У 19-му столітті Львівська політехніка була єдиним вищим технічним навчальним закладом на польських землях. З її розвитком розвивалася і політехнічна бібліотека. На початку 30-х років було збудовано сучасну будівлю, яка враховувала принципи функціонування сучасної наукової бібліотеки.

Львівська політехніка

У 1844 році у Львові було засновано технічний вищий навчальний заклад під назвою Технічна академія, а з 1877 року – Політехнічна школа. На той час це був єдиний технічний вищий навчальний заклад на території Польщі. У 1874–1877 роках за проєктом Юліана Захаревича, який скористався деякими архітектурними віденськими рішеннями, було зведено репрезентативну неоренесансну будівлю університету. Частина приміщень на першому поверсі будівлі була відведена під політехнічну бібліотеку (читальний зал для студентів, читальний зал для професорів, книгосховище, приміщення адміністрації). У 1914 році фонд бібліотеки налічував близько 20 000 томів, у тому числі понад 200 назв передплачених журналів.

Генеза будівлі бібліотеки

Новий етап розвитку університету розпочався після здобуття незалежності. У 1919 році до його складу увійшли Аграрна академія у Дублянах та Вища школа лісництва у Львові, внаслідок чого до бібліотеки почала надходити література з сільськогосподарських та лісогосподарських наук. За десять років колекція зросла до близько 80 000 томів.

Стрімке розширення обсягів літератури та читацької аудиторії (кількість студентів в університеті зросла вдесятеро порівняно з 1877 роком) означало, що приміщень у головному корпусі вже не вистачало, і на початку 1930-х років стан бібліотеки можна було назвати катастрофічним. Саме тоді професор Казимир Бартель (1882–1941), видатний математик, запропонував побудувати окрему будівлю з урахуванням вимог сучасної наукової бібліотеки. Бібліотека була розташована на вул. Нікоровича (нині вул. Професорська, 1), на місці, де мав стояти корпус Механіко-машинобудівного факультету, який зрештою не був реалізований.

Проєкт будівлі бібліотеки

Архітектурний проєкт, обраний на основі конкурсу, виконав професор Тадеуш Обмінський (1874–1932), видатний львівський архітектор, який спроєктував багато визначних будівель міста, серед яких будинок страхового товариства "Дністер", церква Покрови Пресвятої Богородиці та офіцерський житловий комплекс у Скнилеві.

Будівля бібліотеки репрезентує монументальний неокласичний стиль, характерний для пізнього періоду творчості архітектора. Фасад обрамлений регулярною аркатурою іонічних пілястр, встановлених на низькому цоколі, зовнішні осі яких виділені неглибокими ризалітами. Поважний, античний характер споруди підкреслює латинський девіз у балці (Hic mortui vivunt, et muti loquuntur – " Тут мертві живуть, тут німі говорять"), а фронтон увінчаний акротерієм – декоративною формою, що традиційно увінчувала фронтони класичних грецьких і римських будівель.

Будівельні роботи велися між 1929 і 1934 роками, тому архітектор не дожив до їх завершення. Після його смерті їх продовжив професор Вітольд Мінкевич (1880–1961). На деякий час роботи були призупинені через економічну кризу та призупинення кредитування. Проєкт був успішно завершений частково завдяки Максиміліану Матакевичу (1875–1940), професору Політехніки, який на той час обіймав посаду міністра громадських робіт.

Призначення бібліотечної будівлі

У міжвоєнний період питання проєктування бібліотек було предметом теоретичних роздумів. У той час було сформульовано низку рекомендацій, що стосувалися, зокрема, доцільного взаємозв'язку окремих функціональних зон і конкретних приміщень.

Ці принципи чітко простежуються у функціональному плануванні будівлі львівської бібліотеки. На рівні першого поверху головного корпусу були розміщені загальні функціональні приміщення – вестибюль з гардеробами та залами очікування, а також кімнати для куріння, тоді як у бічних прибудовах були передбачені квартири. На другому поверсі розміщувалася зона для читачів: каталог з великою студентською читальною залою по осі та меншими (професорською та публічною) по обидва боки від студентської читальної зали, а в бічних прибудовах – робочі кімнати бібліотекарів.

Книжковий склад був запланований в окремому задньому павільйоні. Зона зберігання заслуговує на особливу увагу, оскільки має зовсім інший характер у порівнянні з основним корпусом. Вона відрізняється від основного корпусу як своєю функціональністю, оскільки вся секція розділена на невисокі яруси з полицями для книг, так і своєю формою, яка є повністю сучасною.

Історія бібліотеки Львівської політехніки

Завдяки розташуванню бібліотеки в новому приміщенні став можливим подальший розвиток установи. Бібліотека почала отримувати обов'язкові примірники журналів Міжнародної федерації технічної та професійної преси. Були встановлені контакти з іноземними технічними видавництвами, хоча фінансові проблеми не дозволили бібліотеці повною мірою скористатися цими можливостями. У вересні 1939 року колекція бібліотеки Львівської політехніки становила 88 000 томів, якими користувалися 3 000 читачів. Більшість видань (50%) були німецькою мовою, 15% – польською, решта – іншими європейськими мовами. Щорічна відвідуваність читальних залів становила 40 тисяч читачів.

За роки окупації бібліотечні фонди зазнали серйозних втрат, а сама будівля, особливо читальна зала та вестибюль, також постраждала від обстрілів. У 1944 році університет відновив свою діяльність як українська установа, а разом з ним і бібліотека. Сьогодні будівля виконує свою первісну функцію. У 1970 році її було розширено.