Твори Станіслава Жуковського зберігаються у музеях Москви, Петербурга, а також у 69 музеях інших російських міст . З 1947 року твори художника включалися до тематичних групових виставок, організовувалися ювілейні виставки, присвячені йому, та складалися їхні каталоги. Творчість художника стала предметом однієї монографії, семи нарисів (фельєтонів) та дванадцяти статей у газетах і журналах. Його біографію та репродукції робіт можна знайти в енциклопедичних виданнях і художніх словниках, а також в ілюстрованих енциклопедіях російського мистецтва.

Ініціативи та процеси, пов’язані з творчістю Жуковського, подібні до тих, що започатковані в Росії, можна спостерігати також у Білорусі. Колекції його робіт зберігаються у фондах Національного художнього музею в Мінську та в музеях інших білоруських міст . У 1973 році, до 100-річчя від дня народження художника, було організовано ювілейну виставку , на якій було представлено його картини з музейних фондів та експозицій п’яти європейських країн (у тому числі й з Польщі). До виставки також було підготовлено та опубліковано каталог. Про творчу діяльність художника з’явилося чимало публікацій у журналах та газетах.

Російські критики та історики мистецтва високо оцінюють творчість Станіслава Жуковського, вважаючи його продовжувачем найкращих традицій російського пейзажу ( ці визначення зустрічаються у всіх публікаціях, присвячених йому). Підставою для такого твердження є той факт, що у 1892–1923 роках художник мешкав на території Росії .

Також білоруси визнають його своїм національним художником, про що свідчить така заява: «[...] для нас художник Станіслав Жуковський назавжди залишається білоруським національним генієм, справжнім патріотом і мешканцем Батьківщини, яку він прославляв своїми безсмертними картинами». Слід підкреслити, що художник народився в польській шляхетській родині . Він володів польською, російською та французькою мовами, але не знав білоруської і ніколи не проживав на території сучасної Білорусі. Незважаючи на це, білоруська сторона вважає обґрунтованим твердження про те, що Жуковський та його творча спадщина безпосередньо належать до Білорусі. Підставою для цього твердження є факт «визволення земель західної Білорусі Червоною Армією» у 1939 році та приєднання східних земель Другої Республіки до території СРСР. У цьому підході обох держав є щось спільне, що об’єднує їх в ідеологічно-політичному плані, — прагнення націоналізувати художника та його спадщину.

В Україні колекція робіт Жуковського, що налічує 42 картини, зберігалася до початку російської агресії (з 2014 року) у тринадцяти художніх музеях.

Твори Станіслава Жуковського в сучасній Польщі відомі лише вузькому колу фахівців. І хоча у фондах кількох найважливіших музеїв (у Варшаві, Кракові, Торуні, Білостоку, Любліні) зберігається чимало його картин, виставки художника не організовуються, про нього не пишуть.

Життя та творчість

Станіслав Жуковський народився 13 травня 1875 року в польській шляхетській родині , у маєтку Стара Воля в Єндрихові (Гродненська губернія). Його батько Юліан втратив шляхетські привілеї за участь у Січневому повстанні 1863 року. Через це він був змушений оселитися у своєму маєтку на правах орендаря. Майбутній художник навчався у Класичній гімназії у Варшаві, а потім закінчив Професійну школу у Білостоку, де брав перші уроки малювання у художника та педагога С. Н. Южаніна ( 1862–1933). Всупереч волі батька він поїхав до Москви, де вступив до Московської школи живопису, скульптури та архітектури.

Першим викладачем Станіслава Жуковського в Москві був Сергій Олексійович Коровін ( 1858–1908), який викладав там з 1888 року й вів клас малювання, композиції та перспективи. У 1893–1894 роках художник навчався у старшій групі, де викладали С.А. Коровін та К.Н. Горський ( 1854–1943).

