Вацлав Теофіл Стахевич (1894-1973), бригадний генерал Війська Польського. Вивчав геологію на філософському факультеті Львівського університету. У 1912 році вступив до Товариства активної боротьби та Стрілецького товариства, де закінчив унтер-офіцерську школу та нижчу офіцерську школу. Після початку Першої світової війни вступив до Польських легіонів. У березні 1917 року закінчив офіцерські курси Генерального штабу при Інспекції польських збройних сил у Варшаві, а в серпні був призваний до австрійської армії у званні сержанта і відправлений на італійський фронт. Він дезертирував і дістався Варшави, де у відродженій польській армії обіймав низку дуже важливих посад, у тому числі начальника І відділення та заступника начальника штабу Командування Варшавського генерального округу, офіцера зв'язку Головного командування Війська Польського при Командуванні Третього корпусу Війська Польського у Франції, а також начальника відділу в І департаменті Міністерства військових справ. Під час наступу радянських військ у травні 1920 року він став начальником I, а потім II відділу штабу Резервної армії генерала Соснковського. Там він також виконував обов'язки оперативного офіцера. 26 січня 1935 року на прохання міністра військових справ Юзефа Пілсудського президент Польщі Ігнацій Мосціцький присвоїв йому звання бригадного генерала. Він був призначений начальником Генерального штабу Війська Польського. З початком війни обійняв посаду начальника штабу Головнокомандувача, маршала Шміглого-Ридза. Він перейшов румунський кордон, де був інтернований у Станіч-Прагові біля Плоєшті. Однак йому вдалося втекти і через Бухарест дістатися до Югославії, а потім до Алжиру. Звідти дістався до Лондона, де залишився до кінця війни без жодного призначення. У грудні 1948 року переїхав до Канади. Оселився в Монреалі з дружиною та дітьми, які прожили там кілька років. Там він помер від серцевого нападу.