У вересні 1939 року будівля польського консульства в Чернівцях опинилася в центрі подій, що мали вирішальне значення для подальшого існування Польської держави. У ніч з 17 на 18 вересня 1939 року представники найвищої державної влади на чолі з президентом Ігнацієм Мосцицьким та маршалом Едвардом Ридз-Сміглим покинули територію Республіки Польща і на світанку 18 вересня 1939 року опинилися в Чернівцях. Через місто також проходив маршрут евакуації золота Банку Польщі.

Польське консульство у Чернівцях спочатку розташовувалося у приватній квартирі доктора Станіслава Квятковського. У 1920-х роках установа винаймала приміщення у будинку на нинішній вулиці Лермонтова, 6. Пізніше консульство переїхало до вілли далеко від центру міста, неподалік від резиденції митрополита Буковини (нині вулиця Йосипа Главки, 12). Прикметно, що саме тут у 1933 році проходив своє перше закордонне стажування молодий чиновник МЗС Ян Козелевський (Ян Карський). Обидві будівлі збереглися до наших днів.

Місцезнаходження польського консульства в Чернівцях

Чергова зміна місця розташування, на значно більш представницьке, відбулася лише за три місяці до початку війни. У червні 1939 року. Консульство зайняло розкішний палац на вулиці Вірменській, 4, лише за кілька кроків від вулиці Панської (найбільш репрезентативної вулиці міста, нині – вулиця Ольги Кобилянської) та Вірмено-католицької церкви. Тут воно функціонувало протягом року, доки у червні 1940 року радянська влада не почала окупувати Буковину.

На жаль, мало відомо про попередню історію цієї будівлі, яка стала свідком трагічних подій вересня 1939 року. Судячи з архітектури, вона, ймовірно, була побудована на початку XX століття. Палац, хоч і потребує значної реставрації, зберігся у відносно непоганому стані. В його інтер'єрах (колишніх залах консульства) можна побачити старовинні столярні вироби та вітражі у вікнах. З боку внутрішнього двору також зберіглася оригінальна засклена веранда. Зараз тут розташована медична бібліотека.

Польське консульство в Чернівцях у міжвоєнний період

Чернівці, столиця Буковини, були частиною Австро-Угорської імперії до Першої світової війни, але з 1918 року належали Румунії. У той час у місті проживала велика і добре організована польська громада. Ще з австрійських часів у місті діяли школи з польською мовою викладання, а також низка громадських і культурних організацій. Безперечно, близькість до польського кордону (лише 30 км відділяли Чернівці від прикордонного переходу в Снятині) позитивно вплинула на збереження національної свідомості серед чернівецьких поляків у міжвоєнний період.

Навесні 1919 року через Буковину проходили тисячі цивільних біженців та 4-та стрілецька дивізія генерала Желіговського. Тому виникла потреба у польському консульському представництві в Чернівцях. Першим почесним консулом став відомий чернівецький лікар і польський національний діяч доктор Станіслав Квятковський. Влітку 1920 року. польське консульство в Чернівцях стало повноцінним форпостом польської дипломатичної служби і функціонувало в такому вигляді протягом наступних 20 років.

У міжвоєнний період консульство активно працювало в різних сферах. Найбільше уваги було приділено полякам, які проживали на Буковині. Воно стежило за тим, щоб румунська влада поважала право польської меншини на власну освіту, створювало скаутські гуртки або примиряло ворожі польські організації. Важливою частиною роботи консульства було також спостереження за ситуацією на румунсько-польському прикордонні, передусім за німецькими та українськими націоналістичними рухами, ворожими до Польщі і впливовими на Буковині.

Евакуація золота Банку Польщі та вищих органів влади Другої Речі Посполитої

З огляду на неминучу загрозу Варшаві з боку німців, 4 вересня 1939 року розпочалася евакуація кількох десятків тон золота Польського банку. Після численних пригод національна скарбниця через кілька днів щасливо дісталася до прикордонної залізничної станції у Снятині.

Відповідальний за евакуацію золота заступник міністра фінансів Адам Коц прибув до польського консульства в Чернівцях 12 вересня. Він дав вказівки консулу Тадеушу Буйновському, який у співпраці з румунами організував проїзд спеціального потягу через кордон. На щастя, транспорт залишив територію Польщі в ніч з 13 на 14 вересня і під озброєним румунським супроводом безперешкодно прибув до порту Констанца, де золото Польського банку було завантажено на корабель і відправлено до Туреччини.

Через кілька днів відбулася трагічна агресія СРСР проти Польщі, яка поклала край будь-яким надіям на продовження боротьби з німцями на основі Карпатських гір і румунських та угорських кордонів. Зібравшись у Кутах та навколишніх селах, представники найвищої державної влади на чолі з президентом Ігнацієм Мосцицьким та маршалом Едвардом Ридз-Сміглим у ніч з 17 на 18 вересня перейшли прикордонний міст через річку Черемош. Їх також супроводжували натовпи солдатів і цивільних біженців. Польське консульство в Чернівцях зіткнулося з величезним викликом – перш за все, потрібно було домовитися з румунами про умови прийому вищих посадових осіб Республіки Польща, а також забезпечити тисячі біженців дахом над головою і їжею, обміняти гроші за чесним курсом і оформити відповідні документи.

На світанку 18 вересня керівництво польського Міністерства закордонних справ (без міністра Юзефа Бека, який у цей час перебував в іншому місці) зібралося біля консульства. Натовпи поляків розбили наметове містечко перед будівлею. Президент Мосцицький і маршал Ридз-Сміглий тим часом були прийняті в резиденції православного митрополита Буковини (тепер це резиденція Чернівецького університету), після чого вони швидко відбули до Румунії.

Завдяки величезним зусиллям співробітників консульства біженцям була надана значна допомога. Величезний внесок у це зробили жителі Чернівців – передусім поляки, а також румуни, українці, євреї і навіть місцеві німці, які розділили їжу та приймали біженців у своїх домівках. На жаль, через тиск з боку німців і відсутність заздалегідь укладеної домовленості про перетин вищими органами державної влади румунської території, уряд і генералітет були інтерновані.

Польське консульство в Чернівцях офіційно функціонувало ще понад рік. До червня 1940 року воно надавало допомогу нелегальним біженцям з окупованих радянською владою польських земель. У його стінах також діяв підпільний форпост польської розвідки. Після радянської агресії проти Буковини консульство було евакуйоване до Сучави, де продовжувало працювати до осені 1940 року, тобто до ліквідації всіх польських консульських представництв у Румунії.