Личаківський цвинтар у Львові

Створення заміських цвинтарів збіглося у часі з розпадом Речі Посполитої. Перші правові норми були видані під час поділів: пруський декрет імператора Фрідріха ІІ від 1773 року, указ царя Олександра І від 13 березня 1817 року та судовий декрет імператора Йосифа ІІ від 23 серпня 1784 року. Законодавці вимагали, щоб некрополі створювалися подалі від людських поселень, у сухих і не схильних до повеней місцях. Поховання у храмах були зведені до мінімуму. Однак те, що кладовища почали створювати за межами міст, було зумовлено не лише санітарними аспектами. Церковним кладовищам бракувало місця для тривалого вшанування місць поховань і, відповідно, пам'яті про тих, хто відійшов у вічність.

Як зазначив Філіп Арієс у своїй книзі "Роздуми про історію смерті": "Жалобні культи античності повністю забулись, залишивши лише слабкий слід у народних звичаях. Християнський світ залишив труп Церкві, де він продовжував перебувати в забутті. Лише наприкінці 18 століття відбулася зміна чутливості: колишня байдужість стала неприйнятною і був створений новий культ, настільки популярний і поширений в епоху романтизму, що його вважали вічним".

Некрополі ставали свідченням історії, суспільного життя, культурного побуту і часто справжньою галереєю скульптурного мистецтва, архітектури, ковальства та ливарництва. Це стосується і Личаківського цвинтаря у Львові, який є одним з найстаріших європейських некрополів виняткової мистецької цінності та історичної значущості.

Заснований у 1786 році, він розташований у східній частині міста, на пагорбах, серед спеціально спроектованого насадження дерев, що утворюють низку алей. Він став місцем поховання багатьох видатних діячів культури, науки і політики, військових, учасників національних повстань, духовенства, а також львівських родин, часто пов'язаних з цим містом протягом багатьох поколінь. Кладовище містить значну кількість історичних надгробків та каплиць, які мають високу мистецьку цінність. Могили видатних людей розташовані на головній алеї - Алеї Заслужених, яка еліптично огинає весь цвинтар.

Найстаріші надгробки датуються 18 ст. На деяких з них встановлені скульптури Антона, Яна і Леопольда Шимзерів, Гартмана Вітвера, Павла Евтеле, Томаша Дикаса, Абеля Пер'є, Леонарда Марконі, Юліана Захаревича, Паріса Філіппі, Ципріана Годебського, Тадеуша Баронча, Броніслава Віктора, Станіслава Романа Левандовського, Юліана Марковського та інших. З весни 1919 року на частині Личаківського кладовища, що виходить на парк Погулянка, було створено цвинтар Захисників Львова, відомий як Поховання Львівських Орлят, тих, хто загинув у 1918-1920 роках.

Реставраційні роботи

З 25 листопада 1991 року Личаківський цвинтар має статус музею. Його площа становить близько 42 гектарів, розділених на 86 полів. За оцінками, тут поховано від 300 000 до 400 000 осіб, збереглося майже дві тисячі надгробків і 500 скульптур.

Поточні реставраційні роботи, спрямовані на ревіталізацію об'єктів спільної українсько-польської культурної спадщини у Львові, систематично проводяться з 2008 року на основі меморандумів про взаєморозуміння, підписаних представниками Міністерства культури і національної спадщини (MKiDN) Республіки Польща з представниками міської влади Львова. Проекти, що фінансуються Міністерством культури і національної спадщини Республіки Польща, координуються Департаментом культурної спадщини за кордоном та воєнних втрат Міністерства культури і національної спадщини у співпраці з Управлінням охорони історичного середовища Львівської міської ради.

Бенефіціаром коштів Програми Міністерства культури і національної спадщини "Охорона культурної спадщини за кордоном" та організатором консерваційних робіт на Личаківському цвинтарі у 2008-2012 роках було Товариство охорони пам'яток, а з 2013 року - Фонд культурної спадщини, який разом з Товариством академічної традиції також координує проект інвентаризації. Його кінцевим результатом стане повна база даних поховань на Личаківському цвинтарі, доступна онлайн.

Для нагляду за реставраційними роботами на Личаківському цвинтарі, які проводяться у співпраці з українською стороною з 2008 року, призначено групу експертів під керівництвом доктора Януша Смази з Академії мистецтв у Варшаві та доцента Юрія Островського зі Львова, які співпрацюють з керівництвом "Музей - Личаківський цвинтар".

