Бучач – історичне місто

Бучач – це невелике містечко, надзвичайно мальовничо розташоване на кількох пагорбах Подільської височини, на річці Стрипа, яке відігравало дуже важливу роль в історії Речі Посполитої. У другій половині XIV століття тодішній власник Михайло Бучацький гербу Абданк збудував на пагорбі замок, а в 1379 році видав акт про заснування парафії.

Повторне заснування міста відбулося у 1515 році, цього разу на основі Магдебурзького права. До XVII століття Бучач був важливою фортецею, яка кілька разів відбивала набіги татарських військ, що спустошували цю місцевість. 

Чорна легенда оповила місто у 1672 році, коли Бучацьку фортецю захопили турки. Сам султан Мехмед IV тимчасово оселився у замку, а міську забудову окупувало й пограбувало турецьке військо. Восени того ж року Бучач став місцем підписання сумнозвісного мирного договору між Річчю Посполитою та Османською імперією, який через дуже невигідні положення так і не був ратифікований Сенатом Речі Посполитої.

Бучач – місто-резиденція

Вже наприкінці XVII століття Бучач перебував у власності однієї з трьох гілок магнатського роду Потоцьких - гілка «Лінія примасів», які користувалися гербом «Золота Пілава». У XVIII столітті місто стало головною резиденцією Миколая Василя Потоцького, канівського старости, бібліофіла й колекціонера, а передусім видатного мецената. Ці якості Потоцького, на жаль, були дещо призабуті через його оригінальний і часом авантюрний спосіб життя, що яскраво описано у польській літературі XIX століття.

Попри ремонт Бучацького замку після турецьких воєн та повторну реставрацію, здійснену з ініціативи Миколи Василя Потоцького, будівля поступово занепадала і не виконувала своїх житлових функцій. Саме тому Потоцький побудував для себе розташований під замком дерев'яний двір, в якому й мешкав.
Вважається, що репрезентаційні функції Потоцький переніс до міської ратуші, яка краще відображала (зокрема й завдяки скульптурному оздобленню) славу власника міста. У цей час Бучач також переживав новий економічний розквіт і став важливим торгівельним осередком.

Бучач – мистецьке місто

Потоцький залишив виразний слід в архітектурному ландшафті Бучача. З середини XVIII століття він очолив низку мистецьких фундацій, які докорінно змінили вигляд міста. Однією з перших було встановлення двох високих колон на постаментах, увінчаних фрагментами антаблемента, на яких містилися фігури святого Яна Непомуцького та Immaculata, тобто Матері Божої Непорочної. Також на постаментах були написи, що стосувалися Потоцького та герба Пілява, яким той користувався. Мистецтвознавці переконані, що автором проєкту обох колон був архітектор Бернард Меретин (пом. 1759 р.), тоді як скульптури виконав Йоган Георг Пінзель (пом. 1761/1762 р.). Точно датовані написами придорожні колони вважаються першими спільними роботами обох митців.

У 50–60-х роках XVIII століття Микола Василь Потоцький заснував новий парафіяльний костел разом із його внутрішнім оздобленням, яке належить до творів «львівської рококової скульптури», невелику унійну церкву Покрови (Покрови Пресвятої Богородиці), також із «львівським» оздобленням, а також православну церкву для Василіанського ордену. Однак найбільша фундація Миколи Василя постала за межами Бучача. У 1771 році він виділив значну суму, понад 2 млн польських злотих, на спорудження Василіянської церкви в Почаєві. Фундатор, однак, не дочекався завершення будівництва, оскільки помер у 1782 році й був похований у крипті під Почаївською церквою.

Бучацька міська ратуша

Найімовірніше, першою великою фундацією Потоцького в Бучачі було спорудження розкішної міської ратуші. На жаль, мистецтвознавці змушені висувати численні гіпотези щодо хронології її спорудження, оскільки не збереглося жодних архівних джерел, які б свідчили як про початок, так і про завершення будівництва. Припускають, що вона була зведена близько 1750 року, або, що більш ймовірно, у 1750-х роках. За архітектурний проєкт відповідав Бернард Меретин, створивши будівлю, стиль якої перегукується з архітектурною забудовою міст Богемії, звідки той, найімовірніше, походив.

