Шість спроєктованих ним одноосібно або у співавторстві будівель, зокрема об’єкти, пов’язані з українським модернізмом, мають сьогодні статус пам’яток архітектури. Харманський є також автором архітектурного проєкту костелу Святого Миколая в Кам’янському, що  належить до найцікавіших зразків сакральної архітектури на території сучасної Лівобережної України.

Дитинство та освіта

Маріан Йосиф Здислав Харманський народився 15 серпня 1859 року у Вільнюсі, у родині спадкового шляхтича Едварда Юліана та Софії Харманських. У 1858 році його батько, після закінчення Будівельного технікуму в Петербурзі, отримав посаду асистента архітектора і був направлений на роботу в Катеринославську губернську дорожньо-будівельну комісію. Едвард Харманський розпочав свою професійну кар’єру з нижчих щаблів технічної адміністрації, а в 1875 році був призначений губернським архітектором. 

Середню освіту Здислав розпочав у чотирикласному реальному училищі в Катеринославі, навчальна програма якого не надавала випускникам права вступу до вищих навчальних закладів. Тому він продовжив навчання у шестикласному Олександрівському реальному училищі з додатковим сьомим класом, що діяло в повітовому Кременчуці Полтавської губернії. Варто зазначити, що вдома він навчився читати й писати польською мовою, що згодом стало йому в пригоді.

У 1879–1885 роках, як і його батько, навчався в Інституті цивільних інженерів. Перший професійний досвід молодий Здислав Харманський здобув у Новочеркаську, столиці Області Війська Донського на півдні Російської імперії. Цікаво, що це місто він обрав самостійно. Важко сказати, чим він керувався вибираючи цей населений пункт. Відомо лише, що 17 вересня 1885 року Міністерство внутрішніх справ Російської імперії схвалило його клопотання та призначило на посаду молодшого інженера при Міністерстві війни. З 2 січня 1889 року він виконував обов’язки старшого інженера Будівельного відділу Обласного управління Війська Донського в Новочеркаську. 6 грудня 1887 року на підставі найвищого указу отримав чин титулярного радника. Під час служби в Новочеркаську він здійснював нагляд за будівництвом і ремонтом різноманітних урядових споруд, в’язниць, лікарень та православних храмів.

Харків: кар’єра інженера та модернізація міста

7 вересня 1890 року його призначили на посаду молодшого інженера в Харківському губернському управлінні. У 1895–1917 роках він працював інженером губернії у Харківському губернському земському управлінні, а також керував технічним відділом міського управління. Варто зазначити, що влітку 1908 року місцева преса згадувала його як «архітектора губернського земства».

Здислав Харманський своїми знаннями та досвідом сприяв розвитку Харкова, користуючись значним авторитетом. У 1906–1917 роках його неодноразово обирали міським гласним. У 1906–1912 роках він був гласним Харківської Міської думи.

Харманський брав активну участь у роботі різних комісій Харківського губернського земського управління та міського управління. Як голова або член цих органів він долучався до заходів, спрямованих на підвищення рівня життя мешканців міста до стандартів, співмірних із тогочасними європейськими столицями. У 1910–1917 роках працював у стратегічно важливих для розвитку Харкова муніципальних комісіях: водопровідній, трамвайній, каналізаційній та комісії з питань улаштування бруківки. У справах, пов’язаних із міським благоустроєм і розвитком інфраструктури, його неодноразово відряджали за кордон або до Петербурга, де він вів переговори в урядових установах Російської імперії. Можна стверджувати, що він вмів вміло поєднувати технічні компетенції з дипломатичними навичками, необхідними під час переговорів на високому адміністративному рівні.

У 1910–1917 роках архітектор брав участь у роботі постійної комісії Міської думи з питань облаштування водогону. З 1911 року очолював комісію з питань брукування вулиць міста та керував процесом, що охопив усі райони тогочасного Харкова. 

Велике, а подекуди й особливе значення для розвитку міста мала робота Здислава Харманського в комісії з будівництва каналізаційної мережі Харкова, головою якої його було призначено 5 травня 1911 року. З метою ознайомлення з досвідом європейських міст він кілька разів виїжджав у закордонні делегації. 24 квітня 1911 року разом з інженером Черкесом брав участь у з’їзді «водопровідників» у Варшаві. Ця поїздка, як писала газета «Південний край» (рос. «Южный край») від 22 квітня 1911 року, був безпосередньо пов’язаний із запланованим будівництвом каналізації в Харкові, оскільки, окрім участі в обговоренні, Харманський мав можливість ознайомитися з «варшавською каналізацією». На межі квітня та травня 1911 року, за згодою міністра внутрішніх справ Російської імперії, він поїхав у відрядження вивчати каналізаційні системи Німеччини, Франції та Великої Британії, зокрема в Берліні, Франкфурті-на-Майні, Гамбурзі, Дрездені, Парижі та Лондоні. На початку лютого 1914 року, після чергового п’ятиденного візиту до Варшави, здійсненого з метою поглиблення знань про експлуатацію місцевої каналізації, він дав розлоге інтерв’ю місцевій пресі. Можна припустити, що налагоджені з польськими колегами контакти дозволили йому згодом поїхати до Варшави у 1919 році та за їхньої підтримки знайти роботу. Наприкінці липня 1914 року, значною мірою завдяки титанічній праці Здислава Харманського, складна система каналізаційної мережі в Харкові була завершена. Її урочисте відкриття мало відбутися на початку серпня того ж року. 1 серпня розпочалася Перша світова війна, і цю подію довелося відкласти.

