Дерев’яна житлова архітектура Кременця

Вона являла собою тип забудови XVIII століття, що щільно заповнювала кременецьке «старе місто». Уздовж єдиної головної осі - вулиці Широкої - тіснилися оштукатурені й побілені міщанські будинки, заїзди, крамнички, часто з надбудованими поверхами, поставлені до вулиці фронтонами. Вони мали покривлені ґанки на колонах, ламані дахи, вкриті черепицею «есівкою» або гонтом, під якими ховалися мальовничі балкони, мансарди, галереї, підсіння та зовнішні сходи. Ця забудова майже повністю зникла разом із ліквідацією гетто в Кременці. Втім, ще до 1970-х років XX ст. можна було зустріти поодинокі об’єкти дворового типу.

З кінця XVIII - початку XIX століття походили численні дводвірні будинки, розташовані поблизу центру (визначеного єзуїтськими будівлями, де спочатку містився колегіум, потім повітова школа Комісії народної освіти, а згодом Волинська гімназія та ліцей). Вони ховалися в садах і були заселені професорами гімназії, місцевими міщанами, які утримували в них квартири для учнів, а також шляхетськими родинами, що приїжджали до Кременця на зиму зі своїх маєтків.

Останець минулого

Таким скромним міським двором, що зберігся донині, є будинок Вілібальда Бессера (1784–1842) - видатного ботаніка і флориста, професора кременецької школи. Будівля розташована на сучасній вул. Драгоманова, 2 (колишня вул. Тринітарська, 2), в історичній частині міста, між колишнім базиліанським корпусом (що входить до ліцейного комплексу) та нині вже неіснуючим монастирем тринітаріїв. Двір розміщений на ділянці приблизно 300 м² і зведений на плані чотирикутника (з одним зламаним боком) площею близько 85 м².

Первісна конструкція будівлі була дерев’яною, зрубною, на кам’яному фундаменті, з чотирисхилим дахом, покритим гонтом, і двома димарями на гребені. Це триосьова споруда з орієнтованим на південь заскленим ґанком по центральній осі. Первісне планування збережене: ґанок, сіни, чотири кімнати, кухня та комора без вікон (у центрі між двома димарними стояками). Під час ремонтів (останній у 1975–1977 рр.), які не змінили характер будівлі, укріплено фундамент бетоном, замінено зруйновані частини трьох зовнішніх стін, заповнено втрати керамічним матеріалом, оштукатурено й побілено. Частину північної стіни облицьовано цеглою, гонтове покриття даху замінено руберойдом. Замінювалися також вікна, частина дверей і підлоги. Водночас збережено побілені дерев’яні балки перекриття, видимі зсередини, а стіни залишилися тинькованими та біленими.

Двір, відомий як будинок Бессера, за переказами був його оселею. Невідомо, чи він його збудував, чи придбав уже існуючий, чи спершу лише винаймав. Для уточнення варто коротко звернутися до біографії цього визначного вченого.

Сторінка з біографії Бессера

Вілібальд Свіберт Йозеф Готліб фон Бессер народився 7 липня 1784 р. в Інсбруку (Австрія). Після смерті батьків переїхав до Львова, де закінчив гімназію та розпочав університетські студії. У 1805 р. поїхав до Кракова, де здобув ступінь доктора медицини та вивчав ботаніку. До Кременця прибув у 1808 р., коли був запрошений Тадеушем Чацьким викладати зоологію і ботаніку; обов’язки розпочав виконувати з 1809 р. Тут створив ботанічний сад і досліджував флору та фауну Поділля, Волині й України. Працював до закриття школи в 1832 р., після чого переїхав до Києва, де був професором ботаніки в університеті св. Володимира. На знак протесту проти закриття ліцею читав лекції латинською, а не російською мовою. У 1841 р. повернувся до Кременця, де через рік помер. Його могила збереглася на базиліанському цвинтарі.

Ймовірно, після прибуття до Кременця він спершу винаймав житло, а вже згодом придбав або збудував власний будинок. Під час ремонту в 1970-х роках знайдено цеглу з датою 1822, що може свідчити про час спорудження.

Подальша доля будинку

Після спадкоємців Бессера власниками були, ймовірно, лікар Войцех Маєвський, а потім його нащадки. Згодом будинок перейшов до священника Броніслава Мірецького, а далі - до Ірени Сандецької (1912–2010).

Вона стала знаковою постаттю польського Кременця після 1939 р.: педагог, органістка, громадська діячка. Завдяки їй будинок зберіг свою атмосферу. Тут діяла приватна бібліотека, звучав старовинний фортепіано, а з вікон відкривався краєвид на гору Бони.

Сучасний стан

У 2005 р. Ірена Сандецька заповіла будинок товариству «Wspólnota Polska» у Варшаві з метою створення осередку польської культури. Наразі ця ідея ще не реалізована.

На початку XXI ст. на фасаді встановлено гранітну таблицю українською та польською мовами. Водночас будівля не внесена до реєстру пам’яток і не має правового захисту.