У 1895 році Жуковський перейшов до класу фігуративного малюнка під керівництвом викладачів Н.А. Касаткіна ( 1859–1930) та А.Й. Архіпова ( 1862–1930). Крім того, з власної ініціативи він відвідував клас пейзажу та натюрморту В.Д. Поленова ( 1844–1927), який, власне, не був його викладачем. У 1895/1896 та 1896/1897 навчальних роках Жуковський був учнем класу малюнка з натури під керівництвом К.А. Савицького ( 1844–1905) та Л.О. Пастернака ( 1862–1945). В останні роки навчання в Москві Жуковський користувався порадами І.І. Левітана ( 1860–1900). У спогадах Юліуша Савіцького Жуковський прямо зазначає: «[...] формально я ніколи не був його [Левiтана — І.С.] учнем. Я ніколи не навчався в його класі. Але я дуже багато зрозумів і багато чого навчився, з великим інтересом вивчаючи його картини. Лише в цьому сенсі мене можна назвати учнем Левітана».

Після закінчення школи він отримав звання художника. Його пейзаж «Місячна ніч» (1899) був придбаний Державною Третьяковською галереєю в Москві . Його творчість еволюціонувала в бік імпресіонізму . Він ставив і втілював свої пейзажні завдання в імпресіоністичному дусі, але не виходив за межі поділу на матеріальне, предметне середовище та його розсіювання у сфері ефіру. Він відокремлював мазки пензлем чистими кольорами, які наносив поруч, безпосередньо на полотно, не змішуючи їх на палітрі. Такий спосіб сусідства фарб дозволяв отримувати колірні поєднання, що створювали враження середовища світла та повітря завдяки імпастовій техніці нанесення фарб (пастозо). Художник прагнув відтворити ефект сонячного або нічного освітлення природи, поєднувати холодні та теплі кольорові гами. Для Жуковського непорушною цінністю була гармонія власної натури з природою, що його оточувала. Він використовував різноманітні техніки роботи з фарбами: поєднання окремих мазків, техніки «ін пасто» з традиційною технікою однорідного, злитого шару фарби, а також кольорове накладання об’ємних мазків як метод створення атмосфери світла та повітря.

У 1902–1903 роках Жуковський брав участь у виставках Товариства «Мир искусств» (Петербург) . З 1903 року Станіслав Жуковський належав до «Товариства пересувних художніх виставок» (Москва), а з 1904 року — до «Союзу російських художників» (Москва) . У 1907 році він отримав звання академіка пейзажного живопису та розпочав педагогічну діяльність . Він заснував дворічну художню школу, яку очолював у 1907–1917 роках. Серед її випускників були, зокрема, поет і художник В.В. Маяковський ( 1893–1930), польський художник Стефан Домарадзький ( 1897–1983), графік І. І. Нівінський ( 1881–1933) та інші.

Станіслав Жуковський двічі відвідував Україну . З кінця жовтня 1900 року до квітня 1901 року Жуковський разом із дружиною А. Ігнатьєвою-Жуковською подорожував Україною. У цей час він постійно писав пейзажі. З цього періоду походять такі роботи: «Катаракти Дніпра» ( 1900, приватна колекція Ф. Подвігіна, Петербург, Росія), «Берег Дніпра в місячну ніч» ( 1900, приватна колекція Н. Рогачевського, Москва, Росія), «Маєток на півдні Росії» ( 1900, Художня галерея в Таганрозі, Росія). Вдруге він перебував в Україні у 1903 році під час подорожі до Криму.

У 1908–1910 роках він подорожував центральною Росією. Відвідав Швейцарію, Німеччину, Францію, Італію, написав багато картин, зокрема серію, що зображує інтер’єри, та брав участь у численних виставках. У 1909 році за пейзаж «Дамба» (1909, Державний російський музей, Санкт-Петербург, Росія) отримав другу премію Товариства ім. А. І. Куїнджі.

У 1909–1913 роках Жуковський брав участь у міжнародній виставці в Мюнхені, де був нагороджений золотою медаллю. Він презентував свої картини на загальних виставках в Італії ( Esposizione Internazionale di Roma, 1911), у Німеччині ( Erste Russische Kunstausstellung, Берлін, 1922; Міжнародна мисливська виставка, Берлін, 1938), у Сполучених Штатах Америки ( The Russian Art Exhibition, Grand Central Palace, Нью-Йорк, 1924), у Канаді ( Художня галерея Торонто, Виставка творів сучасних російських художників, Торонто, 1925), у Франції ( Салон Національного товариства образотворчих мистецтв, Париж, 1925) та в Данії ( Russisk Maleriudstilling, Копенгаген, 1929).