Харманський також брав участь у роботі комісії з розбудови міської трамвайної мережі, яка неодноразово розглядала проблеми, пов’язані з прокладанням трамвайних колій, на засіданнях Технічної міської ради.
У лютому та березні 1912–1913 років «член міського управління» Здислав Харманський, подібно до того, як раніше Болеслав Михайловський, очолював тимчасову міську протипаводкову комісію. Надзвичайно активною та різноплановою була також його діяльність у спеціальних комісіях, зокрема: з питань будівництва амбулаторії Червоного Хреста (1906 р.), будівництва Харківського міського купецького банку (1908 р.), будівництва міського ломбарду (1908 р.), будівництва казарм для саперів на Сумській вулиці в Харкові (1910 р.), санітарних питань (1910 р.), будівництва будівлі реального училища, так званого «складного училища» (1911 р.), а також у конкурсній комісії, яка оцінювала проєкти трансформаторних будок, розташованих на вулицях і площах міста.

У кількох спеціальних комісіях він виступав як голова. Однією з них була комісія, що працювала в 1913–1914 роках і займалася обстеженням підземних переходів під старою частиною міста. Він також наглядав за будівництвом мостів, оцінював їхній технічний стан та займався іншими питаннями у сфері дорожньої та водної інфраструктури.

Здислав Харманський долучався до низки проєктів, спрямованих на розвиток і благоустрій міста. Наприклад, 22 січня 1904 року він взяв участь у засіданні, присвяченому нагальному питанню будівництва ринку на центральній торгівельній площі міста, тобто Благовіщенського базару. Засідання очолював міський голова Олександр Погорієлко; у ньому взяли участь гласні Міської думи та запрошені фахівці.
Поряд із професійною та проєктною діяльністю Харманський займався також викладацькою роботою. Від 1911 року він викладав у Харківському технологічному інституті імператора Олександра III. Спочатку вів курс архітектурного рисунка для студентів двох академічних груп першого курсу, а від 1914 року також викладав архітектурне проєктування студентам другого курсу.

У харківський період Здислав Харманський активно ангажувався у громадське життя міста. Його обирали почесним членом Харківської губернської опіки дитячих притулків під патронатом імператриці Марії, а також членом міської ради Товариства Червоного Хреста. Варто зазначити, що у травні 1911 року він уже був членом опікунської ради цього Товариства. Належав також до Харківського відділення Імператорського Російського технічного товариства. Наприкінці лютого 1914 року разом з іншими гласними він подав на розгляд зборів Міської думи доповідь на підтримку ініціативи Харківського сільськогосподарського товариства щодо створення Вищої сільськогосподарської школи, пошуку коштів для її заснування та отримання підтримки місцевої влади. Однак реалізації цього та інших проєктів перешкодила Перша світова війна.

Харманський також долучився до створення Школи образотворчих мистецтв, яку за його підтримки було збудовано в Харкові за проєктом архітектора Константина Жукова в народному українському стилі. На початку травня 1911 року як представника Міського управління його було обрано членом Опікунської ради Школи. До її складу входили відомі громадські діячі, митці та професори університету. Серед них, зокрема, були професори Дмитро Багалій і Микола Сумцов, художники Микола Уваров та Сергій Васильківський, громадський діяч Сергій Раєвський, губернський предводитель дворянства Олександр Голіцин, а також інший польський архітектор – Віктор Величко.

Він обіймав посаду церковного старости місцевої римо-католицької парафії. З 1907 року був кандидатом на посаду синдика цієї парафії, а також належав до кола засновників і членів громадської організації «Польський дім», що була центром польського суспільно-культурного життя в місті. Він збудував її будівлю споруджену за кошти благодійників. Дехто з них зробив дуже щедрі пожертви. «Польський дім» урочисто відкрили 30 жовтня 1908 року. 27 грудня 1909 року відбулися збори осіб, зацікавлених у членстві в «Польському домі». Головою обрали Яна Вільгу, а до правління увійшли, серед інших, Здислав Харманський та Роберт Куніцький, викладач Ветеринарного інституту.

