З самого початку її діяльність значно виходила за межі завдань традиційної бібліотеки, завдяки чому її вважають своєрідним неофіційним посольством польської культури у Франції.

Створення Польської бібліотеки в Парижі

Після поразки Листопадового повстання у Франції опинилася група політичних біженців, які активно діяли на благо розвитку польської культури за кордоном. У 1832 році вони заснували Польське літературне товариство. Його метою було створення установи, що збиратиме історичні пам’ятки та всі публікації — як давні, так і сучасні — щодо Польщі.

Ця місія була реалізована вже 1838 року разом із заснуванням Польської бібліотеки в Парижі. Безпосередніми ініціаторами стали: перший президент Товариства князь Адам Єжи Чарторийський, а також Юліан Урсин Немцевич і Кароль Сенкевич. Зародком майбутніх фондів Бібліотеки стали об’єднані книжкові колекції чотирьох еміграційних організацій: Літературного товариства, Товариства наукової допомоги, Історичного відділу та Статистичного відділу.

Спочатку бібліотека розміщувалася у невеликій квартирі одного з емігрантських діячів. Однак, як виявилося, її було замало для розміщення книжкового фонду, що швидко зростав. За кошти, зібрані під час благодійних збірок та передані у вигляді пожертв членами польської еміграції, у 1853 році було придбано міський палац XVII століття за адресою 6, Quai d’Orléans на острові Святого Людовика. Колись це місце було тісно пов’язане з Польщею. Саме на острові Сен-Луї розташовувався «Отель Ламбер», а після Другої світової війни тут діяли літературне видавництво «Лібелла» та Галерея Ламбер. Сьогодні про польське минуле острова нагадує лише Бібліотека.

Історія установи

Літературне товариство, яке в 1854 році було перетворено на Історично-літературне товариство, керувало Польською бібліотекою аж до 1893 року. Коли наприкінці XIX століття його діяльність помітно ослабла, а кількість членів зменшилася, було прийнято рішення передати Бібліотеку в руки Академії Наук у Кракові. На той час установа набула суто наукового та науково-архівного характеру, ставши водночас Науковою станцією Польської Академії Наук у Парижі. Функцію керівника паризької бібліотеки в 1899–1926 роках виконував найстарший із синів Адама Міцкевича — Владислав. З його ініціативи та завдяки тому, що він надав у розпорядження бібліотеки всі пам’ятки свого батька, у 1903 році в приміщенні бібліотеки було засновано Музей Адама Міцкевича.

На початку XX століття бібліотека стикалася з серйозними фінансовими проблемами. Спроби її врятувати взяв на себе наступний директор — Францішек Пуласкі. Окрім проведення ремонтних робіт у самій будівлі, він також провів реорганізацію діяльності установи. У міжвоєнний період він запровадив зміни, завдяки яким, за зразком Французького інституту у Варшаві, бібліотека стала центром польської культури у Франції. Усі фонди, що не були безпосередньо пов’язані з її профілем, було відправлено до Польщі, де вони поповнили музейні та бібліотечні колекції.

Після вторгнення німецьких військ до Парижа в червні 1940 року будівлю Польської бібліотеки було захоплено, а книжкові колекції, що зберігалися в ній, вивезено до Німеччини. На щастя, значну частину колекції вдалося заздалегідь евакуювати до паризьких музеїв, а також до бібліотек та інших місць на півдні Франції, завдяки чому їх вдалося врятувати.

У 1946 році опіку над Бібліотекою перейняло відновлене Історично-літературне товариство. Нині, спираючись на свою історичну діяльність, Польська бібліотека в Парижі реалізує свою місію, займаючись науковою, культурною, виставковою та видавничою діяльністю. Це не лише місце, де надається доступ до фондів та здійснюються наукові дослідження. До бібліотеки можна завітати, щоб оглянути один із трьох музеїв, що входять до її складу, відвідати тимчасову виставку, послухати концерт або лекцію.

Фонди Польської бібліотеки в Парижі

У Польській бібліотеці в Парижі зберігаються унікальні скарби культури від XV століття до сучасності. Зібрані протягом багатьох років як дарунки польських емігрантів, французів-полофілів або польських митців, які перебували у Франції, завдяки існуванню Бібліотеки вони мали шанс зберегтися.

Наразі книжковий фонд Бібліотеки налічує близько 200 тисяч томів, у тому числі 50 інкунабул та кілька тисяч старих друків. Це рукописні колекції, державні архіви та, насамперед, архіви Великої еміграції (документація еміграційних товариств та інституцій, щоденники й листи).

Крім того, у бібліотеці зберігаються художні колекції, що налічують 25 тисяч малюнків і гравюр, 15 тисяч фотографій, майже 1500 картин, 1000 плакатів, 600 медалей і монет, 350 скульптур. До найцінніших скарбів належать три найдавніші видання праці Миколи Коперника «De Revolutionibus Orbium Coelestium», уривки з листування королеви Бони, пам’ятки, пов’язані з Фредеріком Шопеном та Марією Склодовською-Кюрі.

Окрім уже згаданого Музею Адама Міцкевича, у будівлі також розташовані Музей Болеслава Бігаса та Салон Фредеріка Шопена. Експозиція, присвячена Шопену, є єдиною такою у столиці Франції. На ній можна побачити кілька рукописів композитора, а також пам’ятки, пов’язані з його смертю: посмертну маску, зліпок руки, пасмо волосся та крісло з останньої квартири на площі Вандом.

Натомість Музей Болеслава Бігаса презентує творчість митця на тлі польського мистецтва XIX та XX століть. Виставки, що змінюються щорічно, дають змогу представити широкий переріз польського живопису та скульптури, що зберігаються у фондах Польської бібліотеки. Серед них — твори, зокрема, Пьотра Міхаловського, Генрика Родаковського, Яцека Мальчевського, Леона Вичулковського, Тадеуша Маковського, Ципріана Годебського та Ольги Бознанської.