Закінчила середню школу образотворчого мистецтва та Державну вищу школу образотворчого мистецтва (нині Університет мистецтв) у Познані. Отримала диплом з відзнакою від професора Вальдемара Свєжі. У 1980 році її дипломна робота брала участь у виставці найкращих дипломів художніх шкіл у Художній галереї "Захента". На третьому курсі університету почала співпрацювати з театрами та оперою. Створила понад чотирнадцять ескізів костюмів, зокрема для опери "Король Роджер" у Великому театрі ім. св. Монюшка в Познані, для Нового театру у Варшаві, Драматичного театру ім. Александра Венґєрка в Білостоці.

У 1982 році переїхала до Гамбурга, де разом із чоловіком, сценографом Славоміром Дембошем, заснувала рекламну та мультимедійну агенцію "Debosz&Debosz Creative Team". Понад двадцять років компанія реалізовувала рекламні проекти для великих компаній і концернів. У 2002 році художниця переїхала до Нью-Йорка. Відкрила власне ательє та провела персональну виставку в галереї East Village Gallery того ж року. На початку 2004 року переїхала до Монреаля. Тут вона керувала відкритою студією та мала дві персональні виставки в Atelier Oasis, у 2004 та 2005 роках.

У 2005 році переїхала до Італії і оселилася в Лукці, Тоскана. Співпрацювала з італійськими галереями, зокрема з художньою галереєю в Сан-Джиміньяно. Неодноразово представляла свої роботи на виставках, зокрема: Ательє-галерея Лукка, 2008; Капела делле Зітелі Борго а Моццано, Лукка, 2008; Палаццо Мікеланджело дель Бруса, Венеція, 2009; Академія Монтеграль, Лукка, 2009; Церква Санта Гулія, Лукка, 2009; Вілла Боттіні X7 Arte, Лукка, 2010; Палаццо Марін, Венеція, 2011; ADACH, Абу Дабі, 2011. В Абу-Дабі художник показав серію з більш ніж десятка картин під назвою "Ospiti" - розповідь про різні етапи життя жінки, де на стильному кріслі сидить фігура, схожа на фантом, про яку свідчать лише сукні та частини тіла.

У 2013 році художниця повернулася до Монреаля, де керує Open-Studio Portfolio, де малює, дає уроки живопису та рисунку, а також організовує відкриття своїх робіт. У 2014 році відбулася її персональна виставка "Сувеніри до смерті" в Історичній каплиці Бон-Пастера (Chapelle Historique du Bon Pasteur). У грудні 2019 року художниця організувала виставку своїх останніх робіт "Empreintes Figees".

Майстер фігуративного живопису, художниця часто звертається до портрету, оперує символами з історії європейської культури, конструює та деконструює уявні світи. Жінки на портретах Ірени Хруль постають зі світу мрій, сновидінь, театру. Прозорі шарфи, струмливі вуалі, розгорнуті бинти та нагромаджені тканини надають руху образам і створюють драматизм історіям, які зображує художниця. Використовуючи стафаж культурної спадщини, художниця чутлива до сьогодення, до навколишнього світу та його проблем, до жіночої краси та емоцій, пов'язаних з нею.

Серія робіт "Червоні троянди" присвячена художницям, які покінчили життя самогубством: Сарі Кейн, Сільві Плат, Кей Сейдж, Франчесці Вудман. "Портрети - це особи і водночас символи емоцій: бажання, ностальгії, сорому, страху", - так розуміє свої роботи художниця. Роботи Ірени Хруль знаходяться в колекціях: Музей образотворчих мистецтв - Сан-Франциско, урядова колекція Абу-Дабі, Allianz Poland, Museum Angewandte Kunst - Мюнхен, а також у приватних колекціях у Німеччині, Швейцарії, Італії, Арабських Еміратах, США, Канаді та Польщі.

Роботи в каталозі
Ірена Хруль, "Венера", 2015, полотно, олія, 120 х 140 см. З невизначених форм нагромаджених тканин, піни, корпусу риб'ячого тіла формується якась істота. Тюль рябить, невідома сила розриває тіло риби на шматки. Монохром, що складається з відтінків сірого, створює настрій картини. Знаком, що натякає на назву, є обрис руки титульної Венери, яка виринає з морської безодні, що пояснює динаміку і драматизм картини.