"Наче підтримується легкою, ажурною основою з натягнутих струн, що проходять по діагоналі. Вгорі циркулярно вигнуті пасма листового металу широко розходяться, наче крони дерев або хвилі, що пульсують у мінливому ритмі. Тут органічний елемент вступає в конфлікт з конструктивістською структурою. Використані кольори не пом'якшують, а посилюють емоційне значення цієї складної просторової форми", - так Божена Ковальська описала відому на той час роботу польської художниці, реалізовану в Данії у 1969 році. Здалеку ця складна конструкція з багаторазово переплетених стрічок набувала форм, які сам художник асоціював з формою квітки, хоча замислювалася як творіння індустріального походження і вигляду.

Будучи по суті живописцем, Богуш займався також дизайном інтер'єрів та оформленням виставок; від середини 1960-х років він проводив дедалі сміливіші просторові експерименти, зокрема створював картини-асамбляжі з використанням дерева чи дроту. На запрошення суднобудівного заводу в Ольборзі, одному з найбільших промислових центрів Данії, польські художники влітку 1967 року готували металеві конструкції, працюючи на місці. Верф надала технічну та фінансову допомогу в реалізації скульптур. Цей інтимний скульптурний симпозіум (який тривав з 11 вересня по 24 листопада) був змодельований на основі польських ініціатив такого роду - співпраці між важкою промисловістю та художниками - головним чином, 1-ї Бієнале просторових форм в Ельблонзі, співавтором якої був Богуш у 1965 році. Окрім нього, ініціатора співпраці з данцями, на пленері в Ольборзі були присутні Єжи Ярнушкевич, Броніслав Кєжковський і Магдалена Венчек, а також чотири відомі данські скульптори. На відміну від традиційних скульптур останніх, поляки проектували свої форми, відштовхуючись від аналізу контексту оточення: житлових будинків і шкіл, транспортних шляхів, зелених насаджень. Місця для скульптур вони обирали разом під час прогулянок містом. Протягом усього симпозіуму Богуш вів ретельні нотатки і пояснював у них рішення щодо розташування скульптур. Вони були опубліковані в каталозі виставки у варшавській галереї "Захента", яка представляла результати роботи в Ольборзі в травні 1968 року. На опублікованих там фотографіях можна побачити оригінальні, ще майже повністю порожні простори навколо скульптур.

На першому етапі роботи художники підготували макети з паперу, а потім моделі з металу в масштабі 1:5. Реалізація реальних об'єктів відбувалася у співпраці з робітниками та обладнанням верфі.

Всі скульптури були встановлені в житловому масиві, який тоді тільки будувався, поруч зі школами, біля транспортних магістралей, як знаки-сигнали, що "створюють - хоч і на певній відстані одна від одної - композиційне ціле, виконують роль сполучної ланки між архітектурними групами, стають постійним візуальним акцентом сучасного району міста і водночас прикладом нового просторового та містобудівного мислення" (Ірена Гжесюк-Ольшевська).

Експерименти в Ельблонзі та Ольборзі мали підготувати зведення просторових форм, спроектованих сучасними художниками, у польських містах: однією з небагатьох реалізацій цієї ідеї стала група скульптур у металі на вулиці Каспшака у Варшаві. Тим часом Богуш розвинув власні формальні пошуки в ландшафтному контексті кількома роками пізніше у ще більшій металевій конструкції, встановленій на території кампусу технічного університету в Ерлангені, що у Франконії. У свою чергу, художник розвинув свої контакти з Данією, взявши участь у виставці сучасного данського мистецтва у варшавській галереї Zachęta.

Наразі споруда Богуша є найменш помітною з-поміж робіт поляків в Ольборзі: рослинність, що обросла огорожу, закриває вид на всю її нижню частину. Однак вона добре збереглася.