Вбивство короля Пшемисла II (у назві картини він названий Пшемиславом відповідно до умовностей 19 століття), яке сталося 8 лютого 1296 року, є одним з найпохмуріших епізодів в історії середньовічної Польщі. Пшемисл II був коронований королем Польщі у 1295 році, що стало важливим моментом у зусиллях по об'єднанню роздробленого Королівства Польського. Його правління, хоч і коротке, вважається кроком до відновлення незалежного королівства.

Замах на його життя і подальше вбивство відбулося в Рогозні. Існують дещо розбіжні версії щодо деталей цієї події. Здається, що Матейко намалював її за прикладом Яна Длугоша:

На світанку вони [бранденбуржці] прибувають до Рогозно так несподівано і таємно, що вводять всіх в оману. Віроломно і підступно [...] вони нападають і атакують короля Пшемисла, який відпочиває в королівській опочивальні, і його лицарів, розкиданих по різних корчмах і будинках, глибоко сплячих після вчорашнього пишного бенкету, підкріпленого вином, важких від випитого, а тому абсолютно беззахисних і абсолютно непідготовлених до битви. І хоча король Перемишльський, наляканий страшним і несподіваним нападом, не знав, які вороги напали на нього і в якій кількості, перемігши свій страх, як хоробрий чоловік, відомий своєю силою, напав на ворогів зі своїми людьми, яким він дав мужність чинити опір ворогам заохоченням, словом і ділом, і, зіткнувшись з ними, багатьох з них поранив або вбив. [Пронизаний численними стрілами і ударами меча, борючись якомога хоробріше до останнього, як і личить його роду, він падає у величезному натовпі ворогів, і тіло його, вкрите численними ранами, падає на землю. Схоплений ворогами, напівживий, він викликав у них великий захват і радість. Бо вони доклали зусиль, щоб доставити його живим до своїх домівок і країн, як взірець перемоги [...]. Але коли сакси спробували повернути його в його власну країну і, ослабленого і напівмертвого від численних смертельних ран, посадили на коня, принц виявився занадто слабким, щоб сидіти на коні або бути перевезеним на возі. Хитаючись, він впав на землю майже мертвий. Оскільки, до того ж, не було ніякої надії, що король доживе до ранку, [сакси] в люті кинулися на зв'язане, поранене і вже при смерті тіло, багато разів пронизали його кинджалами і вбили найжорстокішим чином...".

І хоча деталі цієї історії також подаються дещо по-різному, як зазначила Марія Попженцька, момент, зображений на картині, - це не стільки смерть польського короля, скільки момент його викрадення. За своїм звичаєм, художник не надто дотримувався історичних фактів - цього разу ввівши як учасників сцени дружину Перемишля ІІ Риксу та їхню однойменну доньку, яку вона тримає на руках. Однак в історичних джерелах немає жодної згадки про їхню присутність поруч із королем, а з огляду на те, що Рикса-швед померла до 1293 року, це видається малоймовірним. Проте, з одного боку, вони додають зображенню пафосу і драматизму, а з іншого - можуть мати символічне значення. Кшиштоф Мординський вважає, що це символічне зображення, в якому дочка короля стає алегорією відродженої Польщі. Однак вони, безумовно, надають сцені вимір не лише політичної, але й особистої драми. Жах і відчай на їхніх обличчях і в жестах роблять цю досить безпристрасну сцену битви сповненою емоційного напруження. І, ймовірно, саме таке трактування мав на увазі Матейко.

Іншою історичною невідповідністю є сам вигляд палати, в якій поранений і викрадений Перемишль II, з багатством мармуру, далеким від реального вигляду замку в Рогозні.

Картина, хоч і відносно невелика за розміром, є частиною серії великих історичних сцен, написаних Яном Матейком, якого Мальчевський назвав "білі штани в біді", за що Матейко, за переказами, образився на нього.

Картина потрапила до Загреба через Йосипа Юрая Строссмайера, єпископа Джаково (Хорватія), який готував колекцію творів мистецтва для Югославської академії наук і мистецтв у Загребі, що відкрилася 1866 року і пізніше була перейменована на Хорватську академію наук і мистецтв. Це була цікава ініціатива з об'єднання південних слов'ян, що було ідеєю Штроссмайєра. Ми не знаємо, чому його вибір припав саме на це полотно. У 1947 році воно потрапило до Колекції сучасних художників, яка в 1977 році була перейменована на Сучасну галерею в Загребі. У Польщі картина була показана в Кракові одразу після написання, і ще двічі приїжджала до Польщі: у 1894 році - на Загальній національній виставці у Львові, а в 2007 році - в Музеї прикладного мистецтва на Перемишльській горі в Познані.

Олія, полотно, 1875 р., 61,5 х 84,5 см, інв. номер MG-155, Національний музей сучасного мистецтва, Загреб

У підготовці тексту значною мірою допомогла стаття Лєшека Любицького "Білі ворота в біді! Czyli Zabójstwo króla Przemysła w Rogoźnie według Jana Matejki", 24 червня 2020 року, портал Niezła Sztuka, https://niezlasztuka.net/o-sztuce/biale-gacie-w-tarapacie-czyli-o-jednym-obrazie-matejki [доступ 3 листопада 2023].