Історична довідка 

Історія Гусакова досить заплутана, а подекуди й драматична. Місто неодноразово зазнавало татарських набігів і водночас часто змінювало власників. Першим відомим власником поселення був Ян Боратинський гербу Топор. Згодом Гусаків переходив у власність, зокрема, Костянтина Корнякта та його нащадків. Наприкінці XVII століття належав Яну Каролю Харчевському, пізніше – родинам Устжицьких, Мнішеків, а зрештою Стадницьких, які володіли ним від XIX ст. аж до 1939 року.

Гусаківська парафія старша за саме село. Її початки сягають часів, коли осередок знаходився в Бойовичах. Однак тамтешній костел був зруйнований татарами. У 1528 році Миколай Окшиц подарував парафії в Бойовицях маєток Лутков. У 1542 році з дозволу перемишльського єпископа Ян Боратинський переніс парафію до Гусакова. У 1543 році відбулося освячення першого (дерев'яного) костелу в селі. Майже через століття в Гусакові звели другий, також дерев’яний костел св. Станіслава, який, на жаль, згорів під час великої пожежі 1678 року. Споруду відбудували у 1694 р. з ініціативи Теодора Семяновського (уродженця Велюна, сандомирського хорунжого) та його дружини Анни з Уніхова Семяновської, а також Яна Кароля Харчевського.

Перший мурований костел почали зводити 1719 року за ініціативи Францішека Харчевського (підчашого саноцького, власника Балич) і парафіяльного священика Яна Музикевича. Роботи завершили через п’ять років. У 1726 році при костелі засновано Братство Пресвятої Трійці (діяло до кінця XIX століття) та Товариства Пресвятого Серця Ісуса Запис, зроблений під час візиту Александра Антонія Фредро у 1728 році, описує будівлю як «повністю обладнану». Між 1777 і 1780 роками будівлю було відремонтовано і перебудовано, а в 1828 році її знову освятили. Через вісім років споруджено цвинтарну каплицю. Подальші ремонтні роботи відбувалися у 1881 та 1913–1914 роках.

Перша світова війна принесла значні руйнування. У 1915 році було пошкоджено дах над пресвітерієм та знищено фрески в інтер'єрі. Дах відремонтували вже наступного року, однак у 1916-1917 роках австрійська влада конфіскувала дзвони. Під час польсько-української війни 1919 р. костел знову постраждав. У міжвоєнний період тривали ремонтні та модернізаційні роботи: відновлено вежечку-сиґнатурку, зведено нову огорожу перед костелом (1927 р.), відреставровано табернакль (1933 р.) і отиньковано костел разом із парканом (1937 р.).

У 1948 році костел закрили, а останнього парафіяльного священика, ймовірно, заслано до Сибіру. У 1951–1989 роках будівлю використовували як зерносховище місцевого колгоспу. На щастя, згодом святиня повернулася у власність католиків. За останні 30 років проведено численні реставраційні роботи, останні з яких – у 2020 р. Тоді вдалося законсервувати найбільш пошкоджені ділянки настінних розписів костелу.

Варто зазначити, що в межах гусаківської парафії певний час існувала ще одна культова споруда. У 1623 році тут збудували костел отців кармелітів, який функціонував до 1781 року, коли його розібрали після касації ордену. З колишнього монастирського корпусу згодом облаштували школу.

Архітектура 

Костел розташований у центрі населеного пункту. Споруду зведено з цегли та потиньковано. Складається з трьохпряслової нави та вужчого, нижчого пресвітерія. Наві передує прямокутний притвор. До пресвітерію примикає прямокутна в плані ризниця. Під пресвітерієм знаходиться крипта.

Фасад одноповерховий, тридільний. Угорі міститься декоративний фронтон, що складається з аттика з фільонкою на осі та трикутного причілка. По боках аттика встановлено постаменти з кам'яними статуями св. Івана Богослова та св. Матвія. Вертикальне членування фасаду здійснено за допомогою тосканських пілястр. Домінуючим елементом є великий прямокутний віконний проріз (заокруглений вгорі), розташований над ґанком у центральній частині фасаду. Інші вікна здебільшого прямокутні, із сегментними арками зверху.

Бічні піднесення нави, своєю чергою, членуються лізенами. Вгорі вони з'єднані між собою. На висотах ризниці та прибудови є каркасне зчленування. Дахи нави, пресвітерію та ґанку двосхилі, а апсиди, ризниці та прибудови – багатосхилі. Усі вкриті бляхою. Прямо перед пресвітерієм знаходиться квадратна в плані дзвіниця з бляшаним дахом.

Інтер'єр костелу переважно позбавлений архітектурного членування. Виняток становлять великі заглиблення у східних стінах та в центральному пряслі нави. В апсиді збереглися фрагменти розвиненого антаблемента. Тріумфальна аркада, елемент перекриття, що відокремлює наву від пресвітерія, має круглий переріз.

У будівлі домінують бочкоподібні склепіння з люнетами (нава і пресвітерія). Ризниця перекрита хрестовим склепінням, а решта частин – пласкими стелями. Мурований з цегли музичний хор підтримують дві колони й пристінні напівстовпи тосканського ордера. Між ними перекинуті три напівциркульні аркади. Центральна ширша за бічні.

До найважливіших елементів, пов’язаних із внутрішнім оздобленням, обладнанням та оточенням костелу, належать зокрема:

- Головний вівтар XVIII століття, що складається з кам'яної менси та дерев'яного футляра, 
- Неоготичний вівтар Найсвятішого Серця Ісуса, розміщений у тріумфальній арці — первісно з образом «Найсвятіше Серце Ісуса», нині з образом «Святий Йосиф»;
- Неоготичний вівтар Пресвятої Діви Марії з образом «Непорочне Зачаття Богородиці»;
- Вівтар Святої Трійці з образом «Свята Трійця» (за Рубенсом), виконаним Марією Артвінською у 1929 році;
- Вівтар Святого Іоана Хрестителя з образом «Святий Іоан Хреститель» (XVIII ст.);
- Вівтар святого Каєтана з образом «Святий Каєтан» (XVIII ст.); 
- Настінні розписи, які є дуже важливим елементом не тільки з точки зору орнаментики об'єкта, але й мають історичну цінність, найімовірніше, авторства Станіслава Строїнського;
- Амвон (бл. 1780 р.);
- Феретрони, сповідальні, сталли та коляторські лави;
- Живопис XIX ст.: «Хрещення Христа», «Таємна вечеря» (за Леонардо да Вінчі); 
- скульптури XIX ст.: «Розп’ятий Христос» та «Воскреслий Христос»;
- дзвіниця XVIII ст.