10 січня 1911 року минуло 15 років відтоді, як Здислав Харманський обійняв посаду губернського земського інженера. З цієї нагоди колеги надіслали йому вітальну телеграму до Італії, де архітектор на той час перебував у відпустці: «Вітаємо високоповажного Здислава Юліановича з нагоди знаменної дати – п’ятнадцятиріччя служби. Щиро бажаємо, щоб Ваше сердечне ставлення до нас тривало ще багато-багато років».

За свою службу він був удостоєний численних нагород, зокрема ордена Святого Станіслава III ступеня, ордена Святої Анни III ступеня та срібної медалі на пам’ять про царювання імператора Олександра III. Також мав чини колезького асесора та статського радника.

В особистому житті він пережив низку трагедій, пов’язаних зі смертю близьких, а втеча до Варшави 1919 року після вступу до міста більшовицьких військ також не сприяла здоров’ю та душевному спокою Харманського. У харківський період він двічі був одружений. Обидві його дружини померли: перша – 1913 року, друга – 1918 року, залишивши йому трьох дітей. У першому шлюбі з Варварою Євгенієвою, дочкою колезького радника римо-католицького віросповідання, він мав сина Віктора, який народився 14 лютого 1894 року. Хрещеним батьком первістка Харманського став його «щирий друг» Болеслав Михаловський.

У другому шлюбі з Марією Фроловою він мав двох доньок: Софію (1914–2001 рр.) та Єву (1916–1942 рр.). Родина Харманських мешкала у не збереженому донині одноповерховому будинку № 70, збудованому главою родини на розі вулиць Пушкінської та Юмівської.

Варшава та Вільнюс: повернення та останній етап роботи

На початку 1919 року звичний світ 60-річного Здислава Харманського розвалився. Харків, після чергової, третьої з 1917 року зміни влади, був захоплений більшовицькими військами. Харманський залишив у місті все, з чого складалося його дотеперішнє життя: професійну діяльність, кар’єру, суспільне визнання, друзів, рідний дім та могили батьків. Разом із дітьми він мігрував до Варшави, у напрямку історичної батьківщини. Народившись далеко від неї, в умовах більшовицької агресії проти Української Народної Республіки, він не міг змиритися з політичною та соціальною системою, яку нав’язувала нова влада. У той час багато поляків залишали українські міста, що перебували під контролем Червоної Армії. Важливим питанням залишається те, як Харманському вдалося налагодити нове життя після розриву всіх зв’язків із попередньою реальністю. 

Варшавський період виявився для нього значно легшим у плані адаптації, ніж для багатьох інших поляків, які в той складний час поверталися на рідні землі. Як Здиславу Харманському вдалося отримати роботу інженера в різних установах, залишається питанням без відповіді. Можливо, він скористався контактами, налагодженими під час службових поїздок до Варшави в період перебування в Харкові. Працював дорожнім інженером Варшавського повіту. Був членом Спілки дорожніх інженерів Міністерства громадських робіт. Відомо, що 29 вересня 1922 року він подав заяву про визнання польського громадянства. Того ж року його професійна кар’єра вийшла на новий етап – він обійняв посаду директора технічного технікуму у Вільнюсі. Точно невідомо, чи займався він архітектурною практикою протягом нетривалого перебування у Варшаві. Можна припустити, що він свою енергію спрямував насамперед на технічну та адміністративну роботу.

У листопаді 1922 року його було призначено першим директором Державної технічної школи у Вільнюсі. Він доклав значних зусиль до організації та розвитку школи, яка в період Другої Речі Посполитої стала важливим технічним навчальним закладом у Вільнюсі та одним із найбільших закладів такого типу в країні. Одним із його перших завдань було знайти приміщення для навчального закладу, який спочатку не мав постійної будівлі. Іншим важливим напрямком його діяльності стала організація навчально-наукового життя школи, забезпечення належних умов праці викладачів та створення відповідних умов для навчання учнів. У 1922–1924 роках він одночасно виконував обов’язки керівника двох факультетів: механічного та дорожнього. Він також був відомою та шанованою особою у середовищі віленської інтелігенції.

У особистому житті 63-річний Харманський знайшов нове кохання. Нею стала 42-річна Марія Даунарович . 13 березня 1923 року вони уклали шлюб у канцелярії парафії святого Олександра у Варшаві. У Вільнюсі родина Харманських мешкала на вулиці Речній, буд. 11а-15.

6 серпня 1925 року Здислав Харманський раптово помер. Його поховали на кладовищі Расу у Вільнюсі. У пам’яті колег та учнів він залишився як «енергійний і відданий справі професійної освіти директор школи», а також як «перший директор і будівничий Державної технічної школи».

