Костел св. Архангела Михаїла разом із другим (після Заржечненського) бернардинським монастирем у Вільнюсі заснував на території свого будинку Лев Сапєга (пом. 1633 р.), канцлер і литовський гетьман, навернений із кальвінізму, який раніше був православного віросповідання. Згодом він перетворив його на свій мавзолей та мавзолеї двох своїх наступних дружин: Дороті з Фірлея (пом. 1591) та Гальшці з Радзивіллів (пом. 1611). У підземеллях костелу також були поховані його сини з сім'ями та наступні покоління роду Сапєг.

Храм розташований у безпосередній близькості від монастиря бернардинів, який існує у Вільнюсі з 1469 року, та бернардинського кляштору, так званого "зарічного" монастиря, який був заснований у 1496 році. Він стояв на місці, де з 1576 року під патронатом Радзивіллів інтенсивно розвивалася кальвіністська парафія, що призвело до заворушень у наступному столітті і, зрештою, до вигнання кальвіністів за межі міста у 1640 році.

Архітектура

Костел являє собою прямокутну в плані муровано-стовпову споруду без окремого вівтаря, збудовану як однонавовий костел з виступаючими стовпами, що підтримують люнетне склепіння, і системою карнизів, що підтримують фасади. Фасад костелу двоповерховий зі стрункими вежами, збудованими за круглим планом, що переходить у шестигранник у верхньому поверсі.

На створення костелу надихнула архітектура Люблінщини на зламі 16 і 17 століть, яку творили переважно вихідці з італійсько-швейцарського прикордоння. Про це свідчать, серед іншого, тендітні вежі, які мають свої моделі в костелі в Учані (1603-1635) і, перш за все, в єзуїтському костелі в Любліні (після 1584 року).

Про зв'язок зі спільнотою люблінських будівничих свідчить також ліпнина. Художньо сформовані ліпнини утворюють на склепінні складну сітку з радіальним і сітчастим контуром, що виростає з поля у формі "каро", на якому був розміщений герб Сапєг, Ліс. Він розбитий малюнком зірок, багатокутників, кіл і сердець. Всередині всіх фігур - розетки, а місця перетину планок оздоблені невеличкими гулями з рослинним орнаментом або написом IHS. Такі ж форми і герб Лева Сапєги можна знайти в монастирській трапезній.

Ліпне оздоблення можна знайти також на фасаді, орнаментація якого (рослинно-геометричний фриз, фронтон з монограмою Марії та написом IHS, листові капітелі пілястр) є ефектом "виходу" ліпнини назовні будівель, що мав місце кількома роками раніше на Люблінщині, у вищезгаданому костелі в Учані та храмі в Туробіні (1920-ті рр. XVII ст.), автором якого був Ян Вольф. Його роботу також слід розглядати як натхненну багатством ліпнини склепіння віленського храму.

На тлі будівництва часів республіки костел вирізняється відсутністю окремого вівтаря, як у плані, так і в оздобленні склепіння. Найімовірніше, скорочення пов'язане з обмеженням її функції. Він не був парафіяльним костелом, і монахині-бернардинки слухали месу зі спеціально облаштованого приміщення.

Надгробок Сапєги та головний вівтар

Єдиний інтер'єр костелу дозволив ідеально розмістити мармуровий надгробок Лева Сапєги та двох його дружин, Дороти з Фірлея та Ельжбети з Радзивіллів, всередині костелу. Пам'ятник є монументальною, багаточастинною спорудою, яка була поєднана з лавками і розміщена поруч з головним вівтарем. Він був виготовлений у 1629 році Яном Філіпіном Валлоном та Вільгельмом Полем з різнокольорового мармуру. Він також містить картини, що зображують, серед іншого, архангелів, Розп'яття, Бога Отця і голуба Святого Духа.

У костелі, в одному з бічних вівтарів, знаходився також образ Сапєзької Божої Матері, який вважався чудотворним і був увінчаний коронами, привезеними з Риму в 1750 році (зараз він знаходиться у Вільнюському кафедральному соборі).

Внутрішній двір

У 1703 році з ініціативи бернардинської настоятельки Феліціани (Теофіли) Хлусевич та бернардинського проповідника Хризостома Лосовського навколо костелу було збудовано криту галерею для процесій. Хоча її дах не зберігся, про нього нагадують колони, які спочатку були увінчані статуями святих. Настоятелька також керувала реконструкцією дзвіниці (1719-1722). На дзвіниці був встановлений дзвін з латинським написом, який свідчить, що він був відлитий у 1731 році відомим віленським майстром Андрієм Дорлінгом. Дзвіниця увінчана куполом з позолоченим флюгером у вигляді архангела Михаїла.