Знахідка волосини в одній з книг, що належала Миколі Копернику, допомогла ідентифікувати останки астронома. Подія набула такого розголосу в ЗМІ, що, напевно, ніхто більше не подумає, що бібліотека Уппсальського університету не відповідає вимогам часу.

Густав II Адольф провів у Швеції низку реформ, які охопили різні сфери життєдіяльності країни - від військової до освітньої. В рамках останньої ключову роль відігравав Упсальський університет, який, на думку короля, мав стати лютеранським оплотом знань на противагу католицьким ініціативам. Головним "конкурентом" у Швеції були єзуїтські коледжі, які, хоча й діяли на континенті, були спрямовані на діяльність у Швеції. Король був особливо неприязно налаштований до них, оскільки вони дозволяли молоді, серед іншого, користуватися своїми бібліотечними фондами; крім того, вони також пропонували безкоштовне проживання. Подібну діяльність проводили єзуїти і у вармінському містечку Бранево. Вони продовжували керувати школою, заснованою вармінським єпископом і великим коронним секретарем Станіславом Гозієм (1504-1579), метою якої було відновлення католицизму в Швеції та Пруссії (Colegium Hosianum).

Зміна у функціонуванні університету була необхідна хоча б тому, що на початку свого існування університет не користувався авторитетом ні серед професорів, ні серед потенційних студентів. Король подарував йому майно, але також забезпечив його фінансування. Крім того, він фінансував стипендії для студентів і наказав найняти іноземних викладачів. Всі ці заходи мали на меті підвищити якість освіти, а відтак і репутацію Уппсали як академічного міста.

Ключове місце в новому баченні університету займала університетська бібліотека, яка - хоча університет був заснований у 1477 році - була створена лише у 1720-х роках. Вона була створена відповідно до ідеї великої універсальної бібліотеки, яка не відрізнялася від дотеперішніх спеціалізованих книгозбірень, наявних на факультетах європейських університетів. Актом про її заснування король подарував керівництву університету колекцію книг, більшість з яких походила з колекції Вази, але також були перевезені до Швеції як військові трофеї, наприклад, з Риги (1622), Фромборка і Бранево (1626) або Вюрцбурга (1636).

Королівський дар включав майже 4 500 томів різного походження. Відтак, університет потребував приміщення для їх безпечного зберігання, тому розпочався ремонт майбутнього приміщення бібліотеки. Було найнято кваліфікованого бібліотекаря для надання професійних послуг, а також розроблено правила користування ресурсом. З часом довіра до бібліотеки серед шляхетних родин зростала: Магнус Габріель де ла Гарді, наприклад, пожертвував колекцію рукописів, бо вважав, що умови зберігання там будуть кращими, ніж удома. Як згодом виявилося, так було не завжди; це змінилося лише тоді, коли колекцію було перенесено до Густавіануму (1691), тобто до будівлі, в якій знаходиться сучасний університетський музей.

Серед колекцій, переданих до університетської бібліотеки, є унікальна колекція так званих "коперніканців". Це зібрання книг, що належали Миколі Копернику або використовувалися ним. Після смерті астронома (1543), який обіймав посаду каноніка у Фромборкському кафедральному соборі, ці книги були передані до бібліотек капітули у Фромборку та єзуїтського колегіуму в Бранево, а потім - під час польсько-шведської війни 1626-1629 років - пограбовані і депортовані шведами. Спочатку вони потрапили до Королівського замку Трьох корон у Стокгольмі, де їх каталогізував бібліотекар і антиквар Йоганнес Буреус, а потім були передані до бібліотеки Упсальського університету.

Книги були ідентифіковані на рубежі 20-го століття, і тоді ж було вирішено відокремити їх від загальних фондів, щоб сформувати колекцію "Коперника", яка зараз налічує 46 томів. Наразі триває детальне дослідження книг, оскільки в історіографії існували сумніви щодо того, чи всі книги належали астроному. Крім того, були сумніви щодо того, де похований Коперник, тому в 2004 році розпочалися пошуки місця його поховання. Коли було знайдено череп приблизно 70-річного чоловіка, його виміряли і, після комп'ютерних реконструкцій, виявилося, що він збігається з портретами астронома. Щоб бути впевненими, у книгозбірні "Коперника" шукали додаткові сліди ДНК, тобто волосся. Десять волосин було знайдено в книзі "Calendarium Romanum magnum" 1518 року. (Книга була обрана шляхом порівняння, серед іншого, характеру почерку Коперника зі збережених листів з нотатками на полях книги) і було проведено порівняння генетичного матеріалу. В результаті дві волосини мали такий самий генетичний код, як і знайдений череп.