Кшиштоф Каміль Бачинський у Хорватії

На Землі є такі місця, про які кажуть, що сама присутність у них пробуджує почуття та впливає на творчий процес митців усіх видів. Але лише небагатьом пощастило народитися там, як Антоніо Вівальді у Венеції, або прожити там усе життя, як парижанин Марсель Пруст. Більшість дотримується поради російського поета Миколи Гумільова і мусить шукати свою «музу далеких подорожей».

Звісно, важко говорити про свідомий вибір такого рішення у випадку шістнадцятирічного юнака, а саме стільки років було Кшиштофу Камілю Бачинському, коли він з’явився в невеличкому Нечуямі в хорватській Далмації. Він навіть не міг припустити, що кам’яний двоповерховий будинок, у якому він провів канікули в 1937 і 1938 роках, колись належав письменнику епохи Відродження Марко Марулічу, батькові хорватської літератури. Він увійшов у сторінки історії не лише своєю поезією, а й першим вживанням слова «психологія».

Можливо, саме тут Бачинський уперше закохався. Кохання могло стати музою, яка підштовхнула його як до пера, так і до мольберта.

Острів Шолта та польські митці в Хорватії

Мальовничі куточки острова Шолта полюбили також Генрік Сенкевич, Станіслав Ігнацій Віткевич і навіть Броніслав Пілсудський, на честь якого встановлено меморіальну дошку в сусідньому Рогачу.

Чому з-поміж понад тисячі хорватських островів та острівців наші співвітчизники обрали саме Шолту? Згадаймо музу літератури та її вірного слугу — Фердинанда Антонія Оссендовського, письменника, завзятого мандрівника та — поряд із професором Тадеушем Хіларовічем — засновника Польсько-Югославської ліги.

Польський дім на Адріатиці в Далмації

Францішек Оссендовський, поляк татарського походження, був одним із засновників організації, що зосереджувалася на заходах, спрямованих на просування та популяризацію співпраці між обома країнами.

У 1927 році, в рамках діяльності Ліги, він заснував Житлово-будівельну кооперацію «Польський дім на Адріатиці». Її члени, об’їхавши хорватське узбережжя, вирішили, як ми читаємо у двотижневику «У службове життя» за 1929 рік, «придбати віллу на острові Шолта в Далмації та земельну ділянку, на якій поки що збудовано невелику віллу, а в майбутньому — великий павільйон на 30 кімнат із сучасним обладнанням та теплими морськими ваннами».

Було придбано ще один будинок, названий на честь Зофії Оссендовської «Зофіївкою», та 5 гектарів землі, яку назвали «Хробрином» на честь Болеслава Хроброго. Під час великого свята за участю представників влади, аристократії та духовенства було виконано польський гімн, а літературознавець і полонофіл Францішек Ілешич із Загребського університету виголосив заяву:

«Пам’ятайте про це, брати-поляки, що якщо колись на Балтиці загримить буря, яка загрожуватиме вашій країні, то й наш югославський Ядран [Адріатика] також грізно загримить, щоб поспішити вам на допомогу».

«Польський дім» і «Зофіївка» в Хорватії

Коли перші емоції вщухли, настав час для неминучої, навіть у такому прекрасному місці, буденності життя. Цим центром, спочатку задуманим як будинок відпочинку для членів товариства, мали керувати подружжя Бартельмусів — Йозеф, ветеран Першої світової війни, та Емма - Чешки за походженням, співзасновниці музею Шопена в Желязовій Волі. Вони були справжніми добрими духами цього місця.

На жаль, сестринська «Зофіївка», яку курирувала якась Владислава Назаревська, мала набагато менше щастя. Хоча сама керуюча стверджувала, що «для неї це була честь», незабаром з’ясувалося, що за спиною благодійників вона змовилася з фашистським офіцером з метою захоплення маєтку. На щастя, правда вийшла на світло, і вчасно вдалося цьому запобігти.

«Далмація» Кшиштофа Каміла Бачинського

Згодом обидва центри почали виконувати також функції лікувально-відпочинкових таборів для дітей та молоді.

Кшиштоф Каміль Бачинський (нар. у 1921 р.) завжди мав слабке здоров’я. У дитинстві його турбувала астма, він також боровся з туберкульозом і болями в серці, тому батьки вирішили відправити його на оздоровчі путівки до тодішньої Югославії. Там хлопчик плавав, гуляв, подорожував, а головне — почав писати й малювати. Він регулярно надсилав батькам листи, які прикрашав малюнками, як-от ті з величезними черв’яками, і ми можемо лише здогадуватися, що він робив усе те, що зазвичай роблять підлітки його віку, хоча б спостерігав за нічним морем.

Хорватія у польській поезії

Спогади про ті події ми знайдемо у поезії Бачинського, у ранній ліричній поезії «Далмація»

«Море вночі чорне — блищить чорнотою —
чорнило Боже, розлите на землю
і блискучою гладдю безхвильно застигло;
світить у нерухомості оксамитом меду...
Очі креветок білі — сльозливий фосфор —
підводні ліхтарі, співаючі вогні.
Біле лезо місяця, холодне як лід
розрізає смолу на мерехтливі смуги...
. . . . . . . . . . . . . . . . .
пливемо...»

Хто міг припустити, що вже за мить не буде ані радісного гаміру «польського Адріатики», ані, тим більше, хлопчика, який «проспить час великої скульптури / з важкою головою на карабіні».

Польська каплиця та Матір Божа Остробрамська в Нечуямі

Важкі часи настали й для родини Бартельмусів, що мешкала в Нечуямі. Німецькі війська вторглися до Югославії навесні 1941 року, тож подружжя вирішило повернутися на батьківщину. Однак перш ніж це сталося, у 1939 році вони фінансово підтримали будівництво каплиці біля місцевих руїн церкви на честь святого Петра. За її проект і виконання відповідав місцевий будівельник Марін Урсіч. Саме сюди — для збереження від воєнних потрясінь — було перенесено копію ікони Божої Матері Остробрамської з Рогача, яка, як свідчить срібна табличка, у 1932 році була офіційним подарунком міста Вільнюса.

Про те, наскільки важливою є пам’ять про цю польську пару в цьому невеликому містечку, свідчить той факт, що через роки Бартельмусів проголосили покровителями однієї з місцевих вуличок. Адже якби не вони, їхні зусилля та наполеглива праця, можливо, будинок батька «хорватського ренесансу» сьогодні був би лише руїною? Однак, як видно з численних фотографій, збереглася не лише архітектурна тканина будівлі, а й подбали про збереження пам’яті.

Кшиштоф Каміль Бачинський вшанований у Далмації

У Нечуямі неподалік одна від одної розташовані дві меморіальні дошки: Марко Маруліча та Кшиштофа Каміля Бачинського. Меморіальна дошка на честь польського поета була відкрита 6 червня 2015 року на будівлі, в якій він мешкав ще юнаком під час оздоровчих перебувань. Ініціатором вшанування став Польський культурний товариство «Полонез».

Коли переглядаєш літні фотографії туристів з усього світу, які увічнили стіни старої вілли на пагорбі, де мешкав Бачинський, мабуть, найбільше зворушує вид маленького біло-червоного прапорця, що непомітно блищить на сонці. Це означає, що наші люди тут були!