З початком 20 століття почали будувати будівлі кінотеатрів. Першою і найбільшою у Станіславові була будівля кінотеатру "Тон" з глядацьким залом.

Генезис будівлі кінотеатру в Станіславові

Однією з найбільш вражаючих споруд міжвоєнного Станіславова був кінотеатр "Тон", розташований біля площі Міцкевича. У 1894-1905 роках тут було зведено будинок гімнастичного товариства "Сокіл", спроектований в стилі історизму краківським архітектором Каролем Зарембою (1846-1897).

У 1927 році будівля загорілася, але завдяки страховці Польському гімнастичному товариству вдалося не лише відбудувати її, але й добудувати до неї кінотеатр. Так з'явився найбільший у місті кінотеатр із залом на 600 осіб.

Станіслав Трела спроектував будівлю кінотеатру "Тон" у Станіславові

Проект прибудови розробив Станіслав Трела (1892-?), найвидатніший представник міжвоєнної архітектурної спільноти Станіславова, автор найбільших монументальних споруд другої половини 1920-х років, в тому числі Ратуші, яка донині залишається символом міста.

У 1924 році Трела закінчив архітектурний факультет Львівської політехніки. Через рік він опинився у Станіславові, де провів сім років, беручи активну участь у громадському житті міста. Окрім посади міського архітектора, яку він обіймав з 1928 року, він був президентом Товариства незалежних будівельних менеджерів, а також публікував професійні тексти в місцевій пресі. В архітектурному проектуванні, як учень видатного львівського архітектора професора Вітольда Мінкевича, був прихильником сучасних структур і форм, хоча не позбавлений посилань на традиції. Останнім його проектом у місті стала залізобетонна дзвіниця барокового колегіального костелу Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії, витримана у вкрай спрощених, функціоналістичних формах.

Архітектура перших кінотеатрів

Будівля кінотеатру "Тон" у Станіславові є цікавим прикладом нового архітектурного явища у 20 столітті, яким стали будівлі кінотеатрів.

Перші кінотеатри не вражали архітектурно. Їх організовували в пристосованих приміщеннях, зазвичай на перших поверхах торгових будівель. Зазвичай це була темна кімната з кількома рядами стільців, проектором, полотном на стіні та фортепіано. З часом, однак, вигляд кінотеатрів змінився. Ще до початку Першої світової війни з'явилися окремі будівлі кінотеатрів, які поступово ставали більшими та репрезентативнішими. До кінця 1920-х років кінотеатри стали самостійним архітектурним типом, що було насамперед наслідком впровадження звукового кіно (перший звуковий фільм " Соліст джаз-бенду " вийшов на екрани американських кінотеатрів у жовтні 1927 року). Це зумовило необхідність включення акустики в проектування кінозалів, не в останню чергу для усунення реверберації.

Архітектура будівель кінотеатрів

Великі будівлі кінотеатрів будувалися і на польській землі, і "Станіславів тон", безсумнівно, є одним з репрезентативних прикладів цього етапу розвитку архітектури кінотеатрів. Хоча в Станіславові вже існувало кілька кінотеатрів, "Тон" був першим звуковим кінотеатром - звідси і назва.

З точки зору форми, архітектор використав умовності академічного класицизму, вирішивши фасад у вигляді масивного заглибленого портика, що підтримується трьома парами іонічних колон. Він, безсумнівно, намагався відповідати сучасним тенденціям. У 1920-х роках будуються величезні кінотеатри на кілька тисяч місць, з ексклюзивними інтер'єрами та декоративною, історизуючою архітектурою, особливо характерною для США (так звані "кінопалаци"). Такі масивні споруди будували і в Європі. Наприкінці 1920-х років найбільшим європейським кінотеатром був гамбурзький "Уфа-палац" на 2750 місць, а до кінця міжвоєнного періоду були побудовані такі гігантські будівлі, як "Ле Гранд Рекс" у Парижі на 3300 місць та "Гомон" у Лондоні на понад 4 000 місць.

Сучасна історія будівлі кінотеатру в Станіславові

Будівля колишнього кінотеатру "Тон" досі виконує свою первісну функцію, після 1939 року змінилася лише назва. У роки німецької окупації він називався "Вікторія", а над вхідними дверима висіла табличка "nur für Deutsche". У 1945 році кінотеатр став радянським кінотеатром імені Івана Франка. Зараз він носить ім'я Люм'єр.