У 1916–1917 роках Жуковський творив з великою пристрастю. Його картини вирізняються особливою емоційністю, відчуттям ритму сучасного життя . Він працював дуже інтенсивно, його запрошували до участі у великих виставках, його ім’я з’являлося на сторінках періодичних видань та журналів, картини купували прямо з виставок. Великий вплив на художню творчість живописця мав роман із ученицею його художньої школи — Зофією Павлівною Кваснецькою . Він одружився з нею у 1917 році. Пара оселилася на бульварі Гоголевському в будинку № 25. У своїх спогадах Юліуш Савіцький записав: «Немало чарівності помешканню Жуковського додавала його дружина, дивовижно доброзичлива й красива — Зофія Павлівна Кваснєцька». Вона була талановитою художницею. Малювала пейзажі та брала участь у виставках у Москві та Варшаві. Роки, проведені з нею, були одними з найкращих у житті художника.

У 1917 році Станіслав Жуковський став членом товариства «Ізограф» , яке заявляло про нейтралітет щодо різних суспільних та революційних подій. У 1919 році художник разом із дружиною залишив Москву й виїхав до Вятки на півночі Росії. Там працював у місцевому театрі як художник-декоратор і режисер . Він створив ескізи декорацій до п’єс Станіслава Прибишевського «Мати» та «Ніч». Крім того, малював пейзажі та ходив на полювання. У першій половині вересня 1920 року художник організував там свою першу персональну виставку в будинку купця П.П. Калбукова. У газеті «Вятська правда» з’явилося оголошення про цю культурну подію. Як для провінційної Вятки, виставка виявилася величезним успіхом, адже за п’ятнадцять днів експозицію оглянули вісім тисяч осіб!

У 1921 році Жуковський повернувся до Москви, де зайнявся організацією своєї другої персональної виставки в будинку № 11 на Великій Димитровській вулиці. Він готував її у поспіху. Каталог та афіші були підготовлені відомими московськими мистецтвознавцями І.Є. Хвойником та І.К. Крайтором. Виставка відбулася з 23 жовтня по 23 листопада 1921 року. Художник представив 74 картини, створені ним протягом останніх чотирьох років (1917–1921). Серед них було 54 пейзажі, 5 робіт, що зображували архітектурні споруди (дворцова тематика), 2 інтер’єри та 13 інших живописних композицій. Виставка мала успіх і принесла художнику визнання серед московської публіки та колег-художників. Вона становила панораму творчості митця та була результатом його пошуків і досягнень.

У той час творчість Станіслава Жуковського потрапила під приціл пролетарської авангардної критики . Художник добре розумів, що відбувається в новому радянському мистецтві. Розпочалася ідеологічна боротьба з декадентами-формалістами, яку називали «виховною роботою з творчою інтелігенцією» . Уже в 30-х роках XX століття вона завершилася відправкою до таборів і розстрілом величезної кількості людей мистецтва та культури: «[...] розвиток радянського живопису 20-х і 30-х років не відбувався плавно й спокійно. Це була боротьба з різними напрямками та поглядами, чужими для мистецтва соціалістичного реалізму, що формувалося».

Повернення до Польщі

У 1923 році Жуковський разом із дружиною повернувся до Польщі . Дослідники життя та творчості художника по-різному оцінювали його повернення до рідного дому. Рішення художника зустріли з нерозумінням та необ’єктивною оцінкою з боку радянських мистецтвознавців. Одна з них, Н.І. Станкевич, заявила: «Під впливом миттєвого пориву Жуковський прийняв помилкове рішення. У 1923 році він виїхав до Варшави. [...] відірвався від рідних коренів, з трудом пристосувався до нових умов, не створив нічого значного». Інший радянський мистецтвознавець В.П. Лапшин писав подібне: «Усе, що [...] він створював, — це здебільшого лише продовження того, що він робив раніше в Росії».

В інших джерелах повернення Станіслава Жуковського до Польщі називали «еміграцією». В Україні навіть було представлено його картини в рамках виставки «Солодка туга», де також можна було побачити твори 30 художників-«емігрантів» із колекцій українських колекціонерів. Кураторка виставки Л. Костюк мала намір показати «поєднання двох напрямків створення картин (вітчизняного та закордонного) в одному ключі [...], показати складні долі митців, які через різні обставини були змушені покинути Батьківщину [...]. Це [...] Костянтин Врублевський, Владислав Голимський, Станіслав Жуковський [...]».

