Знахідка волосини в одній із книг, що належали Миколаю Копернику, допомогла ідентифікувати останки астронома. Ця подія набула такого розголосу в ЗМІ, що, ймовірно, ніхто більше ніколи не подумає, що бібліотека Уппсальського університету є недостатньою.

Густав II Адольф провів у Швеції низку реформ, що охоплювали різні сфери життя країни — від армії до освіти. У рамках останньої ключову роль відігравав Уппсальський університет, який, на думку короля, мав стати лютеранською твердинею знань, що протистояла католицьким ініціативам. Головними «конкурентами» у Швеції були єзуїтські колегії, які, хоча й діяли на континенті, були спрямовані на ведення діяльності, зокрема, у Швеції. Король ставився до них особливо неприхильно, оскільки вони, зокрема, надавали молоді доступ до своїх бібліотечних фондів, а також забезпечували можливість безкоштовного проживання. Подібну діяльність вели також єзуїти у вармінському Браневі. Вони продовжували керувати школою, заснованою єпископом Вармінським і великим секретарем корони Станіславом Гозіусом (1504–1579), метою якої було відновлення католицизму у Швеції та Пруссії (Colegium Hosianum).

Зміна принципів функціонування університету була тут необхідною хоча б тому, що на початковому етапі своєї діяльності навчальний заклад не користувався авторитетом ані серед професорів, ані серед потенційних студентів. Король передав на користь університету нерухомість, а також забезпечив його фінансування. Крім того, він заснував стипендії для студентів і наказав наймати іноземних викладачів. Усі ці заходи мали на меті підвищення якості освіти, а завдяки цьому — і репутації Уппсали як академічного міста.

У новій концепції університету ключове місце посідала університетська бібліотека, яка — хоча університет було засновано у 1477 р. — була створена лише в 20-х роках XVII століття. Вона була заснована відповідно до ідеї великої універсальної бібліотеки, що не відхилялося від існуючих на той час спеціалізованих книгозбірників, доступних на факультетах європейських університетів. Разом з актом про її заснування король передав керівництву університету колекцію книг, що походила здебільшого з колекції династії Вазів, а також була привезена до Швеції як військова здобич, наприклад, з Риги (1622), Фромборка та Бранева (1626) чи Вюрцбурга (1636).

Королівська пожертва налічувала майже 4500 томів різного походження. У результаті навчальний заклад потребував приміщення для їхнього безпечного зберігання, тому розпочалася реконструкція приміщення майбутньої бібліотеки. З метою забезпечення професійного обслуговування було найнято кваліфікованого бібліотекаря, а також розроблено правила користування фондом. З часом довіра до бібліотеки серед дворянських родин зростала; наприклад, Магнус Габріель Де ла Гарді передав колекцію рукописів, оскільки вірив, що умови зберігання там будуть кращими, ніж у домашніх умовах. Як з’ясувалося згодом, це не завжди було так; ситуація змінилася лише після перенесення фондів до Густавіануму (1691), тобто будівлі, в якій сьогодні розміщується університетський музей.

Серед фондів, переданих до університетської бібліотеки, є унікальна колекція так званих «коперниканів». Це збірка книг, що належали Миколаю Копернику або якими він користувався. Після смерті астронома (1543), який обіймав посаду каноніка у соборі у Фромборку, ці книги були передані до бібліотек капітулу у Фромборку та єзуїтського колегію у Браневі, а потім - під час польсько-шведської війни 1626–1629 років — розграбовані та вивезені шведами. Спочатку вони потрапили до Стокгольмського Королівського замку «Три Корони» (Tre Kronor), де були каталогізовані бібліотекарем та антикваром Йоганнесом Буреусом, а потім передані до Університетської бібліотеки в Уппсалі.

Книги було ідентифіковано на рубежі XIX і XX століть, і тоді було вирішено виділити їх із загального фонду, створивши колекцію «Коперниканів», яка наразі налічує 46 томів. Тривають детальні дослідження книг, оскільки в історіографії виникали сумніви щодо того, чи всі книги належали астроному. Більше того, існували сумніви щодо місця поховання Коперника, і тому в 2004 році розпочалися пошуки місця його поховання. Після знаходження черепа чоловіка віком приблизно 70 років було проведено його вимірювання, і за результатами комп’ютерної реконструкції здавалося, що він відповідає портретам астронома. Щоб отримати впевненість, було проведено обшук книжкової колекції Коперника в пошуках додаткових слідів ДНК, а саме волосся. Було знайдено десять волосків у книзі «Calendarium Romanum magnum» 1518 року (книгу було обрано, порівнявши, зокрема, почерк Коперника зі збереженими листами та нотатками на полях книги) і проведено порівняння генетичного матеріалу. У результаті виявилося, що два волоски мали такий самий генетичний код, як і знайдений череп.