У Лужицькому регіоні зберігся комплекс барокових резиденцій, відреставрованих і пристосованих для культурних функцій (музеї, зали, що здаються в оренду для проведення концертів та урочистостей). Однією з них є палацово-парковий комплекс у Нешвіці, який належав особам, пов'язаним з оточенням Августа ІІ Сильного та його сина Августа ІІІ: королівській коханці Уршулі Любомирській, а згодом Александру Юзефу Сулковському. Витоки комплексу сягають 13 століття, коли тут було оборонне укріплення, яке в середині 15 століття перетворилося на ренесансний замок Шрайберсдорф. Маєток кілька разів змінював власників, переходячи, зокрема, до рук родин Панневіц, Понікау та Телерів. Ключовим моментом в історії архітектури Нешвіцького маєтку став 1721 рік, коли маєток перейшов у власність герцога Фрідріха Вюртемберзького та його дружини Урсули фон Альтенбокум, уродженої Любомирської. Магнатка здобула міцні позиції завдяки монарху, будучи свого часу першою офіційною коханкою Августа ІІ, якому вона народила сина у 1704 році. Нові власники перетворили колишню резиденцію на масштабний комплекс з палацом, збудований на місці колишнього замку, на штучно піднятому кургані. Проекти перебудови розробив Йоганн Фрідріх Кархер, будівельник, пов'язаний з Дрезденом.


Літній палац Любомирських . Архітектура палацу повністю відображає тенденції тогочасного польсько-саксонського будівництва. Споруда двоповерхова, з піднесеною центральною частиною (що складається з трьох центральних осей) і корисним горищем, освітленим мансардними вікнами. Обличчя стіни урізноманітнюють обрамлення - прямокутні панелі, що відокремлюють високі вікна першого поверху від цокольного, де прорізи значно нижчі. Кути фасадів обрамлені пілястрами, трохи зміщеними від країв, так само акцентовані три центральні осі довших фасадів. Характерною особливістю резиденцій, побудованих за зразком королівських патронатів, був мансардний дах, який також був присутній у Нешвіці. Тіло будівлі збагатили скульптурами: скульптури Венери та Адоніса з путті були вставлені в ніші на коротких фасадах роботи Йоганна Беньяміна Томае (художника, який працював, зокрема, на замовлення Августа II Саксонського над оздобленням Цвінгера в Дрездені). Сам палац отримав відносно невеликі масштаби, пов'язані з періодичним перебуванням Любомирської (Нешвіц призначався як літня та мисливська резиденція). Найцікавішим приміщенням в інтер'єрі була двоповерхова бальна зала, розташована по осі будівлі, на місці звичного холу. Обмежений об'єм резиденції компенсувався за рахунок облаштування саду. Під терасою, з боку саду на першому поверсі, був утворений грот, який використовував стіни попередньої будівлі, водночас слідуючи тогочасній моді і забезпечуючи більш плавний перехід до садової зони. Зелені насадження були скомпоновані у французькому стилі, з регулярними партерами, підпорядкованими осі симетрії. Рослинність доповнювали водні акценти та скульптури. Тут також був зоопарк та оранжерея. По обидва боки від головної осі було збудовано два павільйони (одноповерхові з корисним горищем, призначеним, серед іншого, для бібліотеки і театру). Стайні, пивоварня та винокурня були збудовані як допоміжні споруди.


Від Сулковського до Ріша У 1730-х роках герцогиня продала Нешвіц Александру Йозефу Сулковському, першому міністру Саксонії та довіреному раднику Августа ІІІ Саксонського. Згідно зі збереженими джерелами, граф планував зробити маєток своєю головною резиденцією, але не реалізував цю ідею і вирішив більше не втручатися в існуючий вигляд будівлі. Трансформацію житлового комплексу здійснив у другій половині 1760-х років наступний власник, барон Вільгельм фон Ріш, який перейняв маєток у 1763 році. У цей час було зведено другий палац (Новий замок), нову оранжерею, фонтани та мисливський павільйон, а сад розширено за рахунок пейзажної частини (тобто розбито в англійському стилі). Архітектором, відповідальним за ці роботи, був Фрідріх Август Крубсаціус, уродженець Дрездена. Результати його роботи були значною мірою знищені під час Другої світової війни. Більше пощастило будівлям часів колишньої коханки короля: трьом павільйонам (у тому числі одному, пристосованому для потреб Станції охорони дикої природи, яка опікується дикими птахами на території комплексу) та палацу Любомирських (так званому Старому замку), який був відреставрований.