У молдавській Березовці (колишня Лашки у Королівстві Польському) зберігся обеліск, що увічнює місце героїчної загибелі гетьмана Станіслава Жолкевського. Давайте дізнаємося його історію.

Серед розлогих колгоспних полів і садів, неподалік від села Березовка (молдавська Березовка, що раніше мала назву Лашки), усього за кілька кілометрів від північного кордону Молдови з Україною на річці Дністер — яка на цій ділянці протягом кількох сотень років була кордоном між Королівством Польським та Молдавським князівством — зберігся цікавий, але рідко відвідуваний пам’ятник. Це обеліск, що увічнює місце героїчної загибелі у 1620 році гетьмана Станіслава Жолкевського. Безперечно, він був однією з найяскравіших постатей у нашому національному уявленні. Глибоко освічений, шанований соратник королів Стефана Баторія та Сигізмунда III, розсудливий державний діяч, що дбав про добро Речі Посполитої, видатний стратег, переможець під Клушином і завойовник Москви, нарешті, похилий віком вождь, який у сімдесят третьому році життя свідомо поклав голову у сутичці з турецькою навалою.

Битва під Цекорою
Майже всі ми пам’ятаємо зі школи, що гетьман загинув у програній битві під Цекорою. Насправді місце смерті Жолкевського віддалене від Цекори на понад 180 км. Битва в закруті річки Прут відбулася 18 і 19 вересня 1620 року. Зіткнення залишилося безрезультатним, і гетьман, який командував армією Речі Посполитої, наказав відступити. Через два тижні військо, що рухалося в оборонному строю — під постійними, хоча й марними, атаками переважаючих турецько-татарських сил — дісталося до околиць прикордонного Дністра. Однак у ніч з 6 на 7 жовтня у розріджені ряди прокралася розгубленість, спалахнула паніка, чим скористалися татари, розпочавши бурхливий і ефективний наступ. Покинутий більшістю загонів, гетьман Станіслав Жолкевський загинув, борючись зі зброєю в руках. Його голову, насажену на піку, турецький вождь бейлербей Іскендер-паша надіслав султану до Стамбула, а той наказав повісити її над входом до свого палацу.

Під час відступу від Цекори Речі Посполита зазнала однієї з найболючіших поразок у своїй історії; мабуть, найбільшої з часів битви під Варною та смерті короля Владислава III. Масштаби поразки було важко уявити. Загинули канцлер і великий коронний гетьман (якби порівняти з сучасними реаліями: прем’єр-міністр і міністр закордонних справ, а також головнокомандувач збройних сил); його заступник — великий коронний польовий гетьман Станіслав Конецьпольський — потрапив у турецький полон, а коронна армія розпалася.

Погано підготовлена молдавська кампанія Станіслава Жолкевського стала прологом до польсько-турецької війни 1620–1621 років. У військовому плані Польсько-Литовська держава взяла реванш майже рівно через рік, під час (першої) битви під Хоцимом (вересень–жовтень 1621 р.), яка завершилася перемогою. Укладений після неї мирний договір також відновив політичний статус-кво.

Вшанування пам’яті гетьмана Жолкевського
Перший пам’ятник, присвячений героїчній смерті гетьмана Станіслава Жолкевського, було споруджено вже у 1621 році. Пам’ятник замовила вдова, Регіна з Гербуртів, а будівництво курирував її син, Ян Жолкевський (поранений під час битви та викуплений матір’ю з турецького полону разом із тілом батька за гігантську суму в 3 мільйони злотих), під захистом прапора приватного війська. На пам’ятнику, встановленому на невеликому кургані, що приховує прах полеглих у битві, розміщено табличку з позолоченим написом — цитатою з третьої книги «Од» Горація: «Quam dulce et decorum est pro patria mori» (Як солодко і почесно померти за батьківщину). Форма пам’ятника відома з літографії Наполеона Орди й збереглася до 1868 року, коли мешканець сусіднього села, шукаючи скарби, зруйнував обеліск і розкопав курган.

Відновлення пам’ятника в його нинішньому вигляді — це цікава й водночас надихаюча сторінка в історії польської консервації пам’яток. У 1908–1912 роках з ініціативи Громадського комітету з відновлення пам’ятника гетьману Жолкєвському (стволеного ще в 1903 р.) та Товариства охорони пам’яток минулого з Варшави (заснованого в 1906 р.) пам’ятник було відновлено. У вересні 1908 р. голова Комітету граф Томаш Лубенський та архітектор і реставратор Казімєж Скоревич провели огляд залишків пам’ятника. Автором проекту відновлення, реалізованого, ймовірно, у 1912 році, був саме Казімєж Скоревич.

Сучасний пам’ятник у Березовці
Сучасний пам’ятник із пісковику, що стоїть на кургані діаметром 20 м і висотою 2 м, має форму гранованого обеліска (висотою 8,45 м), розділеного карнизом на 2/3 висоти. Обеліск увінчує кований сталевий хрест (висотою 140 см). У верхній частині, з лицьового (північного) боку, розташована меморіальна дошка з лабрадориту. Кований латинський напис у формі стилізованого тексту (дещо відмінного від оригіналу) містить заклик до читача, щоб на прикладі гетьмана він навчився істині, викладеній у максимі Горація. Далі вона оспівує Станіслава Жолкевського як переможця-воєначальника та зразкового громадянина Речі Посполитої, за яку він віддав життя.

Пам’ятник щасливо пережив надзвичайно бурхливе для цих територій XX століття. З огляду на стан пам’ятки, що погіршувався з плином часу, у 2003 році Асоціація «Вспольна Польська» за рахунок коштів Сенату Республіки Польща провела комплексні ремонтно-реставраційні роботи. Під час них на обеліску було встановлено двомовний напис (польською та румунською мовами).

У 2020 році, до 400-річчя смерті гетьмана Станіслава Жолкевського, польські реставратори провели необхідні роботи на обеліску в Березовці. Проєкт Фонду «Допомога полякам на Сході» було профінансовано за рахунок грантової програми Міністерства культури та національної спадщини «Місця національної пам’яті за кордоном».