Історичні та мистецькі описи надгробків, яким передує аналіз джерел, особливо іконографії, готують мистецтвознавці. При відборі надгробків для консервації береться до уваги історична роль особи, про яку йдеться, мистецька цінність надгробка та техніка, в якій він був виготовлений. Відбір також відображає мультикультурний та багатоетнічний характер історичного Львова.

Роботи з реставрації на цвинтарі проводяться змішаними польсько-українськими командами, до яких з польської сторони залучені художники-реставратори, що спеціалізуються на реставрації каменю або металу, а з української – художники з багаторічним досвідом роботи в сфері реставрації.

У 2008-2012 роках Товариство охорони пам'яток координувало реставрацію наступних надгробків:
- Архієпископа Самуїла Кирила Стефановича (1755-1858), митрополита вірменського обряду (автор: Юліуш Войцех Белтовський)
- Омеляна Огоновського (1823-1894), українського філолога та історика літератури (автор: Генрик Пер'є)
- Пауліни (1803-1868) і Станіслава (1793-1860) Папарів, заслужених львівських міщан угорського походження (автор: Антоні Курзава)
- Юліуша Макаревича (1872-1955), професора кримінального права Університету Яна Казимира у Львові (реставраційні роботи профінансовані польським Сенатом та польськими юридичними консультантами)
- Артура Ґроттґера (1837-1867), художника (автори: Паріс Філіппі та Ванда Монне)
- Кароля Шайнохи (1818-1868), історика і письменника (автори: Паріс Філіппі та Август Пер'є)
- Маркіяна Шашкевича (1811-1843), українського поета і письменника (автор: Генрік Пер'є)
- Архієпископа Ісаака Миколая Ісаковича (1842-1901), митрополита вірменського обряду (автор: Юліуш Войцех Белтовський)
- Родини Венцлів (після 1806 р.), львівських міщан німецького походження (автор: Гартман Вітвер)

- N. N.- один з найстаріших надгробків на Личакові (ймовірно, авторства Гартмана Вітвера)

- Марцелія Цемірського (після 1885 р.), ботаніка, секретаря монастиря сс.Бенедиктинок (автор: Юліан Марковський)
- Кароля Мікулі (1819-1897), композитора і піаніста, учня і видавця Фредеріка Шопена, засновника Львівської консерваторії (автор: Антон Шимзер)
- сестер Герміни та Дороти Облочинських (автор: Павло Евтеле)
- Олексія Палюха, активіста міського самоврядування Львова
- Францішека Смольки (1810-1899), політика, громадського діячя, президента парламенту Австро-Угорщини (автор: Ян Нальборчик)
- Гартмана Вітвера (помер 1827), австрійського скульптора, який працював у Львові наприкінці 18 - на початку 19 ст.

- Дениса Зубрицького (1777-1862), українського історика, етнографа і публіциста.

- Іларіона Еліясевича (1848-1910), багаторічного заступника голови львівської пожежної команди, мецената (автор: Гжегож Кузневич)
- Родина Куриловичів, відомої львівської міщанської родини (автор: Павло Евтеле)
- Ізидора Полянського (помер 1861 р.), чавунний надгробок
- Антона Шимзера (1790-1836), засновника династії львівських скульпторів (автор: Павло Евтеле)
- Едуарда фон Валіш (1848-1887), обер-майстра драгунського полку імператора Франца Йосифа (автор: Юліан Марковський)

 - Габріели Запольської (1857-1921), письменниці і публіцистки (автор: Юзеф Ґалензовський).

- Мечислава Потоцького (1810-1878), першого консерватора пам'яток у Східній Галичині
- комплексу з трьох надгробків у вигляді чавунних хрестів на постаментах, серед яких надгробок Франца Вайґля
- Іларіона Свєтницького (1876-1956), етнолога, засновник Музею українського мистецтва у Львові (автор Євген Дзиндра)
- Антоня Яблоновського (1836-1874), землевласника, (автор: Віденська фірма "Гаузер")

- Родини Ланц.


