У червні 1847 року у Львові відкрилася публічна виставка картин. Це був не перший подібний захід у місті, але, безумовно, найбільший на той час. У верхніх залах правого крила будівлі Оссолінеуму було представлено 763 твори мистецтва, з яких майже 300 - у так званому Львівському салоні, де експонувалися роботи сучасних художників, пов'язаних зі Львовом. Всі зібрані картини походили з колекцій приватних власників - колекціонерів, а також самих художників, які таким чином зробили свої картини доступними для широкого кола мистецької аудиторії. У невеликому буклеті "Список картин, зібраних для публічної виставки Товариством друзів людства на користь Інституту бідних", який є каталогом виставки, картина Яна Машковського "Корчма на Поділлі" значиться під номером 401. Її передав на виставку сам автор разом з кількома іншими своїми роботами. Опис експонованої тоді композиції міститься в одному з оглядів преси, написаному юристом і шанувальником мистецтва Северином Целярським:

"Заїжджий двір. За стійкою стоїть довгий єврей, який з хитро розрахованою економністю наливає пиво в келих. Під барною стійкою сидить селянин у шубі, боком до глядачів, обличчям до єврея. Вся його постава майстерно передає його дуже низьку психічну конституцію, млявість і задиркуватість. Збоку сидить молода пара, здатна на високі почуття; батрак залицяється до дівчини, граціозно бере її за руку, дивиться на неї, жартує, а вона соромиться. Ніжне кохання промовляє в кожному їхньому русі" (Wystawa obrazów we Lwowie 1847, "Dziennik Mód Paryskich" 1847, № 12, с. 120-121).

З огляду на загальне розташування фігур та просторові взаємовідносини між ними, композиція представленої на той час картини відповідає сцені, зображеній на творі, що належить до збірки Львівської національної галереї мистецтв.

Це невеликий (лише 27 х 33,5 см) олійний живопис на полотні, подарований музею Юлією Мусільовою у 1919 році. На жаль, дата поруч із підписом не зовсім зрозуміла, але, найімовірніше, це 1845 р. Невідомо, чи можна ідентифікувати збережену картину з роботою, що експонувалася на львівській виставці у 1847 р. Адже цілком ймовірно, що художник створив кілька варіантів одного сюжету. Існують деякі (другорядні) відмінності між цитованим описом Целярського та зображеною в ньому сценою - наприклад, критик не згадав про п'яту фігуру в інтер'єрі, тобто про селянина в солом'яному капелюсі, який стоїть на задньому плані. Наречений також не романтично тримає свою обраницю за руку, а натомість підсовує їй чарку горілки - вона, власне, хапає його за руку, намагаючись, здається, відмовитися від пропозиції. Це робить природу зображених любовних стосунків, як бачив Целярський, більш сміховинною, аніж сентиментальною. Втім, питання про запропоновану ним інтерпретацію намірів, емоцій чи внутрішнього життя всіх персонажів залишається підвладним суб'єктивності погляду. Також слід пам'ятати, що за умов "килимової" системи розміщення робіт на стінах, яка була поширена на виставках 19-го століття, і, як правило, не найкращого освітлення, часто було важко розгледіти деталі полотен. Однак, незалежно від того, чи йшлося про один і той самий об'єкт, чи про дві схожі композиції, "Корчма на Поділлі" є прикладом жанрової сцени, яких у творчості Машковського було чимало.

Картина спирається на мотив заїжджих дворів, популярний у фламандському та голландському живописі XVII століття. Використовуючи традиційний мотив залицяння, підкріпленого алкоголем, художник створив композицію, дуже універсальну у своєму анекдотичному шарі (і, треба визнати, вже досить тривіальну), але реалізовану в регіональному костюмі. У цій картині проявляються характерні риси стилю Яна Машковського, як позитивні, що полягають у точності передачі деталей і перенесенні традиційного живописного мотиву на рідну дійсність та акцентуванні на місцевому колориті, так і негативні, пов'язані насамперед з низьким рівнем рисувальної майстерності, що проявляється у скутості та неприродності фігур. Ці недоліки помітили вже його сучасники, які, однак, заплющували на них очі, цінуючи погляд художника на сюжети, взяті з повсякденного життя, особливо ті, що мали легкий, гумористичний характер. Машковський був одним із перших львівських художників, який звернувся до жанрової тематики і, безумовно, зробив значний внесок у популяризацію цього жанру.

Вибір Поділля як місця дії його шинкарської сцени, безумовно, не був випадковим. Це був регіон, який художник знав дуже добре. Адже там, а точніше в селі Хоростків, він народився і виріс. Рано виявивши художній талант, він привернув увагу власника маєтку Юзефа Левицького, який взяв його під свій захист і зробив можливим його художню освіту. Спочатку він відправив молодого Яна Машковського до Львова, а після кількох років початкового навчання - до Відня, де той вступив до Академії мистецтв. За підтримки свого покровителя він також провів кілька років в Італії. Повернувшись до Галичини, він провів кілька років у провінції, працюючи в маєтках, і врешті-решт оселився у Львові в 1832 році. Його амбіцією, здається, було присвятити себе масштабним історичним сюжетам, але йому не вдалося досягти цієї мети - чи то через відсутність ринку збуту подібних робіт серед львівських меценатів, чи, можливо, через недостатню майстерність, незважаючи на роки навчання та закордонних подорожей, його майстерні навички. Згодом він здобув певну популярність як автор портретів і жанрових сцен саме селян, причому не лише селян, а навіть частіше сарматської знаті. Однак найбільшим його досягненням і причиною тієї важливої ролі, яку він відігравав у львівському малярському середовищі другої чверті 19 століття, була його викладацька діяльність. Протягом багатьох років він давав уроки рисунку та живопису спочатку в Державній академії при Львівському університеті, а після її закриття - у своїй приватній майстерні. Він виховав багатьох видатних художників, таких як: Юліуша Коссака, Артура Ґроттґера чи Александра Рачинського.

Розташування: Львівська національна галерея мистецтв, Львів