Одна з найбільших хвиль еміграції з польських земель відбулася на початку 90-х років XIX століття. Її метою була Латинська Америка, а зокрема — Бразилія. За океан тоді вирушало переважно сільське населення, яке, сподіваючись на краще майбутнє, докладало зусиль для освоєння місцевих, часто непривітних, територій. Їхній внесок у культуру Бразилії увічнив пам’ятник «Сівач», встановлений у 1925 році в Курітібі.

Пам’ятник «Сівач»
Пам’ятник, розташований у центрі міста (на площі Еуфразіо Коррейя), є твором скульптора Яна Жака, який оселився в Бразилії. Фігура, розміщена на високому постаменті, зображує польського селянина, босого й без сорочки, що крокує полем із жменею зерна в руці. Безпосередньою причиною спорудження пам’ятника стало бажання вшанувати 100-річчя незалежності Бразилії. Про це свідчить бронзова табличка з текстом португальською та польською мовами, розміщена на постаменті. У її верхній частині зображено герб Бразилії та польського орла, а нижче — такий напис: «Бразилії на згадку про перше століття незалежності — Польська колонія». Водночас пам’ятник є символом тисяч безіменних польських поселенців, які взялися за освоєння бразильської землі, та їхньої вдячності новій батьківщині.

Урочисте відкриття скульптури
Урочиста церемонія відкриття скульптури відбулася 15 лютого 1925 року й зібрала багатьох представників місцевої влади, зокрема представника президента штату Парана та префекта Курітіби, а також місцевих польських організацій та Консульства Республіки Польщі. Кілька днів по тому про цю церемонію повідомила «Gazeta Polska w Brazylii», наводячи промову префекта Курітіби: «Висловлюючи й надалі своє особливе задоволення тим, що ця надзвичайна честь випала саме Курітібі і що цей пам’ятник завжди буде однією з найпрекрасніших прикрас міста, він вигукнув на честь нашої Республіки Польщі. Потім оркестр виконав польський національний гімн, під час чого офіцери віддавали честь. Це було, мабуть, одним із найпрекрасніших моментів цієї урочистості, зважаючи на красу гармонії двох народів, які не воюють між собою, а люблять і поважають одне одного».

Жоао Зако Парана, тобто Ян Жак
Автор пам’ятника «Сівач» — Ян Жак (1884–1961) — емігрував із Польщі разом із батьками у 1896 році. Сім’я майбутнього художника, який народився у Бжежанах, потрапила до Бразилії, де оселилася у новоствореній колонії Дорізон у штаті Парана. Ян Жак з наймалодших років виявляв інтерес до мистецтва. У Курітібі він навчався у Школі мистецтв та промисловості, а згодом, завдяки стипендії, отриманій від влади штату Парана, навчався в Академії образотворчих мистецтв у Ріо-де-Жанейро. Пізніше він також навчався в Академії образотворчих мистецтв у Брюсселі. До Бразилії він повернувся у 1921 році — саме тоді, коли в Курітібі було створено комітет з будівництва польського пам’ятника. Виконання цього завдання доручили Яну Жаку, для якого це був перший проект такого великого масштабу. Пам’ятник «Сівачу» приніс художнику визнання та славу в усій Парані, а навіть у Ріо-де-Жанейро, звідки незабаром почали надходити пропозиції щодо роботи.

У 1923 році Ян Жак прийняв бразильське громадянство. На знак вдячності штату, в якому він виріс, він почав використовувати псевдонім «Жоао Зако Парана», під яким він донині відомий у Бразилії. У 1940 році він став професором Академії образотворчих мистецтв у Ріо-де-Жанейро, де працював понад 20 років. Окрім згаданого пам’ятника, він створив численні бюсти, статуї та скульптурні групи, що знаходяться в багатьох містах цієї країни.

Скульптор помер 17 червня 1961 року і був похований на кладовищі Кажу в Ріо-де-Жанейро.

«Бразильська лихоманка»
Хоча польські емігранти з’являлися в Бразилії й раніше, період їхнього найбільшого напливу припадає на рубіж XIX і XX століть. Це була еміграція з метою заробітку, яку складали переважно селяни, які в умовах перенаселеності та відсталості польського села вирушали за океан у пошуках кращого життя. У цей період Бразилія була другим за популярністю напрямком після Сполучених Штатів. За оцінками, до початку Першої світової війни до Бразилії прибуло близько 115 тис. емігрантів з польських земель (з яких певну частину становили українці зі Східної Галичини). Важливу роль тут відігравала політика влади країн, що приймали емігрантів, які в Європі шукали поселенців, готових освоювати найменш заселені території країни. Поляки потрапляли переважно на південь Бразилії — до штатів Санта-Катаріна, Ріо-Гранде-ду-Сул і Парана, де панували кліматичні та геологічні умови, що значно відрізнялися від тих, до яких вони були звикли на батьківщині. На місці вони зустріли незаймані території, вкриті пралісом, які освоювали самостійно, будуючи дерев’яні будинки за зразком тих, у яких жили в Польщі. Згодом найбільше скупчення польських іммігрантів утворилося навколо столиці штату Парана — Курітіби. Там виникла мережа польських поселень (яку називали «Новою Полонією»), зокрема Абраншес та Орлеан, суспільне життя яких було організовано навколо новостворених товариств та преси. Уже в 1890 році в Курітібі було засновано найстарішу польську організацію в Бразилії — Польське товариство імені Тадеуша Костюшки, а з 1892 року тут видавалася «Польська газета в Бразилії». Цікаво, що в роки після Другої світової війни на короткий час було засновано також видання «Сівець», випуск якого взяв на себе колишній набірник «Польської газети» Йозеф Воланський. Ця газета, невеликого формату та з невеликим тиражем, отримала свою назву саме на честь пам’ятника, створеного Яном Жаком.