниці поблизу Живця. Незважаючи на природну асиміляцію, він зберіг польську ідентичність — у домі Скупєвських розмовляли польською мовою. Його першою дружиною була Зофія, уроджена Айдукевич, дочка художника Тадеуша Айдукевича, який тимчасово мешкав у Бухаресті й малював там, зокрема, портрети румунської королівської пари. Після розлучення Скупєвський одружився з Оленою Лаптєвою. Помер у 1949 р., його тіло було кремовано в крематорії «Ченуша». Символічна могила знаходиться в сімейній гробниці на кладовищі «Беллу».

Будинок на вул. Григоре Мора, 6, зведений близько 1900 року в румунському національному стилі, був придбаний Скупєвським у 1933 році і став його останнім місцем проживання. Розташований у районі Авіаторілор, він знаходиться в безпосередній близькості від посольства Республіки Польща, яке діє на цьому ж місці з 1928 року. Скупєвський також мав літні будинки в Сінаї та Текіргіолі.
На католицькому кладовищі Беллу в Бухаресті знаходиться могила родини Скупєвських. Там також похований полковник Вінцент Ясієвич — командир 2-го полку уланів Гроховських і зять Луцяна Скупєвського, який помер у 1941 році. Ясієвич прибув до Бухареста через хворобу і перебував під опікою тестя. Корнелія Ясієвич, єдина дочка Луцяна та Зофії, померла в 1965 р. у Варшаві.

8. Надгробний камінь Аурелії Боровської (1938–1941)
На кладовищі Беллу також знаходиться пошкоджений надгробний камінь Аурелії Боровської, що датується 1938–1941 роками. Цей об’єкт не має точних ідентифікаційних даних, проте є підтвердженням того, що на кладовищі столиці Румунії й досі зберігаються польські могили.

9. Погруддя Івана Павла II (2011)
Погруддя святого Івана Павла II, створене Мірсадом Бегічем, словенським скульптором боснійського походження, було відкрито 1 серпня 2011 року на площі імені Івана Павла II поблизу Апостольської нунціатури в Бухаресті. Воно увічнює візит Папи до Румунії 7–9 травня 1999 року. На постаменті розміщено цитату з Євангелія від Івана (Ів. 17,21): «Ut unum sint».