У 2013-2016 роках Фонд культурної спадщини керував роботами з реставрації наступних надгробків:
- Ярослава Кулачковського (1863-1909), українського громадського діяча, засновника і директора товариства "Дністер", почесного члена "Просвіти" (медальйон, автор Петро Терещук)
- Леона Тварецького (1858-1931), адвоката і кооперативного діяча (автор медальйона Юлія Смолькувна)
- Марії Анни, з Каліновських Понінської (пом. 1797), жінки воєводи познанського (автор: Гартман Вітвер)
- Юзефа Юноши Жуковського, поручика гренадерів Піхотного Полку Нуґент
- Родини Крувчинських (автор: Тадеуш Баронч)
- Родини Холоневських (невідкладні роботи)
- Хреста з надгробка родини Красуцьких (реставраційні та консерваційні роботи)
- Северина Гощинського (1801-1876), листопадового повстанця, письменника і поета, якого вважають представником "української школи" польського романтизму (автор: Юліан Марковський)
- Августа Бєльовського (1806-1876), директора Оссолінеуму, автора, засновника і видавця "Monumenta Poloniae Historica"
- Анни Крип'якевич, уродженої Мальчинської (1826-1907)
- Архієпископа Гжегожа Ромашкана (1809-1881), митрополита вірменського обряду
- Родини Скрипців (майстерня Людвіка Тировича)
- Гонорати Боженцької (1775-1858), меценатки, співзасновниці навчального закладу для хлопчиків св. Антонія Падуанського, фундаторки стипендій та благодійниці львівського костелу єзуїтів (майстерня Ципріяна Ґодебського)
- родини Кобельських (реставрації металевого ліхтаря з могили)
- родини Ренделів (реставрації металевого вінка з могили)
- Юзефа Сас Чуловський (1776-1863), героя битви під Сомос'єррою в Іспанії, учасника походів Наполеона І до Прусії та Росії у складі військ князя Юзефа Понятовського
- Івана Франка (1856-1916), українського поета і громадського діяча (Сергій Литвиненко)
- Францішека Яворського (1873-1914), історика Львова, публіциста і колекціонера (автор Вітольд Равський)
- Станіслава Кенпінського (1876-1908), професора і ректора Львівської політехніки
- Францішека Заремби (1751-1863), учасника повстання Костюшка
- Антонія Пйорецького (1764-1870), учасника повстання Костюшка
- Александра Фоґеля (1860-1926), журналіста, співзасновника і редактора "Газети народової" (у співпраці з Польським прес-клубом)
- Уршули Пузиніної, уродженої Хшановської (автор: Павел Евтеле)
- Антонія Чучави, чавун, у формі каплиці
- Кароля Бжозовського (1801-1904), інженера, перекладача, поета і січневого повстанця (автор: Александр Заґурський)
- Уршулф Ґлоговської (автор: Гартман Вітвер)
- Емануеля Ільського (1809-1833), (автор: Ян Шимзер)
- родини Коцюбів (автор: Гжегож (Григорій) Кузневич)
- родини Матієвичів,
- родини Мануґєвичів (автор: Ян Шимзер)
- родини Юзефа Мйончинського (автор: Паріс Філіппі)
- Розалії з роду Гросс-Рипінських Меленевської (1781-1819) (автор: Антоній Шимзер)
- родина Зенткевичів, відомих львівських фармацевтів (автор: Ян Шимзер)
- Артура Міліковського, землевласника (металевий, з олов'яними табличками)
- Войцеха Кентшинського (1838-1918), директора Оссолінеуму (реставрація та консервація оригінальної дошки)

- Костянтина Юліана Ордона (1810-1887), листопадового повстанця (проект Тадеуша Баронча, виконаний Юліаном Марковським).

Окремим проектом були ремонтні та реставраційні роботи на "Пагорбі Повстанців". Тут знаходиться понад 230 могил січневих повстанців, а також пам'ятник Шимону Візунасу Шидловському; в інших місцях Личаківського цвинтаря поховано ще близько 400 повстанців, які знайшли притулок у Галичині від переслідувань царської Росії.

У 2013 році ділянка кладовища була відреставрована Радою охорони пам'яті боротьби і мучеництва за кошти гранту від Міністерства культури і національної спадщини.

Роботи виконувала компанія Polskie Pracownie Konserwacji Zabytków S.A.

Роботи на Личаківському цвинтарі, які успішно проводяться вже кілька років, мають шанс бути продовженими та розширеними. Вони є прикладом дуже доброї співпраці між польськими та українськими державними установами та польськими громадськими організаціями. Метою співпраці є збереження спільної спадщини – спадщини мультикультурного та багатонаціонального Львова.

Департамент культурної спадщини за кордоном та воєнних втрат Міністерства культури і національної спадщини спільно з Фондом культурної спадщини планують розширити обсяг робіт на Личаківському цвинтарі, включивши до нього невідкладні рятувальні та охоронні заходи, а також моніторинг вже проведених консерваційних робіт, оскільки, окрім впливу часу та людського фактору, на стан меморіалів впливає також забруднення навколишнього середовища.