Один із шедеврів флорентійського неокласицизму, тонка алегорія подружнього відчаю, вона зображує вбиту горем персоніфікацію Поезії, що сидить біля колони з урною покійного.

Скотницький навчався живопису в Дрездені у Йозефа Грассі, близько 1802 року оселився в Неаполі, потім у Флоренції, де лікувався. Живописна творчість польського аристократа майже невідома, він вважав себе радше любителем мистецтва, ніж професійним художником. Відомий його портрет, написаний Франсуа-Ксав'є Фабром у 1806 році у Флоренції. Художник передчасно помер від туберкульозу у Флоренції 25 квітня 1808 року у віці 33 років.

Надгробок профінансувала його вдова, Єлизавета з Ласкевич, як зазначено в дарчому написі на постаменті. Через флорентійського друга родини, Томмазо Пуччіні, вона звернулася до відомого тосканського скульптора Стефано Річчі із замовленням, коли повернулася до Кракова. Надгробок Скотницького відкрив його подальшу славетну кар'єру, хоча був виконаний скульптором уже в зрілому віці. Через кілька років славу Річчі закріпила реалізація статуї Данте в тому ж костелі. Згідно з легендою, поширеною у 19 столітті, надгробок Скотницького настільки сподобався Антоніо Канові, що він таємно поставив свій підпис на його постаменті. Пам'ятник Скотницькому спочатку призначався для церкви Сан-Доменіко у Ф'єзоле, де спочатку було покладено тіло молодого шляхтича. Місце у великому флорентійському храмі, надане завдяки заступництву Флорентійської академії мистецтв (до якої Скотницький був прийнятий незадовго до смерті), мав обрати сам скульптор. Надгробок Скотницького став першим вшануванням пам'яті іноземця в базиліці. Він був одним з найулюбленіших у 19 столітті. Відвідавши Флоренцію у 1816 році, Станіслав Дунін Борковський похвалив "чудове виконання цієї статуї", згадавши анекдот про Канову.

Мармурова копія саркофага, виготовлена в майстерні Річчі, була встановлена у Вавельському соборі в каплиці Скотницьких, також завдяки зусиллям вдови, так що - як прокоментував цю ідею в 1861 році історик Юзеф Кремер - "душа пантеону переходить до родини Скотницьких". - Перенести "душу з пантеону Флоренції до нашого власного пантеону, на берегах цієї нашої Вісли".