Качиця та польські качки

Качиця (Cacica) — село (у 2011 році налічувало трохи більше 1000 мешканців) у Румунії, розташоване на Буковині. З давніх-давен вона була відома багатими родовищами солі. Спочатку видобут солі здійснювали гірники з Австрії чи Німеччини, але з 1792 року наші співвітчизники, привезені переважно з Бохні та Велічки, отримали майже монополію на такі роботи. Досить сказати, що згідно з передвоєнним переписом населення в Качиці проживало аж 600 поляків, 300 німців, а також невелика кількість українців, румунів та угорців. Передвоєнна польська діаспора проживала в багатьох регіонах Румунії. Навіть сьогодні представник польської меншини засідає в румунському парламенті.

Однак повертаючись до перших польських поселенців, то переважна більшість із них — це були сім’ї гірників. З середньовіччя видобуток кам’яної солі був частиною монаршого монополю (так звані «сольові регалії»). Тож не дивно, що протягом століть польські шахтарі, тобто копачі, здобули не лише цінний досвід, а й визнання в Європі. Кажуть також, що назва села Качіца була запозичена з польських переказів, згідно з якими на місці сьогоднішньої шахти нібито було озеро, населене качками.

Польські місця в Качиці

Прибульці з Речі Посполитої, а особливо з Галичини, знаходили роботу в обслуговуванні соляної копальні — забезпечували її дровами, а гірників — харчами, відповідали за судочинство (підпорядковувалися Дирекції солеробства у Львові) чи освіту, адже незабаром тут було створено місцеву школу. Навчання проводилося аж чотирма мовами — німецькою, румунською, українською та польською.

Не обійшлося й без церкви, заснованої та утримуваної шахтою. Перший храм, який уже не існує, був збудований у 1810 році. Тоді ж священик Якуб Богданович привіз із колишнього єзуїтського храму в Станіславові копію чудотворної ікони Матері Божої Ченстоховської, культ якої зберігся тут донині. Наступний костел у 1904 році спроектував Теодор Таловський, визнаний архітектор зі Львівського політехнічного університету, який за основу свого авторського задуму взяв базиліку в Бохні. Того ж дня, коли освятили Качицьку базиліку, вірянам також відкрили соляну каплицю святої Варвари.

Свята Варвара з Нікомедії — покровителька каплиці в Качиці

Щоб потрапити до незвичайної соляної каплиці святої Варвари, або — як можна жартома сказати — соляного «полоніка», потрібно спуститися 192 сходинками, що ведуть на 21 м вниз. Після ручного (!) видобутку солі тут утворився чималий грот. Його розміри приблизно такі: 25 м у довжину, 9 м у ширину та 7 м у висоту. У цьому приміщенні, окрім вівтаря та місця для вірян, також розмістилася різьблена трибуна для хору. І вівтар, і амвон виконані з солі. Стіни прикрашають фрески, а все приміщення освітлюють чудові кришталеві люстри. Спочатку інтер’єр каплиці був обшитий деревом, але через кілька років обшивку зняли. Цікаво, що деревину в шахті консервують нафтою, звідки й походить характерний запах, який досі супроводжує відвідувачів.

Почесне місце в храмі займає ікона із зображенням святої Варвари, як її називають місцеві поляки. Покровительку каплиці обрали не випадково. Свята Варвара з Нікомедії, мучениця за віру III століття, є покровителькою не лише вугільників, а й усіх інших представників важких і небезпечних професій, зокрема копачів солі. Перед надзвичайно жорстокою смертю у своїх останніх словах ця свята звернулася до Бога як до господаря природи, того, хто «створив землю й закрив безодні». У гірничій традиції існує навіть спеціальна молитва: «О, свята Барбаро, змилуйся наді мною, щоб я не залишився під цією темною землею. Дружина плакала б, діти плакали б, бо більше не бачили б свого батька».

Так само, як і в Польщі, 4 грудня в Качиці відзначають урочистості на честь святої Барбари. Ці богослужіння відбуваються у справді екуменічному дусі й співслужать їх як католицькі, так і православні та греко-католицькі священики.

Шахта, або румунське «Солоне місто»

Каплиця святої Барбари — не єдина пам’ятка, яку можна помилуватися в шахті в Качиці. Історичні центри видобутку солі, такі як, наприклад, найвідоміша Велічка, є феноменом світового масштабу, внесеним до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, та великою туристичною атракцією. Качиця, хоч і не така велика та популярна, все ж може здивувати багатьох.

Поляки, залишивши свої домівки за сотні кілометрів звідси, вирішили надати характерного шарму як тому, що над землею, так і під землею. І ось так над родовищами виросло біле селище з соляним бальним залом, дитячим майданчиком та православною каплицею, щоб і віряни східного обряду мали своє місце для молитви.

Хоча в самій Качиці панує клімат, відмінний від решти Буковини, приємний завдяки розташуванню в долині, під землею він ще більше покращується. Постійна температура тут становить близько 10 °C, а вологість сягає приблизно 76 %. Крім того, вчені припускають, що солоні води, які знаходяться під родовищами, можуть мати оздоровчі властивості. Чи впливає все це на стан збереження соляних пам’яток? Здається, що так, і бажаючих оглянути ці місця не бракує; найсміливіші можуть навіть зіграти в шахтарський футбол. Однією з атракцій є також солоне озеро, по якому колись плавали на плотах.

Польська громада в Качиці на Буковині

Історія польської громади в Качиці — це не лише історія шахти, а й цілий прекрасний етос боротьби за національну ідентичність. Адже поляки, які з самого початку становили більшу частину населення Качиці, стикалися з різними перешкодами з боку послідовних правителів цих територій. Спочатку австрійська влада хотіла знести перший костел, обладнання якого зберіг о. Каспер Сломiнський (його надгробну дошку нещодавно вдалося знайти та відреставрувати). Потім — за часів комуністичної диктатури Чаушеску — їх змусили віддати «Польський дім», зведений зусиллями всієї польської громади місцевої парафії, щоб уникнути конфіскації.

Однак найгірше вже позаду, і Качиця на Буковині, як і раніше, зустрічає приїжджих з розпростертими обіймами. Щороку тут відбуваються зустрічі та виставки, присвячені захоплюючій історії цього місця та людей, які його творили. В Євангелії від святого Матвія є знакові слова: «Ви — сіль землі…», і саме так можна охарактеризувати поляків з Качики.