16.08.1920 р., коли доля битви за Варшаву з радянською армією була вже вирішена на користь поляків, командувач 1-ї Кінної армії Семен Будьонний, з подачі політрука Йосипа Сталіна, віддав наказ своїм військам раптовим наступом взяти Львів. Дорогу їм проклали 1-й батальйон 54-го піхотного полку та батальйон молодих львівських добровольців на чолі з капітаном Болеславом Зайончковським (командир цього полку, майор Абрагам, на той час лежав поранений у шпиталі). Перший з польських підрозділів був захоплений зненацька переважаючими силами противника і майже повністю знищений. Вранці 17.08.1920 р. батальйон Зайончковського з 500 добровольців вступив у бій з більшовиками в околицях Задвурже і зайняв там залізничну станцію. У другій половині дня поляки відбили шість атак кінноти Будьонного, під кінець бою (коли закінчилися набої) билися багнетами та прикладами гвинтівок. У всіх була воля битися до кінця. Командир дозволив солдатам використати для себе останній патрон, щоб уникнути страшного російського полону (деякі з них скористалися цим правом, у тому числі командир Болеслав Зайончковський і підхорунжий Володимир Мариновський). Владислав Мариновський). У сутінках решта 300 польських добровольців були обстріляні трьома ворожими літаками з кулеметів, що спричинило хаос. Трагічний епілог бою стався біля залізничної посильної будки - розлючені опором захисників, козаки оточили групу тепер уже беззахисних поляків і буквально порубали їх шаблями; ті, кому вдалося врятуватися, і цивільні свідки розповідали, що козаки навіть рубали мертві тіла. У битві, що тривала цілий день, загинуло близько 320 вояків. Група поранених потрапила в полон, з якого повернувся лише Владислав Таргальський. Бій мав велике значення для оборони Львова, оскільки поки Будьонний був зв'язаний у битві під Задвір'ям, 13-та піхотна дивізія та інші польські війська встигли прибути до Львова; коли наступного дня Будьонний стояв під Львовом, місто вже було захищене окопами, укомплектованими військами та артилерією - більшовикам залишався лише шлях до відступу. Тіла 7 вояків доставили до Львова. П'ятеро з них були поховані на Львівському цвинтарі захисників Вітчизни, на так званому Задвірському цвинтарі. Там поховані: капітан Болеслав Зайончковський, капітан Кшиштоф Обертинський, поручник Ян Деметер, поручник Тадеуш Ганак і офіцер-кадет Владислав Мариновський. Владислав Мариновський. Двоє солдатів - капрал Юліуш Громницький та підхорунжий Євгеніуш Шарек, ймовірно, на прохання їхніх родин, були поховані за межами Цвинтаря Орлят; місце їхнього поховання не встановлено. Решту поляків поховали на місці бою. Спочатку там був встановлений імпровізований хрест. Пізніше був насипаний курган, увінчаний пам'ятником, встановленим 19.08.1928 р., а біля його підніжжя - цвинтар. Меморіальну дошку на пам'ятнику заснував Філіп Хаузан, батько одного з полеглих. Спочатку напис на ній проголошував: "Орлятам, полеглим 17 серпня 1920 року в боротьбі за все прикордоння". У міжвоєнний період біля цього пам'ятника щорічно відбувалися патріотичні церемонії. Після Другої світової війни пам'ятник і цвинтар були зруйновані. Вони були відновлені лише у 1990-х роках завдяки зусиллям Товариства догляду за військовими похованнями на чолі з Євгеніушем Цидзіком та Ради охорони пам'яті боротьби і мучеництва, яка профінансувала експертну оцінку стану пам'ятника та встановлення нової таблички з написом: "Польським орлятам, полеглим у боротьбі з більшовицькою армією". Урочисте відкриття оновленого пам'ятника відбулося у 1995 році. У 2015 р. відбулася загальна реконструкція цвинтаря, яку замовила і профінансувала Рада ОПВіМ. Тоді були встановлені нові хрести на могилах і нові надгробки, а також проведені реставраційні роботи на кургані. На підпірній стінці кургану було розміщено 54 плити з встановленими іменами полеглих. У 2020р. Гжегож Гетнар передав до Міністерства культури і національної спадщини встановлений ним список полеглих на Задворі, який складається з 296 імен. Згідно з цим списком були виготовлені нові іменні плити, які були встановлені на підпірній стіні кургану (старі плити були зняті). По центру між іменними плитами розмістили табличку з основним написом: "Пам'яті 330 польських солдатів і добровольців із загону ротмістра Авраама, які полягли в кривавому бою з більшовицькою кінною армією під Задвуржем 17 серпня 1920 року". Ця робота була виконана у 2021 році Фондом "Свобода і Демократія" в рамках завдання, співфінансованого з програми Міністра культури і національної спадщини "Місця національної пам'яті за кордоном".