Державні та приватні колекції Львова містять дуже велику кількість творів польських митців або творів, пов'язаних з польською спадщиною. Особливо важливою є колекція польського мистецтва у Львівській національній галереї мистецтв, яка налічує близько 3 000 тисяч картин і понад 1 000 скульптур, що робить її чи не найбільшою подібною колекцією за межами Польщі. З моменту заснування першої публічної галереї міста (фактично, ще до її офіційного відкриття), створення повноцінної колекції творів польських митців, давніх і сучасних, було одним із пріоритетів установи.

Перші голоси про необхідність публічної та постійної художньої виставки у Львові з'явилися ще у 19 столітті. У 1861 році місцевий художник Корнелі Шлеґель у статті, опублікованій у "Літературному журналі", висловив думку про організацію міської галереї живопису за прикладом Кракова, а також інших європейських міст. Цей намір, однак, довго не реалізовувався, і певна альтернатива в культурному житті міста з'явилася в 1970-х роках, коли після тривалої боротьби з австрійською владою було відкрито для публіки Музей Любомирських. Однак проект нової інституції виставкового характеру, що фінансувалася б міською владою, все ще перебував на стадії опрацювання. У 1902 році член Львівської міської ради Владислав Дуленба пожертвував місту 5 000 корон на придбання творів мистецтва для майбутньої галереї. Першою покупкою стала картина Яна Матейка "Обітниці Яна Казимира". Того ж року вперше з міського бюджету було виділено частину коштів на придбання творів мистецтва, хоча самої установи ще не існувало.

Переломним моментом і справжнім початком розбудови міської мистецької збірки стала купівля у 1907 році величезної колекції з майже 2 000 предметів мистецтва та художнього ремесла у Яна Яковича з Сітковіц на Поділлі. Цей ансамбль мав складатися переважно з творів європейського мистецтва, включаючи роботи таких видатних майстрів, як Рембрандт, Рубенс і Рафаель. 14 лютого 1907 року, день відкриття виставки живопису, на якій були представлені найцікавіші твори з придбаної колекції, вважається початком діяльності Міської галереї Львова (пізніше перейменованої на Національну галерею). Її першим куратором став художник Марцелій Гарасимович, який обіймав цю посаду ще чверть століття.

Однак дуже скоро в місті з'явилися критичні голоси, які ставили під сумнів заявлені атрибути та мистецький рівень придбаних творів. Для перевірки до Львова привезли експерта-оцінювача з Відня Теодора фон Фріммеля, який (нібито за чималий хабар) лише частково підтвердив твердження, що лунали у дедалі гучніших чутках. Парадоксально, але в деяких випадках ця фахова перевірка виявилася корисною з точки зору поповнення колекції полотен: так, наприклад, Fête galante, яку спочатку приписували Антуану Ватто, виявилася роботою Жана-П'єра Норбена. Скандал на зорі історії нової інституції не завадив її подальшій діяльності та розвитку, але, можливо, вплинув на зміну стратегії - від прагнення створити колекцію великого, глобального масштабу відмовилися і зосередили увагу на роботах більш локальних художників.

Розвиток цієї частини колекції став можливим насамперед завдяки донорам. Відразу після першого відкриття львівський колекціонер Міхал Шимон Тепфер подарував колекцію з майже 200 олійних картин, акварелей та пастелей, переважно сучасних польських майстрів (серед яких Станіслав Виспянський, Леон Вичулковський, Фердинанд Рущик та Войцех Вайс). Трохи пізніше Гелена Домбчанська також передала значну частину своєї великої приватної колекції, серед якої виділялися картини художників 19 століття, пов'язаних зі Львовом. У наступні роки багато дарувальників передавали твори до публічної колекції, а також самі художники, такі як Олександр Августинович, Марія Дуленб'янка та Фелікс Вигживальський.

