1 лютого 1945 року. Тимчасовий уряд Республіки Польща, визнаний СРСР, Чехословаччиною та Югославією, переїхав з Любліна до Варшави. З 4 по 11 лютого 1945 року в Ялті в Криму відбулася конференція так званої Великої трійки, тобто лідерів США, Великої Британії та СРСР - Франкліна Делано Рузвельта, Вінстона Вінстона та СРСР. Конференція так званої Великої трійки, тобто лідерів США, Великої Британії та СРСР - Франкліна Делано Рузвельта, Вінстона Черчілля та Йосипа Сталіна - відбулася в Ялті в Криму 4-11 лютого 1945 року, за підсумками якої західні держави визнали радянську анексію східних територій Речі Посполитої, надавши Польщі натомість невизначену частину довоєнної німецької території, а головне - підтвердили створення так званого "Тимчасового уряду національної єдності", який мав бути сформований шляхом реорганізації Тимчасового уряду за участю всіх демократичних сил. У резолюціях конференції нічого не говорилося про існування емігрантського уряду. З огляду на міжнародну ситуацію, що склалася, 21 лютого Рада національної єдності, тобто парламент підпільної Польщі, прийняла рішення про визнання ялтинських домовленостей. Останньою надією польських самостійників було входження до проголошеного в Ялті уряду "національної єдності", щоб у ньому не домінували комуністи, підпорядковані Й. Сталіну. Тому польське керівництво прийняло радянське запрошення на переговори - всупереч усьому попередньому досвіду. В результаті було встановлено контакт з радянською владою та її представником, генералом НКВС Іваном Сєровим. 4.03.1945 р. у Прушкові відбулася попередня зустріч делегації АК з полковником Пімєновим, уповноваженим генерала І. Сєрова. 27.03.1945 р. до Прушкова прибули: делегат уряду і віце-прем'єр у справах Польщі Ян Станіслав Янковський, останній головнокомандувач АК, який на той час виконував обов'язки головнокомандувача організації "NIE", генерал Леопольд Окуліцький, голова Ради національної єдності Казімєж Пужак (представник ППС "Свобода, рівність, незалежність") і Юзеф Стемлер-Домбський, який виконував обов'язки перекладача і водночас був заступником міністра інформаційного департаменту польського уряду у справах Польщі. Наступного дня прибули інші учасники запланованих переговорів: Антоні Пайдак (ППС-WRN), Станіслав Ясюкович, Казімєж Кобилянський, Збігнєв Стипулковський і Олександр Звєжинський з Національної партії, Юзеф Чачинський і Францішек Урбанський з Партії праці, Адам Бєнь, Казімєж Багінський і Станіслав Мєжва з Народної партії, Євгеніуш Чарновський і Станіслав Міхаловський з Демократичного союзу. Всі вони були обманним шляхом заарештовані НКВС і наступного дня перевезені до Окенце, звідки спеціальним літаком були відправлені до Москви. Спочатку заарештовані провели майже три місяці у в'язниці НКВС на Луб'янці, де їх інтенсивно допитували. Вони розкрили факт існування організації "НІЄ", її походження та завдання. Показовий процес - так званий процес шістнадцяти - розпочався 18 червня. Він проходив за радянськими моделями, які не мали нічого спільного зі справжнім судовим процесом у демократичній державі. Водночас він був кричущим порушенням міжнародних угод, які не визнають суд над органами державної влади однієї держави судовими органами іншої держави за її законами. Він ґрунтувався лише на положеннях угоди від 26.07.1944 р. між ПКВН та урядом СРСР про прифронтову смугу та охорону тилу фронту і прийнятої Тимчасовим урядом постанови від 22.02.1945 р. про прифронтову смугу. Головував на суді генерал Василь Ульрих, який обіймав посаду голови Військової колегії Верховного суду СРСР. У 1936-1938 роках у цьому ж залі він головував на судах, які виносили вироки тисячам старих більшовиків, масово знищених під час сталінської "Великої чистки". Також серед присяжних були генерал-майор Микола Афанасьєв, генеральний військовий прокурор СРСР, і Роман Руденко, який пізніше представляв СРСР на Нюрнберзькому процесі. Зрештою, після судового процесу, що тривав лише три дні, 21.06.1945 р., більшість підсудних було засуджено до тюремного ув'язнення на кілька років, а деяких - виправдано. З тих засуджених, які відбували покарання в Москві, двоє з них померли в 1946 році. - Станіслав Ясюкович 22 жовтня, а генерал Окуліцький напередодні Різдва. Цілком ймовірно, що обох було вбито. Їхній кремований прах був похований на Донському цвинтарі у кварталі 3, де у спільних могилах поховані жертви НКВС різних національностей. Цей квартал розташований поруч із православною церквою кладовища, перетвореною на крематорій. Місце поховання керівників польської держави визначив польський консул у Москві Міхал Журавський. Це дозволило вшанувати пам'ять цих жертв. 29.06.1994 р. було відкрито дві меморіальні дошки - на честь генерала Леопольда Окулицького та Станіслава Ясюковича. Ініціатором вшанування була Рада охорони місць боротьби і мучеництва, а кошти на встановлення меморіальних дощок надала варшавська фірма "Будімекс". Написи на меморіальних дошках свідчать: "Покійний бригадний генерал Леопольд Окуліцький "Нєдзвядек" / народився 12. XI 1898 р. / командувач Армії Крайової / кавалер Золотого Хреста Virtuti Militari / невинно засуджений Військовою колегією Верховного суду СРСР / 18-21 VI 1945 р. / помер у в'язниці на Бутирках / 24 XII 1946 р. / Шануймо його пам'ять!" та "Покійний ген.Станіслав Ясюкович "Опольський" / народився 8 грудня 1882 р. / Заступник Уповноваженого Уряду Республіки Польща на місцях / Міністр - член Державної Ради Міністрів / Безвинно засуджений Військовою Колегією Верховного Суду СРСР / з 18 по 21 червня 1945 р. / Помер у в'язниці в Бутирках / 22 жовтня 1946 р. / Світла йому пам'ять!". 26.01.1996 р. на цвинтарі було відкрито пам'ятник на честь усіх похованих тут жертв сталінізму (в тому числі Іштвана Бетлена, прем'єр-міністра Угорщини з 1922 по 1932 рр.). Його автор - Фрід Согоян.