У 1972 році, перебуваючи на вершині популярності, митець створив у Данії, в Музеї «Луїзіана», скульптуру під відкритим небом «Палаюча П’єта». Потім він вирушив до Швеції, де вже мав кількох друзів і користувався дедалі більшою повагою. Вже кілька років поспіль він експериментував із земляними формами, цементними відливками в землі, а також зі скульптурами, що палають.

«Застиглий у землі, розтягнутий на залізних каркасах бетон є викликом для скульптора, який у своїй вулканічній розмаїтості знову затужив за аскетичним, однозначним виразом. Цикл «Себастіанів», що утворює багатофігурний пам’ятник розстріляним у Новому Сончі заручникам, представляє польське мистецтво на I Бієнале скульптури під відкритим небом у Монтевідео в 1969 році, а скульптура «Проти війни» перед польським павільйоном на XXXV Бієнале у Венеції. Тією самою технікою Хасіор згодом створює скульптуру «Палаюча П’єта» в Данії, випускає нестримне стадо коней «Сонячної колісниці» у Седертальє під Стокгольмом»

(Анна Міцинська, 1977)

Сам Хасіор згадував, що директор культурного центру в Седертальє Еє Хогестат спочатку хотів замовити скульптурну групу, створену саме за мотивами пам’ятника розстріляним. «Я відмовився, запропонувавши іншу, давню ідею: коней-пегасів. (...) Вони «біжать» по пагорбу, порослому соснами, над каналом, яким кораблі входять у порт. Їх видно здалеку: з боку каналу вони сріблясто-білі, з боку суші — червоно-коричневі. Я створив їх так само, як і попередні монументальні композиції — у землі, зі залізобетону. Мені навіть вдалося самостійно вирішити проблему їхньої ризикованої статики (...) Композицію об’єднує в єдине ціле та «сонячна колісниця», намальована лінією білого цементу на схилі пагорба. Мене надихали малюнки епохи вікінгів, які й досі таємничо прикрашають великі скельні валуни Скандинавії» (висловлювання 1974 року). Цей останній елемент групи не зберігся, так само як і первісна кольорова гама фігур та бетонна купольна конструкція діаметром близько 1 м, що символізувала сонце. Група з восьми фігур коней розташована на відстані кількох, кількох десятків метрів на схилі; кожна фігура має довжину до 7 м, найвища — 8 м у висоту.

На спинах скульптур розташовані жолоби, призначені для легкозаймистої речовини — її використовували під час заходів із застосуванням вогню (такі вечори поезії відбувалися в червні у 70-х роках, останній — у 1986 р. у 10-ту річницю заснування групи).