Після повернення до Польщі Жуковський подорожував країною . З пристрастю він малював польські пейзажі та близькі його серцю шляхетські маєтки , які нагадували йому про щасливі роки дитинства та юності, проведені в батьківському маєтку. Художника тепло прийняли колеги у Варшаві. У 1923 році він вступив до Товариства заохочення образотворчих мистецтв , яке об’єднувало художників та поціновувачів мистецтва. Товариство діяло переважно у Варшаві в 1860–1939 роках. У період 1989–1900 років Стефан Шильєр ( 1857–1933) збудував будинок Товариства у стилі необароко. Ця організація популяризувала польське мистецтво, надавала допомогу митцям, займалася видавничою діяльністю, організовувала творчі конкурси, в яких Жуковський брав участь і неодноразово був нагороджений дипломами та медалями. Художник знайшов своїх прихильників у Групі варшавських митців «Pro Arte» , що діяла у Варшаві в 1932–1939 роках. До її складу входили художники, які займалися імпресіоністичним пейзажним живописом. Серед них були А. Августинович ( 1865–1944), В. Коссак ( 1856–1942), Й. Рапацький ( 1871–1929), Г. Вейссенхофф ( 1859–1922).

З хроніки подій, опублікованої в журналі «Річники Товариства друзів наук у Сілезії», ми дізнаємося, що «[...] у 1935 році в Катовіце, в готелі «Савой», відбулася виставка картин художника Станіслава Жуковського». Одним із лідерів культурного та світського життя Катовіц був готель «Савой» , що розташовувався на вулиці Маріацькій, 6. Він славився розкішшю, а свій статус завдячував цілій низці зручностей. Ресторан у готелі «Савой» був улюбленим закладом Войцеха Корфанті , лідера національного руху Верхньої Сілезії. Він відвідував його під час зустрічей клубу християнської демократії та інших організацій, які його підтримували. Як можна помітити, цей готель був не лише місцем відпочинку та розваг, а й важливим політичним, суспільним та культурним центром Сілезії. З газетної статті, підписаної псевдонімом д-р Ст. К., під назвою «З виставок у Катовіце. Про Станіслава Жуковського, художника лісів та інтер’єрів», опублікованої в газеті «Polska Zachodnia», можна дізнатися, що «[...] до Катовіц прибув професор Жуковський зі своєю колекцією з кількох десятків полотен, серед яких переважають лісові пейзажі з Полісся та Східних Крейсів, а також інтер’єри польських маєтків». Автор статті, безсумнівно, був під враженням від творчості художника. Він захоплювався різноманітністю його манери живопису, новаторством у зображенні повітря та водної гладі за допомогою декоративних технік, а також ліричним настроєм, присутнім у його картинах.

Початок Другої світової війни — 1 вересня 1939 року — застав Жуковського у Варшаві. У 1944 році під час Варшавського повстання він не покинув рідного міста і пережив усю трагедію, яка випала на долю мешканців Варшави. Тоді було знищено багато творів художника. Після поразки повстання нацисти перевезли мешканців до німецького транзитного табору «Дулаг 121» у Прушкуві. Створений 6 серпня 1944 року на території колишніх Ремонтних заводів залізничного рухомого складу, табір функціонував до 16 січня 1945 року. За цей період через нього пройшло 390–410 тисяч осіб. Спочатку Станіслава Жуковського помістили в зал № 5 — перехідне приміщення, де проводився попередній відбір виселених. Потім — у зал № 2, де розташовувалися табірна амбулаторія, палата для хворих та невелика інфекційна лікарня. Художнику тоді було 69 років, він був хворий і непрацездатний. Німецькі лікарі не займалися лікуванням поранених і хворих. Він не витримав суворих табірних умов і помер на початку жовтня 1944 року. Його поховали у спільній могилі разом з іншими жертвами нацистів. 1 жовтня 2010 року урочисто відкрили Музей «Дулаг 121», покликаний увічнити мученицьку долю мешканців Варшави, ув’язнених у таборі.