Будівля колишньої римо-католицької семінарії в Кам'янці-Подільському, завершена в 1782 році, була зведена в безпосередній близькості від катедрального собору, на земельній ділянці, що належала капітулі. Вона замінила два житлові будинки каноніків, споруджені на цьому місці у 1770-х роках. Будівля має форму підкови, утвореної трьома крилами та цегляною огорожею, що оточує внутрішній двір. В'їзд на подвір'я містився з боку з вулиці Єзуїтської (нині Францисканської) через браму, перекриту еліптичним склепінням, розтягнутим між парою стовпів. Довший бік будівлі звернений до катедри, а коротший – до площі та єпископського палацу. Північний фасад також позначає південну межу катедрального комплексу. 

Семінарію засновано ще в 1721 році з ініціативи єпископа Стефана Рупневського, однак лише за часів Адама Станіслава Красінського, ординарія Кам'янецької єпархії в 1759-1795 роках, у місті збудували нову будівлю. Витрати на його будівництво були покриті з фонду, залишеного Матеушем Гронкевичем (пом. 1758 р.), кам'янецьким каноніком і парафіяльним священиком у Ягельниках, який у 1747 році заповів на цю мету 122 тисячі польських злотих. 

У той час будівля була двоповерховою. Згідно з описом візитації катедрального собору 1796 року, кімнати семінаристів та спільні приміщення, такі як бібліотека, їдальня та кухня, розташовувалися в фронтальному корпусі, до них можна було потрапити з коридору, що вів з внутрішнього двору. Головний вхід до семінарії містився з боку собору, що композиційно і функціонально пов'язувало її з катедральним комплексом. Вибір північного фасаду як головного мав певні наслідки. Через пониження рельєфу місцевості фасад не проглядався здалеку – ні з боку площі, ні тим більше з вулиці Татарської, де його додатково загороджували висока дзвіниця і дах собору. Фасад було запроєктовано для споглядання зблизька, у сильному ракурсі перспективи - знизу вгору і під кутом. Це пояснює, чому нижні яруси будівлі майже повністю позбавлені архітектурного декору. Вони обмежувалися широкими лиштвами з «вушками» навколо віконних і дверних прорізів, які ледь виступали з площини стіни. Лише верхні частини будівлі вирізнялися антаблементом із сильно винесеним профільованим карнизом, динамічно зламаним по осі опор. Центральна частина фасаду була акцентована псевдопортиком, що складався з чотирьох пілястр великого тосканського ордера, увінчаних високим суцільним аттиком. На ньому, відповідно до розташування пілястр, які були продовжені ламаними елементами антаблемента, що переходили у вертикальні членування аттика, розміщувалися чотири погруддя єпископів. Порталу передували двоярусні сходи з майданчиком. Розміщення основ пілястр на високих п'єдесталах і широкі, майже порожні площини стін між прорізами надавали фасаду монументального, але не домінантного характеру. Протилежного ефекту вдалося досягти лише у другій половині XIX століття, після надбудови третього поверху. 

Східний фасад, звернений до ринкової площі, був навмисно скромнішим. Восьмиосьову композицію було розділено двома парами пілястр на три секції з вікнами між ними. Завдяки цьому він створював виразний контраст із сусідньою з півдня катедральною брамою, зведеною в той самий час і оформленою як одноарковий тріумфальний проїзд, який увінчувала пірамідальна скульптурною композицією зі святим Яном Непомуценом як головний елемент. Брама слугувала як входом на прицерковну територію, так і репрезентативним входом до семінарії.

Будівлю збудовано з місцевого ламаного вапняку, який e Кам’янці-Подільському широко використовувався для мощення вулиць і спорудження житлових будинків. Цей матеріал був настільки поширеним, що майже всі міські споруди мурували саме з нього. Будівлю накривав ламаний дах з увігнутим нижнім схилом, вкритий ґонтом - що також було характерним елементом архітектури Кам'янця-Подільського XVIII століття. Оскільки стіни семінарії спочатку були нетиньковані й мали шорстку фактуру, для контрасту елементи архітектурного членування фасаду (пілястри, антаблемент, цоколі), а також обрамлення вікон і порталів виконали з ретельно відшліфованого тесаного каменю. Подібним чином опрацювали та три наріжники будівлі: їм надали заокругленої форми та підкреслили здвоєними вузькими виступами муру.

Характерні стилістичні рішення, використані в будівлі семінарії, дозволяють пов'язувати її проєкт з творчістю Яна де Вітте, який у 1850-х роках брав участь у модернізації соборного комплексу на замовлення єпископа Миколая Дембовського. Йому приписують барокову перебудову фасаду собору, увінчання мінарету статуєю Непорочної Діви Марії та надбудову двох верхніх ярусів дзвіниці. На цій підставі дослідниця Ольга Пламеницька висунула гіпотезу, що автором проєкту будівлі семінарії був саме де Вітте. Переконливість цієї тези посилює додатковий аргумент: аналогічні приклади наріжників використано як у фасаді Кам'янецької семінарії, так і в палаці Любомирських на перехресті вулиць Руської та Федорова у Львові – творінні Яна де Вітте (1709-1785 рр.), що підтверджується вірогідними джерелами, і який він перебудував для князя Станіслав Любомирський у 1763 році. Поєднання цих формальних ознак з історичним контекстом робить атрибуцію будівлі семінарії Яна де Вітте ще більш обґрунтованою.

Семінарія функціонувала в цьому будинку з 1782 по 1793 рік, тобто до окупації Поділля і Кам'янця Росією після другого поділу Польщі. Тоді єпископ Міхал Роман Сєраковський вирішив перенести семінарію та трьох семінаристів, які там навчалися, до Олики. Царська влада конфіскувала будівлю, але лише після створення Подільської губернії у 1796 році вона в ній розмістили губернське управління. Тоді ж погруддя єпископів, які спочатку містилися на аттику портика, перенесли на контрфорси каплиці Богородиці Утішительки, розташованої на південному фасаді собору.

Архітектура будівлі, за винятком інтер'єру, який почали пристосовувати до нової функції ще наприкінці XVIII століття, залишалася незмінною аж до трагічної пожежі, що спалахнула в соборі в ніч з 29 на 30 червня 1862 року й знищила ґонтові дахи над собором і семінарією. Після реконструкції дах будівлі змінили з мансардного на шатровий, покритий залізною бляхою, східний фасад отримав прості фронтони над вікнами першого поверху та міжповерхові і підвіконні карнизи, а почорнілі від диму стіни потинькували, позбавивши їх первісного старомодного вигляду. У 1877 р. над північним і західним крилами надбудували третій поверх, а в 1959 р. – ще й над східним. Ці зміни суттєво порушили первісні пропорції будівлі, а розширення віконних прорізів і додавання нових прорізів призвели до незворотної руйнації первісних членувань і архітектурних деталей. 

Історія об’єкта

1780–1782 рр. – будівництво семінарії 
1877 р. – надбудова третього поверху над північним (з боку собору) та західним (з боку єпископського палацу) крилами 
1959 р. – надбудова третього поверху над східним крилом (з боку Польської площі)