Архітектурний доробок: від історизму до українського модернізму

Найважливішим етапом архітектурної кар’єри Здислава Харманського був харківський період, упродовж якого він реалізував найбільшу кількість своїх проєктів. Наприкінці XIX століття він виконував численні приватні замовлення, хоча не всі ці споруди збереглися донині. Проєктував як самостійно, так і у співпраці з іншими харківськими архітекторами. За його участю в місті постало майже двадцять будівель різного призначення, шість із яких нині перебувають під охороною як пам’ятки архітектури. Його споруди вирізнялися на тлі міської забудови на межі XIX–XX століть і сьогодні розосереджені в міському просторі Харкова.

В архітектурній творчості Здислава Харманського можна виокремити два періоди. Наприкінці XIX століття він виконував численні приватні замовлення, проте не всі будівлі збереглися до наших днів. Спочатку він використовував форми неокласицизму, необароко та неоренесансу. Натомість у роботах початку XX століття виразно проявився стиль сецесії (модерну), досить стриманий щодо декоративних деталей, а також ранньомодерністські мотиви та елементи, пов’язані з національним напрямом «української сецесії».

До перших спроєктованих ним адміністративних будівель у Харкові належали лікарня та одиночні камери у Харківській в’язниці (1890–1892 рр.), перебудова будівлі сиротинця на вулиці Пушкінській, буд. 24, а також будівництво приватної лікарні Мойсея Фабриканта за адресою Театральний провулок, буд. 5. 

З кінця XIX століття Харманський виконував багато приватних замовлень, хоча не всі будівлі збереглися до сьогодні. Будівництво кам’яних трибун кінного іподрому, для якого використовували цеглу та бетон, було завершено в червні 1914 року. Це була двоповерхова споруда, всередині якої розташовувався просторий хол із касами тоталізатора. Трибуни харківського іподрому, зведені у неоромантичному стилі, вважалися окрасою Харкова та однією з найкращих споруд такого призначення. Нині об’єкт має статус пам’ятки місцевого значення (площа 1 Травня, 2).

Серед громадських споруд варто відзначити зведену в 1910 році будівлю Товариства торгівлі Російсько-американської гумової мануфактури «Трикутник» на вулиці Полтавський Шлях, буд. 35. Серед житлових будинків привертає увагу будинок Нєрослева з магазином на вулиці Полтавський Шлях, буд. 55, завершений у 1914 році. 

У 1909–1911 роках Харманський вперше звернувся до напряму української сецесії, спроєктувавши (до слова, також уперше у своїй кар’єрі) комплекс будівель науково-дослідного та експериментального призначення, тобто Харківську сільськогосподарську селекційну станцію на проспекті Героїв Харкова, буд. 142. Архітектурний проєкт цього комплексу є спільною роботою з українським архітектором Євгеном Сердюком (1876–1921 рр.), якого вважають одним із творців українського архітектурного модернізму. За словами харківського історика архітектури Дениса Вітченки, саме Сердюк запропонував стилістичне оформлення комплексу, тоді як Харманський займався конструктивною частиною проєкту та вирішенням формальних питань у міській раді. 

Здислав Харманський є автором проєкту костелу Святого Миколая в Кам’янському, яка нині вважається однією з найгарніших пам’яток сакральної архітектури в неоготичному стилі на території Лівобережної України. Архітектор отримав запрошення від Ігнація Ясюковича, директора Південно-Російського Дніпровського металургійного товариства в Кам’янському, якого називали «українським Генрі Фордом». Храм постав завдяки щедрості мецената Ясюковича та місцевих поляків, працівників Південно-Російського Дніпровського металургійного товариства, у дуже короткий термін (у 1895–1897 роках). Його збудували з жовтої цегли, привезеної з Києва, за зразком готичного собору-фортеці, з контрфорсами вздовж бічних фасадів та стрілчастими вікнами.

Здзіслав Харманський прожив у Харкові 29 років, завоювавши там репутацію талановитого архітектора, відповідального чиновника та активного учасника міського життя й життя місцевої польської громади. Він був працьовитим чиновником і вправним організатором технічної освіти, але саме харківський період дозволив йому повною мірою розкрити свій архітектурний талант. Його будівлі становлять цікаву сторінку в історії тогочасного міського будівництва. Вони були зведені відповідно до принципів нової філософії, що зароджувалася тоді в Європі, — модернізму, який переймав національні риси, у цьому випадку українського архітектурного модернізму.

Здислав Харманський прожив у Харкові 29 років, здобувши тут репутацію талановитого архітектора, відповідального службовця та активного учасника міського життя і місцевої польської громади. Він був працьовитим службовцем і вправним організатором технічної освіти, однак саме харківський період дав йому змогу повною мірою розкрити свій архітектурний талант. Його споруди становлять цікаву сторінку в історії тогочасного міського будівництва. Вони були створені відповідно до принципів нової філософії, що саме тоді зароджувалася в Європі, – модернізму, який переймав національні риси, у цьому випадку українського архітектурного модернізму.