Історія

Колись село Білогорща, тепер один з районів Львова, належало до парафії у Зимній воді. У 1911 році село отримало від муніципалітету землю "для заснування римо-католицької парафії (...)". Протягом наступних років було вкладено багато зусиль, щоб зареєструвати дарування в земельному кадастрі. Остаточно справу вирішили в 1937 році, коли архієпископ Болеслав Твардовський створив незалежну парафію в Білогорщі, до якої також увійшло Рудно, обидва села автоматично були виключені з попередньої парафії Зимної води.

До створення парафії в Білогорщі між 1911 і 1913 роками з ініціативи муніципалітету та отця Губерта Вегмана, пароха Зимної Води, було збудовано громадську каплицю. Фінансування будівництва здійснювалось за рахунок муніципальних коштів та внесків парафіян. Каплицю було освячено 13 червня 1919 року іменем святого Антонія Падуанського. У 1934 році на замовлення пароха Зимної Води, отця Юзефа Садовського для каплиці придбали три дзвони у перемишльської фірми Фельчинських.  Наступними роками каплиця отримала статус парафіяльного костелу, це дало можливість відремонтувати будівлю та завершити її оздоблення. У 1937 році споруджено засклений притвор, перефарбовані стіни і склепіння, зроблено новий головний вівтар і оздоблено значну частину інтер'єру. Дзвони, на жаль, були втрачені – реквізовані німецькою владою у 1943 році.

У 1945 році отець Чеслав Тузінкевич та його парафіяни покинули парафію та забрали з собою більшу частину церковного оснащення. Частину його передали до костелу в Пелґжимці в Нижній Сілезії, а частину книг та записів забрав до Бобровиць отець Тузінкевич. Саме він у 1954 році переніс образ Матері Божої Неустанної Помочі з Пелґжимки до костелу Святих Станіслава, Дороти і Вацлава у Вроцлаві, а через десять років повернув парафіяльну документацію, в тому числі частину метричних книг, до Любачева. На початку 1990-х років костел у Білогорщі перетворили на православну церкву і відреставрували.
Сьогодні костел перебуває у доброму стані.

Архітектура  

Цегляний, тинькований костел розташований на огородженій площі при дорозі. Вівтар орієнтований на південь. Нава має чотири прясла з вужчим пресбітерієм, замкнутим з двох сторін. Зі сходу до вівтаря примикає прямокутна в плані ризниця, із заходу – простора прямокутна в плані каплиця. По боках північної нави прибудовані прямокутні в плані приміщення, поруч з південною навою зі сходу – імпозантна, квадратна в плані вежа.

До стін нави прибудовано стовпи, які складають основу масивних стрілчастих арок, що розділяють прольоти склепіння. Аркада півкруглого типу, стрілчаста. У бічних стінах нави та в торці пресбітерію є прямокутні вікна, перекриті стрілчастими склепіннями, аналогічне, але трохи ширше вікно є в північній стіні. У прибудовах до нави є два вузьких прямокутних вікна. Вхідні отвори також прямокутні. Хори дере'вяні, до яких ведуть сходи у північно-західному куті.

Фасад тридільний, одноярусний, увінчаний трикутним фронтоном з хрестом. Церковний притвор відкривається спереду широкою, злегка загостреною аркадою, а з боків – вузькими прорізами, перекриті стрілчастим склепінням. На його верхньому поверсі розташований балкон з балюстрадою. Над балконом є вікно. Бічні фасади мають невисокий цоколь, а фасади нави розчленовані пілястрами, що підтримують карниз. Дах над навою двосхилий, над пресбітерієм і ризницею – багатосхилий, над іншими прибудовами – односхилий, а над вежею – високий шатровий дах, вкритий бляхою.

Колишнє оздоблення костелу включало головний вівтар, виготовлений у 1937 році Владиславом Мельничеком зі Львова, дерев'яний з позолоченим рухомим євхаристійним престолом і згаданою картиною Матері Божої Неустанної Помочі, а також картину св. Антонія на заслоні. Костел також мав бічний вівтар, двоголосну фісгармонію, дерев'яну та різьблену сповідальню, численні дерев'яні скульптури та релікварій Святого Хреста. Хресну дорогу, яка належала храму, тепер можна знайти в костелі в Пелґжимці.

Костел нещодавно відремонтували та поштукатурили, а всередині зробили нові розписи. Придбано нові меблі, пристосовані до східного обряду.

За стилем костел у Білогорщі є прикладом пізньої провінційної неоготики, але  з деякими пізнішими елементами, як бочкові склепіння та пілястри. Найбільш оригінальною частиною є, мабуть, монументальна вежа, увінчана характерним аттиком. Її оригінальність пояснюється тим, що подібні рішення не є поширеними в архітектурі XV-XVI століть в Русі та Малопольщі, що дозволяє припустити, що невідомий архітектор костелу в Білогорщі використовував, ймовірно, готично-ренесансні зразки з Сілезії, Богемії або Німеччини.

Варто також згадати картину "Богородиця Неустанної Помочі", яку намалювала сестра Тадея, монахиня-феліціанка зі Львова, яка була вмілою художницею-аматоркою.