Бучацька ратуша та її архітектура

Ратуша збудована у формі квадрата, з круглою сходовою кліткою, розташованою в центрі, які проходять через два поверхи корпусу і два яруси вежі. Кам'яна кладка та архітектурні деталі представляють весь репертуар найважливіших елементів, які Меретин використовував у своїх проєктах: від хвилястих, увігнуто-опуклих рейок у віконних і дверних рамах, через надзвичайно характерний, майже «органічний» орнамент рокайль, до увігнутих і заокруглених карнизів віконних рам. Ідеальні пропорції архітектури, доповнені орнаментальним і фігурним декором, роблять Бучацьку ратушу перлиною світської архітектури у творчості Бернарда Меретина.

Оздоблення бучацької ратуші 

Виконання скульптурного декору архітектор доручив Йогану Георгу Пінзелю та його майстерні. Однак сьогодні творчий внесок самого майстра не завжди вдається простежити однозначно. Це пов’язано, зокрема, з тим, що Бучач у 1865 та 1888 роках зазнав руйнівних пожеж, під час яких значно постраждала частина кам’яних скульптур, що прикрашали балюстраду другого поверху ратуші.

Безумовно, фасад підкреслює особу засновника будівлі. Архітектурний, багатоярусний фронтон цієї частини прикрашає великий картуш із рокайлевого орнаменту з панопліями (декоративним мотивом, складеним зі зброї та захисного озброєння). Над ним містилася персоніфікація (ймовірно, зображення чеснот, які до сьогодні не збереглося), що фланкувала ажурну композицію з хмар (?), у центрі якої, у просвіті, розташовувався металевий герб роду Потоцьких: Пілава, або половина третини хреста. Увесь комплекс первісно увінчувала корона.

По боках фронтону на волютах (декоративних елементах) колись сиділи фігури рабів, а під ними стояли алегоричні постаті. Однак невідомо, кого саме вони представляли. Одна з них була знищена вже в XIX столітті, а інша - збереглася до початку Другої світової війни, проте без голови. На чотирьох кутах корпусу ратуші містилися скульптури на міфологічну тематику, взяті з «Метаморфоз» Овідія, які зображували героїв, що борються з різними випробуваннями. І тут, на жаль, ми не можемо ідентифікувати всі фігури через їхню руйнацію та недостатню кількість довоєнних архівних фотографій пам'ятки в цілому. Однією з постатей був Юпітер, який бореться з гігантомахією, м'язиста фігура верхи на орлі. Інші скульптури представляли Геркулеса, який бореться з немейським левом, та Геркулеса з Лернейською гідрою. Остання скульптура, схоже, мала релігійну тематику й зображувала Давида, який тріумфує над поваленим тілом Голіафа. Усі скульптури були виконані з каменю й вирізнялися динамічними композиціями, характерними для творчості Пінзеля. Їх можна було розглядати з різних ракурсів, залежно від того, з якого боку ратуші перебував глядач. Зміна точки огляду давала змогу повною мірою сприймати скульптурні композиції та відкривала їх із різних перспектив.

Бучацька ратуша сьогодні

На жаль, сьогодні неможливо насолодитися всією мистецькою довершеністю проєкту Бернарда Меретина. Після закінчення Другої світової війни занедбана ратуша перетворилася на суцільну руїну, а декорація фронтону була майже повністю знищена. Збереглися лише великий картуш з рокайлем та обрамлення для герба Піляви.

У 2005 році під час непрофесійно виконаних консерваційних робіт із балюстради зняли три скульптури (Юпітера, Давида та Геркулеса з левом). З двох із них виготовлено гіпсові копії, які нині зберігаються в Музеї Йогана Георга Пінзеля у Львові – філії Львівської національної галереї мистецтв. Натомість оригінали скульптур вважаються втраченими. Станом на 2012 рік на правому розі фасаду ще зберігалася остання оригінальна, хоча й сильно пошкоджена, статуя, що зображувала Геркулеса, який бореться з гідрою. Однак навесні 2021 року від неї відламалися великі фрагменти, які впали на бруківку та розбилися на шматки. З одинадцяти оригінальних повнорозмірних скульптур Йогана Георга Пінзеля у повному обсязі сьогодні не збереглося жодної.