У 1917-1920 роках у Києві існувала Польська школа образотворчого мистецтва, заснована художниками - нашими співвітчизниками. І хоча за такий короткий період заклад, ймовірно, не встиг виробити власного стилю та відповідної репутації, його існування мало доленосне значення.

Своїм заснуванням школа завдячує двом факторам. По-перше, після початку Першої світової війни влада в Санкт-Петербурзі стала більш ліберальною до Царства Польського. По-друге, до Києва прибули тисячі польських біженців з Галичини та Королівства, а це означало, що зросла потреба у відкритті все нових і нових навчальних закладів.


Ліберальний Петербург Після початку Великої війни, в результаті якої німецька армія захопила багато міст Царства Польського, його мешканці почали виїжджати на Схід. Багато з них оселилися в Києві. Хоча цифри важко підрахувати, можна припустити, що близько 90 000 наших співвітчизників різних соціальних верств і вікових категорій опинилися в майбутній столиці України. Для дітей, які прибували до міста, були відкриті школи, дитячі садки та ясла. У 1917/1918 навчальному році, зокрема, було зафіксовано 12 середніх шкіл (які відвідували майже 24 000 учнів), 7 професійних шкіл, 10 початкових шкіл, 4 дитячих садки та 4 фреблівські сади. Навчання у цих закладах велося переважно польською мовою.

Крім того, вже в серпні 1914 року влада в Петербурзі почала заявляти про готовність надати Царству Польському широку автономію після перемоги над Німеччиною. Щоправда, Микола II не висував жодних конкретних пропозицій, незважаючи на певний тиск з боку свого міністра закордонних справ. На початку 1917 року імператор був на порозі підписання документа, що проголошував незалежність Царства Польського, але не наважився на це. У березні того ж року Микола ІІ був змушений зректися престолу. Владу перебрав Тимчасовий уряд, який буквально через кілька днів після свого формування проголосив незалежність польських земель, що колись входили до складу Російської імперії. Це рішення спричинило буквально зливу польських шкіл і товариств у Києві. Як гриби після дощу, почали з'являтися навіть коледжі: Вищі польські наукові курси, Польський університетський коледж, Польський інститут соціального виховання. Не вистачало лише мистецького закладу.


Народження Школи образотворчого мистецтва На жаль, незначна кількість джерел не дозволяє нам реконструювати життя і функціонування цього університету. На жаль, наявні дані часто є суперечливими, що також унеможливлює перевірку викладених там фактів. Тому необхідно зосередити увагу на постатях і діяльності його засновників, оскільки саме вони визначали вигляд навчального закладу.

Одним із засновників закладу був живописець і графік Леон Ковальський (1870-1937), який народився в Києві. Він закінчив Київську чоловічу гімназію і був учнем відомого живописця Миколи Мурашка, випускника Петербурзької Академії мистецтв, справжнього майстра реалістичного мистецтва, чиї роботи вирізнялися психологічною глибиною і (в Царстві Польському він прославився своїми іконостасами православних храмів). Мурашко часто подорожував Європою, оглядаючи роботи великих майстрів у найбільших європейських галереях. Підтримував контакти з Яном Матейком. У 1875 році відкрив школу образотворчого мистецтва, де викладав протягом 25 років.

Ковальський закінчив Академію образотворчих мистецтв у Кракові. Потім кілька років жив у Європі, мав виставки на Марсовому полі в Парижі. Повернувшись до Польщі, він показував свої картини, зокрема, у Варшавському товаристві заохочення образотворчого мистецтва та Краківському товаристві друзів образотворчого мистецтва.

Наприкінці першого десятиліття часто бував у Києві. Він зустрічався зі своїми професійними друзями, серед яких були Владислав Галімський (1860-1949) та Вільгельм Котарбінський (1849-1921 або 1922). Перший закінчив Петербурзьку академію мистецтв, де одним з його вчителів був сам Павло Верещагін. Котарбінський, у свою чергу, закінчив Академію Святого Луки в Римі (його навчання стало можливим завдяки стипендії Варшавського товариства заохочення красних мистецтв). Проживши кілька років за кордоном, оселився у своєму маєтку в Слуцькому повіті (тепер у Білорусі). Але часто приїжджав до Києва, де разом з Михайлом Васнєцовим та Михайлом Врубелем працював над розписом Володимирського собору. Його роботи були настільки відомими в мистецьких колах, що його часто порівнювали з Генриком Семирадським.

У 1890-х роках Галімський і Котарбінський разом з кількома іншими поляками заснували школу живопису і рисунку на вул. Львівській, 14. 1917 року, коли було проголошено незалежність Польського королівства, художники перетворили її на Школу образотворчих мистецтв. Леон Ковальський також приєднався до викладацького складу. Одразу після заснування закладу викладачем історії мистецтва став Мечислав Третер, музеєзнавець, редактор і лектор (він переїхав до Львова у 1918 році).

Перебіг кар'єри вищезгаданих осіб та їхня ґрунтовна освіта свідчать про те, що вони були видатними практиками і теоретиками мистецтва. На жаль, вони змогли поділитися своїми знаннями лише три роки. Їм довелося залишити Київ і виїхати до Польщі, щоб врятувати власне життя. В українській столиці залишився лише Котарбінський, який помер там від виснаження.