Маловідоме поле бою в Ейбау
Ейбау — це невелике село в Саксонії, розташоване біля кордону з Чехією, вздовж ділянки дороги № 96 від Цитави до Будішина. Пересічний турист не знайде тут особливих визначних пам’яток. Винятком можуть бути кільканадцять будівель рубежу XVIII–XIX століть, але ж набагато давніших пам’яток не бракує в усій Саксонії. Однак село приховує певну історію з наполеонівської епохи, про яку мало знають нинішні мешканці, а тим більше туристи. Тож не дивно, що до осені 2013 року вона також була невідомою польським дослідникам, які документували бойові дії кавалерійських полків Варшавського князівства під час Саксонської кампанії 1813 року. Цю історію розкрив місцевий знавець регіональної історії та вказав на місце, освячене кров’ю польських кавалеристів, які загинули у бою з російською легкою кавалерією.

Надгробний камінь польських гусарів у Ейбау
Інформація про значні втрати, яких зазнали поляки на цій території у 1813 році, не була новиною, але сам факт бою в Ейбау та форма вшанування його жертв стали чималою несподіванкою. На західній околиці села, між Еберсбахер-Вег та Банхофштрассе, розташований невеликий кам’яний пам’ятник, так званий «Гусаренштайн» або «Поленштайн». Це витесаний з граніту пам’ятник у формі стели, заокругленої зверху. Його висота становить 100 см, ширина — 55 см, а товщина — 25 см.

На лицьовій стороні надгробка викарбувано напис німецькою мовою (повторно розшифрований білою фарбою): «Hier liegen / 2 Poln.[ischen] Husar.[en] / Sie fielen durch / Russ.[ischer] Krieger / d. 3. Sept.[ember] 1813 / G.S.I.S.G. / C.G.B.». Задню стінку пам’ятника прикрашає скромний, рельєфно викуваний хрест. У польському перекладі основна частина напису звучить так: «Тут спочивають / двоє польських гусарів / загинули від рук / російських солдатів / 3 вересня 1813 р.».

Дійсно, в Ейбау загинули двоє безіменних гусарів з кавалерійського патруля Варшавського князівства, який натрапив на сильний загін козаків. Ця сутичка не була випадковою сутичкою, відірваною від дій наполеонівських корпусів, спрямованих проти коаліційних російсько-австро-прусських військ. Навпаки, воно входило до серії кількох десятків запеклих боїв, що велися групами кавалерії обох сторін одразу після битви під Дрезденом, яка відбулася 26–27 серпня 1813 року.

Бій польських гусарів під Ейбау
Сутичка під Ейбау була надзвичайно драматичною. Польські гусари загинули жахливою смертю на очах у мешканців села, шокованих неймовірною жорстокістю козаків. Брутальність російської дикунства так вразила саксонців, що вони вирішили не лише поховати загиблих поляків, а й увічнити їхню смерть. Вони власноруч, за власний кошт, спорудили на могилі невеликий пам’ятник.

Очевидець, тодішній начальник пошти Карл Готфрід Бартш, літописець місцевої історії, так описав цю подію: «[…] Через вікно будинку, з-за фіранок, ми з дружиною побачили, як неподалік з’явився кінний патруль — кільканадцять польських гусарів. Раптом на них напав загін козаків, які явно прагнули їх оточити. Більшість втекла, двом це не вдалося. Козаки стиснули коло і почали проколювати їх піками та рубати шаблями. Ці двоє впали з коней, але їх і далі рубали з такою люттю, що від тіл залишилася лише кривава маса.

Перший загинув одразу. Другого, пораненого, схопили, потягли кілька кроків, але він не міг іти, тож убили його неподалік від брами найближчого господарства, у полі. Його добили пострілом із пістолета в груди, а потім по-варварськи знущалися з нього, шаблями ледь не відрубавши голову.

Коли козаки від’їхали, ми, налякані тим, що сталося, а насамперед жахливим вчинком козаків, вирішили поховати цих двох бідолах. Через годину ми вийшли з дому. Їхні прекрасні гусарські мундири були залиті кров’ю. Ми побачили, що один був старший [за віком], інший — зовсім молодий, високий, міцної статури. Саме його добили пострілом і рубали шаблями по шиї, а потім, за військовим звичаєм, зняли з нього штани й залишили в кальсонах; він лежав розпростертий біля дороги, ще кровоточив.

Ми поховали їх на межі двох полів, а на згадку про цю подію на могилі поставили камінь».

Карл Готфрід Бартш писав у множині, але ініціатором поховання та вшанування загиблих був він сам, як глибоко віруючий католик. Під написом він наказав розмістити літери: «G.S.I.S.G.», що, ймовірно, означає: «Gott sei Ihrer Stele gnädig» («Нехай Бог змилосердиться над їхніми душами»), а нижче — скромно, лише ініціали свого прізвища («C.G.B.»).

Польські гусарські підрозділи в Саксонії
На території Саксонії польські підрозділи опинилися внаслідок поразки Наполеона, зазнаної у 1812 р. у Росії та відступу залишків його військ на захід, а отже, неможливості захистити Варшавське князівство від наступаючої царської армії. Князь Юзеф Понятовський усвідомлював слабкість залишків власних підрозділів. Тому він поповнював їхні ряди новобранцями і з часом вивів їх із князівства, щоб приєднатися до Наполеона. Це відбувалося взимку та навесні 1813 року. У той час французький імператор уже розбивав своїми відновленими корпусами росіян і прусаків під Лютценом, Будішином та під Райхенбахом. Польські загони прямували в його бік із Кракова через чеські землі, Цешин, Фридек, Пржеров, Брно, Іглаву, Колін, Подебради, Мніхово та Габель. Маршові колони нарешті дісталися визначеного району зосередження в Жітаві в середині червня 1813 року. Піхота, кавалерія та артилерія розбили табір на широкому плато поруч із містом, майже 250 офіцерів отримали індивідуальні помешкання в навколишніх селах, у тому числі 20 — в Ейбау. Хто знає, може, дехто з цих офіцерів опинився під дахом будинку просвіченого Карла Готфріда Бартша?

Війська Варшавського князівства, перетворені на VIII корпус армії, воювали в Саксонії аж до 19 жовтня 1813 року — дня остаточної поразки наполеонівських військ у Битві народів під Ліпском.