Історія замку у Вранові

У селищі, яке за часів Австро-Угорської імперії було відоме під назвою Фрайн-ан-дер-Тая, а нині — Вранов-над-Дією, розташована чудова резиденція. Розташований на високій скелі й оточений біля підніжжя річкою, замок ще з середньовіччя виконував важливі оборонні функції. Після пожежі 1665 року за дорученням тодішнього власника, графа Міхаеля фон Альтанна, споруду перебудував видатний архітектор епохи габсбурзького бароко Йоганн Бернхард Фішер фон Ерлах. Саме він є автором, зокрема, пишної, репрезентативної Зали Предків та замкової каплиці на честь Святої Трійці. Витрати на перебудову були настільки величезними, що Альтанни були змушені продати маєток, який уже тоді мав усі ознаки монументальної родової резиденції в стилі бароко.

Історія замку у Вранові

У 1799 році замок у Фраїні (Вранові) придбала Феліція з роду Сєкєриньських Мнішкова, старосту Речіцкої та Городельської, за суму 600 000 австрійських гульденів, які називали «рейнськими», і до Другої світової війни перебував у польській власності. Його останнім власником був Адам Збігнєв Леон граф Стадніцький (1882‒1982), що походив із навойовської гілки роду Стадніцьких гербу Шренява.

Стадницькі були власниками замку разом із тисячами гектарів лісів у його околицях, починаючи з 1843 року. Як згадував останній його власник, «замок був прекрасно обставлений, переважно старими меблями (у стилі Людовика XVI) часів попередніх власників, а частково — меблями в стилі ампір, які вже були за часів Мнішків. Там були прекрасні бронзові та срібні вироби тих епох», настінні розписи та картини. До сьогодні можна помилуватися чудовою бібліотекою, яка складається переважно з книг французькою мовою XVIII століття.

Книга відгуків замку у Фраїні

Близькість до Відня зумовлювала те, що моравська резиденція родини Стадницьких дуже часто виконувала роль «відкритого дому». Сюди з’їжджалися як близькі та далекі родичі господарів, їхні друзі, так і високопосадовці Австро-Угорської монархії. Замок також відвідували випадкові гості, для яких — особливо під час відсутності власників — замок був великою туристичною та водночас історичною атракцією. Збережена до сьогодні книга відвідувачів містить імена представників цілої низки польських аристократичних та поміщицьких родин: Потоцьких, Яблоновських, Красіцьких, Баворовських, Любомирських, Чарторийських, Сангушків, Маньковських, Тишкевичів, Борковських, Жолтовських, Корибут-Воронецьких, Сапег, Дрогойовських, Ланкороньських, Дзялиньських, Радзивіллів, Тарновських, Четвертинських, Голуховських, Замойських та багатьох інших.

У 1809 році у списку відвідувачів палацу у Вранові ми знаходимо прізвище російського генерала Івана Осиповича де Вітта. Відразу за ним — прізвище знаменитої вченої, княгині Чарторийської-Адамової з роду Флемінгів (Ізабелли, а власне — Єлизавети), засновниці першого музею на польських землях у Храмі Сивіли в Пулавах.

Двічі, у 1889 та 1892 роках, гостем у палаці у Фраїні був лауреат Нобелівської премії Генрік Сенкевич. У своєму листуванні (лист від 20 квітня 1892 року) письменник залишив коротку характеристику тодішньої господині дому, Люггарди з Мінішів Стадницької, яка доставила йому чимало клопоту під час великодніх свят: «Сьогодні я повернувся з Фраїна, де провів свята й познайомився з найбільшою дивачку та дурепою, яку я коли-небудь бачив у житті, — у особі пані Стадницької. Це справжня божевільна, яка страшенно обтяжує родину. Якось ми непогано розпрощалися — і вона навіть запросила мене до Навойової на літо, запевняючи, що це недалеко від Івоніча». У свою чергу, 30 травня 1910 року до книги відвідувачів вніс запис ерцгерцог Франциск Фердинанд Габсбург, спадкоємець престолу Австро-Угорщини та генеральний інспектор збройних сил Австро-Угорської монархії, який відвідав це місце під час відсутності господарів.

Доля резиденції Стадницьких у XX столітті

Під час Першої світової війни замок Стадницьких у Вранові був місцем, де знайшли притулок численні родичі та знайомі, які втікали від військових дій. Сам власник палацу не брав активної участі у війні. Завдяки родинним зв’язкам та фінансовим коштам, виділеним на гуманітарну допомогу, Адам Стадніцький був призначений у званні заступника командира до залізничного медичного транспорту, яким керував орден Мальтійських кавалерів.

У 1945 році, після повернення палацу (експропрійованого німцями у 1939 році), Адам Стадніцький, передчуваючи наближення націоналізації приватної власності в тодішній Чехословаччині, а також у Польщі, подарував усю бібліотеку та замок уряду Польщі через посольство Республіки Польщі в Празі. На жаль, цей дар не був прийнятий владою Народної Польщі. Незабаром комуністична влада Чехословаччини безпідставно визнала Стадницького колабораціоністом. Він потрапив до в’язниці в Зноймі за звинуваченням у прийомі у Вранові нацистських чиновників, імена яких фігурували у книзі відвідувачів палацу. Після чотиримісячного перебування у в’язниці Адам Стадницкий був змушений виїхати до Польщі. До кінця життя він більше не відвідував маєток і палац у Моравії.