Сто років тому, у червні 1920 року, польська армія разом із союзною українською армією почала відступати з Центральної України внаслідок контрнаступу Червоної армії. Нагадуванням про ці події є символічна могила польських солдатів, розташована на католицькій частині Байкового кладовища у Києві. Доля цього поля, розширеного – з дозволу радянської влади у міжвоєнний період, а згодом двічі зруйнованого, була бурхливою.

Військові поховання на Байковому цвинтарі

У католицькій частині Байкового цвинтаря, серед післявоєнних поховань, осторонь від головних алей, знаходиться символічне поле солдатів Війська Польського. Його центральним елементом є простий кам'яний хрест, прикрашений на цоколі барельєфним зображенням Хреста Virtuti Militari. По обидва боки від хреста – меморіальні дошки польською та українською мовами, що інформують про 114 похованих тут вояків, які загинули навесні 1920 року в Києві та його околицях.

Весь пам'ятник займає площу всього кілька квадратних метрів. Первісний пам'ятник, розташований тут, був зруйнований за радянських часів, а теперішній – схожий за формою на пам'ятник 1935 року , споруджений у 1998 році Радою з охорони місць боротьби та мучеництва.

Історія поля у міжвоєнний період

У травні-червні 1920 року на Байковому цвинтарі були поховані польські солдати, які загинули під час боїв у Києві та околицях, переважно з 1-ї піхотної дивізії Легіонів. Після закінчення польсько-більшовицької війни, згідно з Ризьким договором, Польща і СРСР зобов'язалися взаємно поважати поховання солдатів протилежної сторони, розташовані на їхній території. За східним кордоном Другої Речі Посполитої найбільше таких кладовищ було в Білорусі, менше – в Україні. У міру можливості, ними опікувалися польські консульства у Мінську та Києві.

Ділянка Байкового цвинтаря спочатку складалася з братської могили та індивідуальних поховань, позначених однаковими металевими хрестами з табличками з іменами. З ініціативи Генерального консула в Києві Яна Каршо-Седлевського, наприкінці 1934 року було розпочато спорудження пам'ятника у формі хреста заввишки майже 3 метри, прикрашеного кількома барельєфними елементами. Цікаво, що пам'ятник був виготовлений не в Польщі, а – на замовлення консульства – в місцевій каменярській майстерні такого собі Трускаленка.

Урочисте відкриття відбулося 3 травня 1935 року. Варто зазначити, що це був період найбільшого сталінського терору – двома роками раніше закінчився Великий Голод в Україні, а ще через два роки розпочалася антипольська операція НКВС, під час якої лише в Києві було вбито сотні поляків і закрито обидва католицькі костели.

Вперше поле було зруйноване лише через три роки. У жовтні 1938 року, один з консулів, відвідавши Байкове кладовище напередодні Дня всіх святих, з подивом виявив, що місце спочинку польських солдатів було повністю зруйноване, а на його місці розпочалося будівництво сільськогосподарського науково-дослідного інституту. Це викликало обурення польського Міністерства закордонних справ, яке, посилаючись на положення Ризького договору, оперативно втрутилося в ситуацію в Москві разом зі своїм радянським колегою. Цікаво, що рішення виявилось успішним і Народний комісаріат закордонних справ зобов'язав київську міську владу негайно відбудувати поле власним коштом. У грудні 1938 року роботи розпочалися і вдалося частково відновити окремі могили. Однак роботи були швидко перервані сильними морозами та снігопадами, і кам'яний пам'ятник, ймовірно, так і не був відновлений до початку війни.

Подальша доля поля

Після радянської агресії проти Польщі, НКВС викрало останнього керівника консульства Єжи Матусинського, який згодом був убитий за невідомих донині обставин. Могили солдатів Війська Польського були знову спустошені в наступні роки, цього разу повністю. З оригінальних елементів до наших днів вцілів лише барельєф з написом Virtuti Militari та один металевий хрест, а територія була використана для нових поховань. Відновити поховання, вже на значно меншій площі, вдалося лише після розпаду СРСР.