Серію з шести вітражів, розташованих у римо-католицькому парафіяльному костелі св. Панкратія, реалізував у 1993 р. Ян Янчак (нар. 1938 р.) в рамках реставрації інтер'єру будівлі, яка тривала з 1991 р. Своїм нетрадиційним дизайном, що поєднує поетику сюрреалізму та експресіонізму, митець майстерно вплів сучасні тенденції фігуративного живопису в історичну, пізньоготичну, архітектуру XVII ст.

Нетрадиційний підхід

Скляні композиції були розміщені у стрімких готичних віконних нішах трансепту. У серії з шести панно Янчак відмовився від канонічного методу побудови наративу історії Спасіння, заснованого виключно на епізодах з Біблії, вільно переплітаючи сцени зі Старого і Нового Заповітів з іконографічними елементами, почерпнутими з сучасних і доісторичних часів. Це рішення визначило, що, окрім зображень Вавилонської вежі, Десяти заповідей, Преображення, Таємної вечері, Вераїкону (покривала святої Вероніки, яким вона витерла обличчя Христа по дорозі на Голгофу), Погребіння, Благовіщення, Різдва Христового, Трьох царів і Ноєвого ковчега, в серію увійшли зображення автомобільної аварії, жирафа або динозавра.

Натхнення для композицій

Скляні композиції були натхненні трансформаціями в мистецтві 20-го століття, зокрема, тенденцією відродження сакрального мистецтва, започаткованою в 1920-х роках у Франції. Це відродження було пов'язане з відходом від ілюзіонізму у вітражах, характерного для 19 століття та початку наступного. Експериментальні спроби розробити нові формули для цієї галузі охопили як технологію, так і іконографію, що призвело до створення так званих художніх вітражів (vitraux d'artistes), які митці виготовляли на замовлення державних органів влади та церковних інстанцій, що співпрацювали з ними. Саме в цій тенденції, яка в 1990-х роках все більше схилялася до фігуративності, слід шукати джерела вибору Янчаком засобів вираження та естетичних конвенцій.

Панелі Янчака в костелі Святого Панкрата, які переливаються різними кольорами залежно від освітлення, хоча в основному витримані в кольорових тонах неба і землі, роблять інтер'єр будівлі ірреальним, привертаючи увагу інтенсивністю своїх кольорів і онейричним характером створеного художником проекту. Переважання синіх тонів і поетичний характер іконографії (тварини та ефемерні, іноді витягнуті людські силуети) роблять ці вітражі схожими на онейричні композиції вітебського єврейського художника Марка Шагала (1887-1985), який вважається одним із попередників французького експресіонізму.

Серія на тлі робіт Яна Янчака

Тематика серії відображає творчі інтереси Янчака до метафізики, сновидінь і масової культури, що розвинулися в його картинах, починаючи з 1960-х років, і які іноді інтерпретуються як вираження наївної фольклорної стилізації та свідомої гри художника з умовностями сюрреалізму. Починаючи з 1970-х років, художник звертається до тем болю, втрати та жалоби, присутніх у циклі "Босвіль" у вигляді епізодів з життя Христа. Починаючи з 1980-х років. Янчак розробляє стилістичну мову, в якій домінують фігури з витягнутими силуетами, а також експериментує з вітражами. Реалізація в костелі св. Панкратія є результатом позитивного сприйняття попередніх скляних композицій художника, реалізованих, зокрема, в костелі Доброго Пастиря в Люстенау (1989) та замковій каплиці в Шварценбаху (1989).