Колекція польського живопису в Міській галереї також поступово поповнювалася завдяки покупкам. У перші роки діяльності установи регулярно купували роботи сучасних львівських митців, але також було започатковано збірку творів місцевих художників кінця 18 - першої половини 19 століття, зокрема таких відомих львівських митців, як Йозеф Пічман, Кароль Швейкарт, Алоїз Рейчан та Марцін Яблоньський. Одним із пріоритетів було придбання для міської колекції творів Артура Ґроттґера, які були придбані у приватних власників та на мистецьких аукціонах, що дозволило сформувати багату та репрезентативну збірку творів цього передчасно померлого львівського майстра. Між 1908 і 1912 роками від родини Яна Матейка та спадкоємців його секретаря Мар'яна Горжковського було придбано 16 картин художника, серед яких знаменитий "Портрет дітей художника" або єдиний у його творчості пейзаж "Краєвид Бебека біля Константинополя". Ще до початку Першої світової війни галерея також зібрала 28 творів (живописних і графічних) Яцека Мальчевського. Рішенням Архівно-музейної комісії Львівського муніципалітету у 1917 році під опіку галереї було передано "Панораму Рацлавіц" - монументальний твір, створений колективом художників під керівництвом Яна Стики та Войцеха Коссака для Всесвітньої національної виставки у Львові в 1894 році, який відтоді експонувався в ротонді на території Східного ярмарку. У міжвоєнний період кількість і значення нових надходжень дещо зменшилася, але збірка Національної галереї міста Львова, зокрема колекція польського мистецтва, поповнилася дарунками і вкладами, найбільшим з яких був дар 109 творів художника Людвіка Квятковського від 1928 року.

З початком Другої світової війни та приєднанням Львова до СРСР у культурному житті міста відбулися великі зміни, пов'язані насамперед з реорганізацією музейних установ на вимогу нової влади. В результаті до колекцій міської галереї, яку перейменували на Львівську державну картинну галерею, увійшли предмети з розформованого Музею Любомирських та багатьох раніше націоналізованих приватних збірок (зокрема, Дзєдушицьких, Баворовських, Пінінських, Ґолуховських та інших). З 1940 р. почала діяти нова постійна експозиція галереї, розділена на два розділи: українське та західноєвропейське мистецтво. Під час німецької окупації на складах Історичного музею було збережено близько 1000 об'єктів найбільшої історичної цінності, в тому числі багато картин польських художників, 5 ящиків з картинами, в тому числі три великі полотна Яна Матейка (Люблінська унія, Рейтан і Баторій під Псковом), вивезено до Нового Вишніча, решта - в підвалах Домініканського монастиря. Рацлавицька панорама, сильно пошкоджена під час бомбардування міста, була захована в ящику в Бернардинському монастирі. На жаль, ці заходи не повністю захистили мистецьку колекцію від пограбування - з понад 200 творів, пограбованих під час війни, в тому числі пам'яток польського мистецтва, більшість не було повернуто.

Після війни галерея відновила свою діяльність. У 1946 році, згідно з міжнародними угодами, велика колекція творів польських художників, у тому числі з колишньої збірки Музею Любомирських, була передана до тодішнього Сілезького музею у Вроцлаві (нині Національний музей). Це було понад 200 творів: переважно олійні картини, а також акварелі, малюнки та скульптури. Проте, група польського живопису становила значну частину колекції установи, а в повоєнний період вона продовжувала поповнюватися, особливо за рахунок творів львівських художників, які працювали у Львові. До польського відділу галереї були передані експонати зі збірки Львівського історичного музею, зокрема цінна колекція старовинного живопису із замку в Підгірцях.

Сьогодні Львівська національна галерея мистецтв є одним з найбільших музеїв України, з колекцією понад 64 000 творів світового та вітчизняного мистецтва, від найдавніших часів до сьогодення. Колекція включає видатні твори польського живопису від 17 до 20 століття, а особливо твори 19 століття і періоду Молодої Польщі, всіх жанрів, стилів і мистецьких шкіл, в тому числі передусім приклади робіт митців, пов'язаних з львівським середовищем. Серед польських творів, що належать до колекції Галереї, є також багато творів західноєвропейських митців, пов'язаних з польською культурою чи історією через предмет зображення, зображені постаті або особи їхніх замовників. До цієї групи належать, наприклад, мармуровий надгробок дітей графині Гелени Понінської роботи Бертеля Торвальдсена, який спочатку призначався для родинної каплиці в Червоногруді, зображення Генрика Любомирського в образі Амура роботи Анжеліки Кауфманн або портрет відомої скандалістки Катерини Старженської роботи Франсуа Жерара.