Після трагічного вересня 1939 року багато польських солдатів та офіцерів дісталися до Франції та Великої Британії. Чисельність усіх Польських збройних сил у Великій Британії на той час становила (згідно зі звітом генерала Маріана Кукіеля від 16 червня 1940 року) 27 614 офіцерів, унтер-офіцерів, солдатів та моряків. До кінця року з Франції прибуло ще 2500 військових. Військо поповнювалося також у результаті евакуаційної операції з територій Румунії та Угорщини, однак ця операція не дала значних результатів.

У цій ситуації єдиним джерелом набору нових солдатів для відновлення Польських збройних сил було (за зразком 1917 року, коли до «Блакитної армії» генерала Галлера вступило понад 20 тисяч добровольців з польської діаспори в США та Канаді (див.: Кладовище галлерівців у Ніагара-он-зе-Лейк)) — створення військової місії в Канаді на кордоні зі Сполученими Штатами. Вибір припав на будинок Товариства Польського Народного Дому у Віндзорі як рекрутинговий центр та на Оуен-Саунд у провінції Онтаріо, де добровольці проходили підготовку.

Набір добровольців

У першу пропагандистську поїздку до Сполучених Штатів наприкінці 1939 року вирушив сам генерал Юзеф Галлер. У свою чергу, у липні 1940 року до Канади вирушила спеціальна вербувальна місія під керівництвом полковника Францішка Арцішевського.

Командувачем Польської військової місії став генерал Броніслав Дух, який офіційно виступав як Командувач польських підрозділів у Канаді та Представник Верховного головнокомандувача на території Канади та Сполучених Штатів Америки. Керівником місії став полковник Стефан Шнук, який також відповідав за вербування до авіації. У свою чергу, керівником Морської місії було призначено капітана-лейтенанта Вітольда Заянчковського.

«У хроніці рекрутингового центру, яка донині збереглася в повному обсязі, перший запис датований 23 березня 1941 року» — пише Агата Райська у ювілейній книзі «100 років польської громади у Віндзорі 1908–2008» ( Видавництво Walkerville Publishing, Віндзор, 2008). Далі ми читаємо: «Ще за кілька днів до відкриття збірного пункту у Віндзорі з’явилися перші добровольці: Ян Трчиньський та Станіслав Домора (…) 14 квітня 1941 року — було прийнято добровольця № 3 — Едварда Хлендовського».

У свою чергу, Ян Барлог у книзі «Спогади з мого життя» ( Вид. Century Publishing Company Limited, Торонто, 1985) згадує ще одного добровольця: «Головний організатор Національного союзу та один із найвідданіших членів нашої організації, Юзеф Гєрада 21 квітня 1941 року вирушив добровольцем до Віндзора, щоб своєю поведінкою та службою в армії надихнути інших і засвідчити свою відданість Польщі, коли вона опинилася в скрутному становищі».

Табір в Оуен-Саунді

На жаль, попри численні заклики, мітинги, урочисті заходи та видання журналу «Odsiecz — Polska Walcząca w Ameryce», у якому публікувалися імена та фотографії добровольців, а також біографії солдатів, не вдалося знайти багато охочих вступити до польських підрозділів.

Для добровольців у польському таборі Овен-Саунд на півночі провінції Онтаріо було організовано навчальний табір «Костюшко-Кемп». Організатором і командувачем був полковник Артур Д’Орр ЛеПан (1885–1976), який народився в Оуен-Саунді, воював під час Першої світової війни, а раніше був командувачем польського табору «халлерівців» у Ніагара-он-зе-Лейк. Як повідомила місцева газета «The Sun Times», посилаючись на Лізу Марі Мерфі-Геммілл, яка досліджує історію табору, через це місце пройшло 1036 солдатів; окрім поляків, це були американці та канадці польського походження, а також троє чехів і… кубинець.

Польські офіцери розміщувалися в будинках мешканців Оуен-Саунд, а солдати — у приміщеннях меблевої фабрики. Після підготовки їх направляли до канадської та американської армій. «У період з грудня 1941 року по листопад 1942 року, після проходження підготовки, сімома транспортами до Великої Британії було відправлено 903 особи, серед яких близько 30 доброволиць та інструкторів» — зазначає проф. д-р габ. Анна Речинська у книзі «Клеймо війни. Канадська польська діаспора перед обличчям польських проблем 1939–1945 рр.» ( Видавництво «Nomos», Краків, 1997). «Варто також зазначити, що після ліквідації Польської військової місії в Канаді набір до Польської армії в цій країні не було припинено. Його продовжувала Збірна станція, що залишилася у Віндзорі. За даними деяких джерел, вона прийняла та відправила до Великої Британії ще 323 кандидатів у солдати».

Пам’ятне дерево

Рекрути з польської діаспори, які вирушили на фронт, брали участь у бойових діях і служили в найрізноманітніших формуваннях; зокрема, добровольці з Канади переважно направлялися до авіаційної служби, а після створення Допоміжної авіаційної служби жінок (PSLK), яка з часом увійшла до складу британської жіночої авіаційної служби Women’s Auxiliary Air Force (звідси й походить розмовна назва польських жінок, що служили в PSLK: «ваафки»).

Однак не всім пощастило благополучно повернутися до рідних домівок у Канаді. Тих, хто загинув, часто вшановують спеціальними меморіальними дошками в польських церквах, як, наприклад, у Вільні в провінції Онтаріо чи у Скаро в провінції Альберта.

Рядовий Віктор М. Голас ( 1921–1962) із Збаража в Манітобі мав щастя пережити воєнні випробування. Згодом він так пишався службою в польських підрозділах, що попросив, аби після його смерті військове фото було розміщене на надгробній плиті на кладовищі в цьому крихітному селищі на преріях Канади, де спочиває його батько Томаш Ф. Голас ( 1886–1944), мати Василя ( 1891–1952) та сестра Міхаліна ( 1920–1945). Віктор повернувся з армії у 1946 році. На жаль, ані сестра, ані батько не дожили до повернення сина та брата з фронту.

Через рік діяльності Польська військова місія в Канаді була закрита, а 20 травня 1944 року рекрутинговий табір у Віндзорі остаточно ліквідовано.

Наразі одним із слідів діяльності Польської військової місії є будівля, де проводився набір польських солдатів до війська, а також у Оуен-Саунді — так зване «Дерево польського солдата» — старий бук, вік якого оцінюють приблизно у 150 років, на корі якого один із новобранців ножем викарбував слова: «Польща ще не загинула, польський солдат допоможе» та рік: «1942».

«Дерево польського солдата» перебуває під охороною і є не лише канадським природним пам’ятником, а й історичним місцем. Воно внесене до списку культурної спадщини провінції Онтаріо.